Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея", Ставлення до краси лорда Генрі - Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Мистецтво для Уайльда вище за життя, а отже, і за природу. Саме тому світ краси, тобто витворів рук людських, превалює в романі над світом природним. В даному розділі ми аналізуємо ставлення до краси Безіла та лорда Генрі. Між цими двома героями головний герой роману - Доріан Грей, за душу якого вони боролися.

Ставлення до краси лорда Генрі

Лорд Генрі Уоттон у романі виступає проповідником філософії насолоди. Але красу, як таку, він вбачав саме у зовнішності та молодості. Це старший товариш Доріана Грея.

Лорд Генрі, як витончений естет, кохався у красі, робив її джерелом насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеалом естетизму. Цей образ також трактували як "образ змія-спокусника", оскільки його слова Доріан сприйняв як програму дій, реалізував їх на практиці і поширив серед "золотої молоді".

Лорда Генрі не можна вважати холодним експериментатором, оскільки він передбачив наслідки і чесно попередив про них Доріана. [2; с.13]

З одного боку, лорд Генрі це людина, для якої не існувало ніяких моральних цінностей.

Лорд Генрі Уоттон так пояснив Доріану свою теорію генодизму: "Ah! realise your youth while you have it. Don't squander the gold of your days, listening to the tedious, trying to improve the hopeless failure, or giving away your life to the ignorant, the common, and the vulgar. These are the sickly aims, the false ideals, of our age. Live! Live the wonderful life that is in you! Let nothing be lost upon you. Be always searching for new sensations. Be afraid of nothing. . . . A new Hedonism--that is what our century wants. You might be its visible symbol" [26; p. 16].

Лорд Генрі переконав Доріана, що його молодість і краса - невічні. Що все це може закінчитися в будь-який момент і його життя ніколи не буде краще того, яким воно є тепер: "With your personality there is nothing you could not do. The world belongs to you for a season. . . . The moment I met you I saw that you were quite unconscious of what you really are, of what you really might be. There was so much in you that charmed me that I felt I must tell you something about yourself. I thought how tragic it would be if you were wasted. For there is such a little time that your youth will last--such a little time. The common hill-flowers wither, but they blossom again. The laburnum will be as yellow next June as it is now. In a month there will be purple stars on the clematis, and year after year the green night of its leaves will hold its purple stars. But we never get back our youth. The pulse of joy that beats in us at twenty becomes sluggish. Our limbs fail, our senses rot. We degenerate into hideous puppets, haunted by the memory of the passions of which we were too much afraid, and the exquisite temptations that we had not the courage to yield to. Youth! Youth! There is absolutely nothing in the world but youth". [26; С. 16-17]

Лорд Генрі запевнив Грея у всесильності краси і молодості. І складається враження, що в нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали.

З іншого боку, лорд Генрі - це витончений естет, що кохається у красі й відмежовується від потворного, бридкого в житті. Це прагнення не помічати нічого, крім краси, робить його не просто байдужим до всього іншого, а й цинічним: "Discord is to be forced to be in harmony with others. One's own life--that is the important thing. As for the lives of one's neighbours, if one wishes to be a prig or a Puritan, one can flaunt one's moral views about them, but they are not one's concern. Besides, individualism has really the higher aim. Modern morality consists in accepting the standard of one's age. I consider that for any man of culture to accept the standard of his age is a form of the grossest immorality." [26; p.44]

Лорд Генрі переконаний, що перш за все потрібно жити у злагоді з самим собою. Що цього не потрібно змушувати, бо "хто змушений жити у злагоді з іншими людьми, той у розладі з самим собою. Своє власне життя -- це найважливіше." [24; с.43]

У лорда Генрі холодна душа людини, яка не має ідеалів. Пробуджуючи в Доріанові бажання насолоджуватися життям за будь-яку ціну, він зовсім не замислюється над можливими наслідками такої поведінки як для самого юнака, так і для інших людей.

Егоїзм лорда Генрі -- це егоїзм естета, який хоч і має уявлення про реальне життя, але не зважає на нього. Він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті він шукав лише красу. Це ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики.

Лорд Генрі впливав на Доріана. Але вплив лорда Генрі послабився, коли юнак закохався у молоду 17-літню актрису Сибіллу Вейн. Доріан не називав їй свого імені, а для закоханої дівчини він просто Прекрасний принц. Лорд Генрі холодно сприйняв це захоплення героя, хоча вважав, що воно йому потрібне у якості першого сексуального досвіду. Він впевнений, що скоро Доріан сам залишить дівчину заради якоїсь іншої претендентки.

