Специфіка репрезентації концепту "англійськість" у романі Дж. Барнса "Англія, Англія" - Визначення специфіки репрезентації національної ідентичності у романі сучасного англійського письменника Дж. Барнса "Англія, Англія"

Джуліан Патрік Барнс (Julian Patrick Barnes (1946)) - англійський письменник, ессеїст, літературний критик, один з видатних представників літератури постмодернізму, здається, вирішив написати роман, який сподобається будь-якому читачеві: від найвередливішого поціновувача класичної літератури до шанувальника детективів. І це йому вдалося.

Книгу "Англія, Англія" можна читати як глибокий філософський роман про природу пам'яті і часу. Вона ставить актуальні питання, так як: чи змінює наша пам'ять наше минуле? Чи об'єктивно минуле? Або його немає - є тільки наше уявлення про нього? А що у такому разі історія? Втім, можна не чіпати минуле, а заглянути в майбутнє, і тоді "Англія, Англія" перетвориться на утопію. Невеликий острів відділяється від Великобританії, оголошує незалежність, і ось вже "Стара Англія" згасає, а острів з адресою "Англія, Англія" - процвітає. Дж. Барнс пояснює це досить детально, і до того ж абсолютно не нудно. Усі пояснення повні гумору, жартів і при цьому не втрачають своєї переконливості.

Жанрова природа роману має навдивовижу конгломеративний характер. Цю книгу можна читати і як професійну літературу про туристичний бізнес. Лише уявіть собі, магнат, вирішує влаштувати новий атракціон для туристів. Острів, на якому будуть зібрані усі пам'ятки Англії : починаючи від архітектурних пам'ятників (копій, звичайно) і закінчуючи традиційною їжею. Маючи велике бажання, "Англію, Англію" можна прочитати навіть як жіночий роман. Доля Марти Кокрейн з усіма її зльотами і падіннями, з міркуваннями про любов і самотність, з пошуками ідеалу припаде до душі прихильникам сентиментальних історій.

Між іншим, шанувальники етнографічної прози від "Англії, Англії" будуть просто в захваті. У романі в повній мірі показано багатовимірність постмодерністського тексту, так як за розважальним сюжетом і навмисною грубуватістю розповіді сховані філософські роздуми про дійсність та сучасне світобачення. У романі явно простежується підвищена цікавість письменника до вивчення національних особливостей англійців, усього того, що прийнято називати типово англійським. Все це у романі отримує назву "квінтесенції найбільш англійського". [ 1, с. 44] Це визначення займає у творі центральне місце; втім, досліджуючи етнічні особливості англійців, Барнс концентрує увагу не на специфічних рисах їх національного характеру, а на тому, як створюються і підтримуються відповідні стереотипи.

У романі багато національного колориту: і пудинги [1, c. 11, 18], і вікторіанське виховання [1, c. 36, 37], і імперське минуле, і любов до королівської сім'ї [1, c. 41, 69], і презирство до американців, і кельтські віддання, і багато-багато іншого. І саме про національний колорит і йтиме мова в цьому підрозділі.

Дж. Барнс - дуже талановитий письменник, але існують певні теми, які він розкриває протягом всієї творчості. Поряд з іншими постмодерністськими темами (неможливості пізнання істини) на перший план у Барнса виступають проблема національної ідентичності та англійськості з точки зору культурних кліше, стереотипів поведінки, які приписуються англійцям.

В романі "Англія, Англія" ("England, England", 1998) проблема, яка досліджується, висвітлюється безпосередньо на англійському матеріалі. Під тиском масової свідомості, що прагне до стандартизації культурних цінностей, намагається прикріпити ярлик, в романі "Англія, Англія" Барнс звернувся до теми національної ідентичності з іронією. Більшість аспектів життя Лондона - королівська сім'я, Біг Бен, Будинок Парламенту, паби, Робін Гуд, прапор "Юніон Джек", Стоунхендж, Темза, "Таймс", червоні автобуси, червоні телефонні кабіни, типова англійська кухня і т. д. [1, c. 11, 13, 41, 44, 69] Все це - символи всієї Англії, що несуть в собі її багатовікові культурні традиції. В даному романі Англія змальовується культурним центром, що визначає характер людини, її поведінку та світосприйняття. Всі англійці - люди розсудливі, яким легко вдається увійти в середовище, що їх оточує.

