Психологізм дитячих образів у оповіданнях Б. Грінченка, Педагог та письменник за покликанням - Розвиток дитячого психологізму у творах Б. Грінченка

Педагог та письменник за покликанням

Психологізм дитячий грінченко літературознавчий

Постать Бориса Грінченка займає вагоме місце серед когорти українських письменників. Насамперед він відомий як письменник, але разом з тим був перекладачем і критиком, вченим і публіцистом, педагогом та громадським діячем.

Саме на хуторі Вільховий Яр 9 грудня (27 листопада за старим стилем) 1863 року у збіднілій дворянській сім'ї народився Борис Дмитрович. Дід, колишній сотник, пнувся до високого панства і навіть прізвище своє "облагородив", додавши до нього закінчення "в", щоб ніхто не впізнав у ньому "малороса".

Батько - Дмитро Якович, проміняв навчання в гімназії на військову кар'єру офіцера. Мати - Поліксенія Миколаївна Літарьова, росіянка, - над усе любила свого первістка, ладна була весь світ прихилити до сина. І навіть найпершим дитячим спогадом митця були ніжні, ласкаві руки матері, її чарівна і мелодійна пісня.

Борис рано потягнувся до книжок, що манили хлопця у цікавий та незвіданий світ пригод та подорожей.

Десь у 5 років навчився читати, і відтоді книжка на все життя стала його найкращим другом і порадником.

Першим кроком у світ літератури для нього стали твори таких письменників як Вальтер Скотт, Байрон, Гюго, Гоголь, Пушкін, Некрасов. І вже тоді хлопець зрозумів, що своє життя хоче присвятити літературі та педагогічній праці.

Проте батько вважав інакше. Адже він мріяв про вищу технічну освіту для сина. І у 1874 році, коли юному таланту виповнилося 11 років, його віддають до Харківського реального училища.

Але не зважаючи ні на що, Борис продовжує пильно слідкувати за українським друкованим словом, читає Марка Вовчка, П. Куліша, М. Костомарова, захоплюється статтями Д. Писарєва.

У 1878 році за читання і поширення революційної літератури юнака заарештовують і виключають з училища без права продовжувати навчання. Але це не зламало палкого патріота, і у 1881 року(невдовзі після ув'язнення) він залишає домівку і їде до Харкова, шукати своєї долі на літературній та педагогічній ниві. Вдень важкою працею заробляє хоч які не які, а гроші, а ввечері готується до екзамену на звання народного вчителя.

Половину свого трудового віку віддав Грінченко школі, сонячним променем був для сільської дітвори, ніс народові слова правди й освіти. Жив з народом одним життям, під однією стріхою. Народне лихо штовхало його до невсипущої праці, щоб наблизити жаданий день свободи.

Немає підручників у школах - сам пише для дітей цікавий зрозумілий посібник, створює читанку, та сталеві щелепи цензури поглинали цю клопітку працю. Адже мужичим дітям заборонялося навчатися у школах. І тому піднімалося сільське віче та знущались і надсилали до волості рапорт за рапортом. Не хотіла влада, щоб до звичайних людей долетіла правда, яку він ніс у народні маси.

Саме тому педагог не засиджувався довго на одному місці: доноси, переслідування перекотиполем ганяють його з місця на місце - Веденське, Тройчата, Олексіївка, Нижня Сироватка на Харківщині. І знову у дорогу.

На тих шляхах безкінечного пошуку він зустрів свою долю - Марію Гладиліну, що стала його дружиною, вірним другом, порадником, однодумцем, колегою, зірочкою серед темної ночі, і просто коханою жінкою. І вже пішли вони удвох тими тернистими шляхами, разом учителювали, спільно збирали народну творчість, укладали словники, писали твори. І стало легше жити, дихати, навчати, творити...

Свою педагогічну працю Борис Дмитрович вдало поєднує з літературно-видавничою. Він сприяє видання книжок та підручників для народного читання українською мовою, причому деякі пише сам або ж переводе з російської та іноземних мов.

Заходом Грінченка було видано 50 книжок загальним тиражем 200 тисяч примірників.

На той час це був справжній подвиг, бо за кожною українською книжечкою стояла смертельна боротьба з цензурою. Дуже багато Рукописів письменника зустрілися з грізним присудом цензури: "Печатанью не подлежит".

Але він, звичайний сільський учитель, надсилав усе нові й нові рукописи, плекаючи в серці надію, що хоч один прорветься через міцні грати.

Та нелегкою була доля народного вчителя. Втратив усе дороге, що мав. Смерть коханої доньки у 1908 році, а незабаром її маленького сина - єдиного внука Грінченка, а згодом любої матері глибоко потрясли письменника і підірвали його здоров'я. Активізувався туберкульоз і прикував до ліжка митця. І вже 6 травня 1910 року у місті Оспедалетті на 47 році його життя обірвалося. Але до останнього подиху він був видатним педагогом і славетним письменником своєї рідної землі.

Сонячним променем був він для народу, для нього жив і заради нього згорав. Він справжній титан праці, та ніколи не говорив про неї, лише працював невтомно, невпинно, завжди. Борис Дмитрович був педагогом від Бога, був справді народним вчителем з великої літери..

Митець слова стоїть на одному щаблі з такими видатними педагогами як В. Сухомлинський, А. Макаренко.

Похожие статьи




Психологізм дитячих образів у оповіданнях Б. Грінченка, Педагог та письменник за покликанням - Розвиток дитячого психологізму у творах Б. Грінченка

Предыдущая | Следующая