Лорд Генрі виявився правим. Згодом Доріан кинув актрису, але він навіть і не думав, що це призведе до трагічних наслідків: Сибілла покінчила життя самогубством, оскільки не змогла перенести зради коханого.

Самогубство Сібіл лорд Генрі в першу чергу оцінює не з етичного, а з естетичного погляду: "It often happens that the real tragedies of life occur in such an inartistic manner that they hurt us by their crude violence, their absolute incoherence, their absurd want of meaning, their entire lack of style. They affect us just as vulgarity affects us. They give us an impression of sheer brute force, and we revolt against that. Sometimes, however, a tragedy that possesses artistic elements of beauty crosses our lives. If these elements of beauty are real, the whole thing simply appeals to our sense of dramatic effect. Suddenly we find that we are no longer the actors, but the spectators of the play. Or rather we are both. We watch ourselves, and the mere wonder of the spectacle enthralls us" [26; p. 57-58].

Саме такою трагедією, що цілком вдовольнила смаки обох естетів, стала смерть юної актриси. Здібний учень лорда Генрі, Доріан тільки спочатку вражений тим, що сталося. Пройде зовсім небагато часу, і він буде відчувати те ж, що і його наставник: "...this thing that has happened does not affect me as it should. It seems to me to be simply like a wonderful ending to a wonderful play. It has all the terrible beauty of a Greek tragedy, a tragedy in which I took a great part, but by which I have not been wounded" [26; p.56].

"А все ж те, що сталося, не вразило мене так, як би мало вразити... У ньому -- вся моторошна краса грецької трагедії, трагедії, в якій я був один з головних героїв, але яка не поранила моєї душі" [24; с. 55].

Лорд Генрі наслідув красу, але Доріан не повністю розумів його філософії. До прикладу, ніхто не змушує Доріана Грея стати вбивцею, але він -- справжній вбивця. Якщо його участь у загибелі Сібіл Вейн, її брата та інших людей є опосередкованим вбивством, то Безіла Голворда він вбиває власноруч, причому робить дві спроби. Спочатку Доріан знищує Безіла, як людину, потім -- намагається знищити свій портрет, який насправді є відбитком душі справжнього художника Безіла Голворда.

Те, що Доріан Грей вбиває Безіла Голворда, є наслідком його "нарцисизму", є проявом притаманної "нарцисам" самозакоханості. Е. Фромм, розглядаючи особливості поведінки особистості, зауважив: "Індивідуальна та соціальна помста часто покоїться на нарцисизмі та потребі "вилікувати" рану, через смерть лиходія". Коли йдеться про Доріана Грея, не можна не помітити, що його поведінка під час вбивства людини, яку він вважав своїм другом, є суцільною помстою художнику за те, що він знає про нього, Доріана, все. Саме тому Доріан Грей вбиває Безіла Голворда [10; с.33].

Оцінка героєм своєї поведінки під час вбивства Безіла Голворда і після нього, ставлення його до своїх вчинків не змінюються з часом.

Навіть в останні хвилини життя Доріан Грей не хоче визнати своєї провини в тому, що він накоїв: "Basil had painted the portrait that had marred his life. He could not forgive him that. It was the portrait that had done everything. Basil had said things to him that were unbearable, and that he had yet borne with patience. The murder had been simply the madness of a moment. As for Alan Campbell, his suicide had been his own act. He had chosen to do it. It was nothing to him" [26; p. 220].

"Безіл намалював портрета, який скалічив йому життя, і він не міг дарувати цього. Адже це той портрет спричинив усе. Безіл наговорив йому неможливих речей, але він навіть їх терпляче вислухав. А вбивство -- це просто спалах безумства. Що ж до Алана Кемпбела, то він сам наклав на себе руки -- така була його воля, так він і вчинив. А він, Доріан, до цього не причетний". [24; с. 219]

Отже, лорд Генрі замінив моральні почуття, я свої, так і Доріана, милуванням красою. Обидва герої не хочуть визнати, що у реальному світі кожному вчинку обов'язково притаманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіл залишається провиною, вбивство художника Безіла Голуорда --

Простим вбивством. При цьому сам лорд Генрі не робить нічого аморального, його цинізм -- це тільки слова, тільки маска. Але ця маска -- його сутність. Бо найдужче його дратує природність. Можна сказати, що він виступає теоретиком, проповідником тієї філософії, якою керується у реальному житті Доріан Грей.

Похожие статьи




Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея", Ставлення до краси лорда Генрі - Ставлення до краси у романі О. Уайльда "Портрет Доріана Грея"

Предыдущая | Следующая