"Англія, Англія", в першу чергу, - це роман про англійськість. Для нас великий інтерес представляє репрезентація національної ідетничності у зв'язку з улюбленою барнсовською темою пам'яті, яка так наполегливо проявляється майже в усіх його творах.

Події роману розгортаються у майбутньому ( по відношенню до часу створення твору) - на початку ХХІ століття. Роман складається із трьох глав, які мають відповідні назви: "Англія", "Англія, Англія", "Інгленд" (в оригіналі - "England", "England, England", "Anglia"). Структура роману відповідає трьом фазам розвитку історії Великобританії, трьом її "культурно-світоглядним станам", які поступово змінюють один одного. І хоча країна, яку зображає автор, - Великобританія майбутнього, по суті, Барнс малює в першій і другій главах сучасний йому світ.

Сучасний механізм формування "англійських традицій" Барнс показав на прикладі тематичного парку "Англія" у другій частині роману, де більшість героїв, в першу чергу сер Джек Пітмен, зображені карикатурними персонажами.

Більш глибоке дослідження зв'язків між особистісною і національною ідентичністю ми бачимо в історії життя головної героїні роману Марти Кокрейн. Сюжетна лінія роману в хронологічному порядку простежує біографію головної героїні Марти Кокрейн. У трьох частинах роману розповідається історія дитинства, зрілих років і старості Марти. Легко помітити, що стадії її життя співвідносяться автором зі стадіями життя країни. [ 47, c. 61] Таким чином, сама композиція роману наштовхує читача на думку, що Марта - це уособлення Англії, і образ героїні - ще один метафоричний спосіб змалювати свою країну.

Дитинство Марти пройшло у сільській атмосфері англійського села, а розлучення батьків символізує крах цього ідеального світу. З цього приводу дослідниця Віра Нюннінг пише: "Таким чином дитинство Марти відповідає наївності і простодушності сільської Англії" (Martha's childhood thus corresponds to the infant state of rural England) [47].

У другій частині Марті біля сорока років, своє доросле життя вона провела у корпоративному світі лондонського Сіті наших часів, пізніше вона влаштовується на роботу в корпорацію "Пітко" під керівництвом могутнього магната Джека Пітмена. У найближчому майбутньому Пітмен реалізує грандіозний проект під назвою "Не просто відпочинок", який переслідує мету відтворення свієї Старої Доброї Англії на острові Уайт. Острів отримує нову назву "Англія", але автор і тут зумів підкреслити відношення роману до рідної країни. Так як острів як і раніше є частиною Об'єднаного Королівства, його адреса виглядає як "Англія, Англія". "Його офіційна адреса вже два роки, з моменту проголошення незалежності, витримана у відчайдушному піратському стилі, такому характерному для сера Джека Питмена. "Адм. Обл. - Англія, Країна - Англія" - накреслило його перо. Тобто "Англія, Англія"". [1, c. 86]

Справжню ж Англія перейменовано на Інгленд. І, не витримавши конкуренції з боку Англії Пітмена, нестримно котиться вниз в економічному плані. Свою старість Марта проводить в країні, яка перестала приносити прибуток, яку забули і закинули. У третій частині роману Барнс проводить паралель між старістю Англії і старістю головної героїні.

У центральній частині роману простежується доля англійської національної ідентичності в сучасну епоху. Національна ідентичність подана крізь призму окремої людини: в образі Марти Кокрейн автор об'єднав історичну і особисту пам'ять, висвітливши на її прикладі, яким чином механізми пам'яті проявляються у формуванні національної ідентичності.

Першим свідомим дитячим спогадом Марти було те, як вона збирає пазл "Графства Англії". З початку Марта не знала як називаються графства і навіть не пам'ятала, яким кольором вони позначені, а потім запам'ятала їх розташування і почала сприймати пазл як образ своєї країни. Таким чином, читач бачить, що особистісна ідентичність з самого початку формується на рівні національного. Але чи дійсно саме цей момент є її найпершим спогадом? Людська пам'ять не лише не спроможна достовірно відтворити події минулого, але й піддає їх спотворенню. Насправді Марта не пам'ятала свого першого спогаду. Воно було створено у її свідомості як орієнтир, що дає початок уявлення про саму себе. У цьому спогаді реальні події перепліталися із уявою героїні, підсвідомо спотворюючи його, формуючи складну структуру, наділену важливим для Марти значенням: "Так, це і був він, її перший спогад, її перша майстерно і безневинно змонтована брехня". [1, с. 4]

Барнс підкреслює розповідну структуру спогаду - він оживає, коли Марта розповідає його іншим, тим більше цей спогад, будучи "чужою розповіддю, милостивою фантазією або приховано спланованою спробою схопити слухача двома пальцями за серце і, ущипнувши, залишити синяк, з якого розвинеться гематома кохання" [1, с. 3], слугує меті викликати співчуття оточуючих або пояснити свій теперішній стан собі або іншим. Як справедливо з цього приводу говорить дослідниця Сара Хенстра, "спогад виявляється однією з багатьох перформативних дій, які служать постійному переосмисленню ідентичності особи". [45]

На рівні колективної пам'яті і національної свідомості Барнс також бачить зв'язок минулого з теперішнім: "Так згадує свою історію будь-яка країна: не буває минулого як такого, минуле - це те, на тлі чого сучасний період може вважатися цілком нормальною епохою." [1, с. 5] Виходить, що основна функція пам'яті полягає не у відтворенні реального ходу подій, а у виправданні сучасного положення речей, у поясненні ідентичності, що все сформувалась.

Так як Марта шукає витоки, свої і Англії, так і Барнса в першу чергу цікавить, на чому засновується національна ідентичність і як відбувається процес її формування. Для цього він показує, як в початковій школі дітей вчать поважати своє національне коріння: уроки історії Марта вважає найцікавішими: "Але самими дивними і палкими були декламації по історії. Тут в них виховували гарячу віру..." [1, с. 7] А римовані рядки дат і подій викликали в учнів велике захоплення, ніж релігійні декламації.

"До Рождества Христова пятьдесят пять

(хлоп-хлоп в ладоши)

Римляне Англию пришли завоевать.

Один ноль шестьдесят шесть (хлоп-хлоп)

Битва при Гастингсе, Гарольд погиб.

Один два пятнадцать (хлоп-хлоп)

Хартия Вольностей дарована нации". [1, с. 8]

Ці римовані віршики полегшували запам'ятовування найважливіших історичних дат, створювали ілюзію порядку, вибудовували і пов'язували події, "і історія з упертого, поступового просування вперед перетворювалася на ряд яскравих, прагнучих затьмарити один одного моментів". [1, с. 8] Завдяки їм формувалась національна ідентичність Марти. Коли Христина, дівчина родом із Іспанії, сказала Марті, що Френсіс Дрейк був піратом, Матра з упевненістю, як вивчений урок, заперечила, що він був "Англійський Герой, Сер і Адмірал, а отже, Джентльмен" [1, с. 6], хоча пізніше, знайшовши Дрейка і одній із енциклопедій, вона знайшла слова "капер" і "здобич", цілком відповідні для опису пірата. "и все равно сэр Фрэнсис Дрейк остался для нее Английским Героем, не оскверненным ее новыми познаниями". [1, с. 6] Стабільність цих віршованих рядків є дуже важливою для Марти, так як національні ідентичність, що сформувалась, дає їй визначеність у житті. Тому до певного часу героїня не здатна відступати від цього заученого віршика, поглянути на історію країни з іншої точки зору, яка підриває віру в шляхетність національного героя.

"Багато часу потому, коли в її житті сталося все, чому було визначено статися, Марта Кокрейн все ще чула хлопання міс Мейсон, коли зустрічала в книзі яке-небудь ім'я або дату". [1, с. 8] Для Марти, як і для всіх інших, навратив національної ідентичності існує у формі спогаду, який стає важливим моментом її самопізнання через сполучення особистісної і національної ідентичності. Міфи про минула країни, розповідь про себе і про національну історію виявляються нероздільними. А спогади у Барнса - це всього лише "сни, які залишаються з тобою після пробудження". [1, с. 5] І справа не тільки в тому, що автор ще раз доводить, що історія - це всього лише текст, а в тому, що по мірі розгортання подій в сюжеті роману, читач все виразніше бачить, як цей текст формує колективну національну ідентичність.

Якщо для істориків - це набір фактів, то для модерністів, а Дж. Барнс відноситься саме до цього напрямку у літературі, історія має доволі суб'єктивний характер. Постмодернізм відмовляється від ідеї об'єктивності. Як пише російський філософ С. Н. Марєєв "постмодерністи хочуть втекти від законів історії, хоча ніхто досі від цього не втік". [19, c. 445] Постмодерністська байдужість до законів історії - ця байдужість до потреби людей у свідомій, цілеспрямованій зміні громадського буття. Постмодернізм оголосив, що на місце єдиної людської історії приходить становлення як самодостатній процес. Реальні тільки фрагменти, події історії, але єдиного історичного процесу як чогось безперервного, єдиного, цілісного немає. Для становлення сьогодення значення минулого відіграє не велику роль, воно усього лише минуле сьогодення. Тимчасові горизонти історії розчиняються в сьогоденні і зливаються з ним.

Зникнення кордонів між оригіналом і копією знаходить художню реалізацію у другій частині роману, де могутній магнат Джек Пітмен створює на острові Уайт тематичний парк, щось на кшталт Діснейленду. Сам проект створення копії Англії на острові базується на положенні, що оригінал втратив свою цінність. Там в максимально сконцентрованій формі наочно відтворюються символічні основи англійської національної ідентичності: для туристів розігруються вистави Робін Гуд і і його веселі стрілки, б'ють куранти копії Біг Бена, із вікон зменшеного в розмірах Букінгемського палацу туристів вітають справжні король і королева. Велика кількість будиночків із солом'яними дахами, Кваррське Аббатство, поле для гри у м'яч, яким користувався король Карл, декілька виноградників. [1, с. 39-40] Тут "Була наявна батьківщина сімейства Бронте, будинок Джейн Остін, первісний ліс з одвічною фауною Англії, мюзик-хол, пудинги, виконавці танцю "Моріс" і сільської чечотки, Королівська шекспірівська трупа, Стоунхендж, прямі спини, капелюхи-казанки, кабельна мережа для показу класичних телесеріалів, будівлі в стилі "фахверк", червоні автобуси, вісімдесят сортів теплого пива, Шерлок Холмс..." [1, с. 72] Проект згладжує, покращує, змінює дані всесвітнього соціологічного опитування про те, що у людей різних націй асоціюється з поняттям "Англія", і формує нову гіперболізовану реальність, яка успішно конкурує з справжньою Старою Англією. [10]

Чому ж стає можливою така груба заміна, або як говорить Марта "репозиціювання міфів в сучасному ключі" [1, с.]? Чому туристи зі всього світу витрачають свої "вічнозелені долари і довгі ієни" [1, с. 55] в тематичному парку "Англія"? Це відбувається не тільки тому, що сучасна людина відчуває страх перед оригіналом і задовольняється копією, але й тому, що середній представник більшості не знає про історію своєї країни нічого конкретного. "Про Робін Гуда знають усі. І не смійте Робін Гуда чіпати" [1, с. 74], - заявляє Джефф, розробник концепцій, на одному із обговорень проекту. Хоча він і сам не може піти далі цієї фрази, і поясними, що саме йому відомо про Робін Гуда, крім того, що він грабував багатих і допомагав бідним. Доктор Макс, професор історії, офіційний історик проекту, дає вичерпні історичну відповідь про шервудського стрілка і робить висновок, що "Джефф - Представник - Мас" [1, с. 75] не знає про нього взагалі нічого.

В необізнаності мас переконує і епізод анкетування одного з її представників. В якому вигляді культурна історія, національне минуле існує в свідомості самих англійців ф що буде відповідати їх уявлення про "Стару Добру Веселу Англію", мав з'ясувати доктор Макс. В результаті стало очевидно, що середній англієць "який вважає себе культурною, обізнаною, розумною, добре інформованою людиною" [1, с. 42], має лише не чіткі "спогади" про найважливіші події історії та історичних особистостях.

"Респондента запитали, що відбулося під час битви при Гастингсі. Респондент відповів. - 1066. Питання повторили. Респондент розсміявся: - Битва при Гастингсі. 1066-й. Пауза. - Король Гарольд. Отримав стрілу в око". [1, с. 42] Єдине, в чому він упевнений, чого не спотворила його пам'ять, це той самий віршик, яку він вивчив в молодших класах, яку із захватом розповідає дівчинка Марта в першій частині роману. Ніякого цілісного уявлення про цю найважливішу подію в історії Англії респондент не має. Барнс знову проводить паралель між історією країни і особистою історією людини і дає зрозуміти, наскільки пам'ять вибіркова і фрагментарна. Національна ідентичність складається із уявлень окремих англійців, а вони, як це бачимо, підтримуються нечіткими спогадами про достатньо умовні історичні події, а тому не являються надійними. "Доктор Макс вважав, що знати так мало про походження і формування власної нації -- надзвичайно непатріотично. Проте (парадоксально, але факт) найвідданіший друг патріотизму -- невігластво, а не знання". [1, c. 44]

Національна пам'ять стає джерелом прибутку для сера Джека, а стара Англія, яка втратила свою ідентичність і навіть ім'я, чим Барнс в котрий раз підкреслює роль у формуванні ідентичності: "Стара Англія втратила свою історію, а отже (оскільки індивідуальність -- це пам'ять, а пам'ять -- це індивідуальність), геть втратила себе. [1, c. 125] Національну пам'ять країни привласнив собі тематичний парк - саме він відомий як "Англія".

Отже, у романі "Англія, Англія" Барнс пропонує власну символіку англійської національної ідентичності - це дитяча гра Марти, пазл "Графства Англії". Метафора збирання по частинкам розкриває сконструйоване поняття національної ідентичності і фрагментарність сприйняття, що лежить в його основі. Концепт англійськості Барнса повністю відповідає тим типовим уявленням, що виникли в результаті становлення англійської історії. Автор зберігає культурні кордони та національні цінності, чітко дотримується традицій, звертається до проблем "внутрішнього" національного буття, прагне до створення персональної моделі національного буття не лише на рівні автора, але і на рівні персонажів. У романі присутні символи всієї Англії, що містять в собі її багатовікові культурні традиції, він перетворює їх на стереотипи, які можуть бути відтворені у будь-якому контексті і відтворюють узагальнену картину країни.

В той же час зберігається традиційність і історичність англійського національного способу життя, як основи нової культурної ролі країни у світі. Англія постає як культурний центр, який формує ментальність героїв, визначає їх характер, поведінку і світосприйняття.

Похожие статьи