Принцип автобіографізму як один з виразників стилю Оксани Забужко - Філософізація сучасної жіночої прози

Феміністичний роман забужко секс

Проза 80-90-х рр. ХХ ст. засвідчила зміну літературних стереотипів у сферах стилю, тематики, поетики та нарації. Проза Оксани Забужко є прозою, яка відкрито демонструє особливості жіночої психології, внутрішного світу авторок. Оксана Забужко є також справжня репрезентантка жіночого стилю, жіночого письма, а також постмодерних тенденцій у художній творчості, зокрема пов'язаних із деформацією традиційних наративних структур, зміною конфігурації "автор - герої - реципієнт", використанням психоаналітичних та біографічних принципів тощо.

На думку дослідниці й авторки наукових статей Т. Тебешевська-Качак, герметизм, ідеологічна заангажованість"слідування законам" класики жанру та характеротворення, унормована авторська позиція"життєпису" змінюється відповідно відкритістю (розтабуюванням), довільністю художніх інтерпретацій, творчою розкутістю, виразними проявами психологічних експлікацій "Я" письменниці. Співіснування в прозі двох моделей - "підсумків життя" і"моделі актуалітету", які виокремлює М. Кодак, завершується перевагою другої - "невідкладеного імпульсу, своєрідного психологічного репортажу з надр внутрішнього життя, з моменту світопереживання, культурної самоідентифікації суб'єкта свідомості, поряд з усією, за висловом

В. Медведя, фатальною "перевантаженістю нашої доби". Це яскраво ілюструє проза Оксани Забужко, в якій одне з чільних місць посідають автобіографічні компоненти. В цьому не тільки сфокусовано родовження традиції, а й закладено, як вважає Т. Тебешевська-Качак, один з основних принципів нарації і характеротворення. "Автобіографізм" - за визначенням "СловникаNet" на порталі української мови та культури - це відображення у літературному творі відомостей з життя автора; ототожнення письменником героя свого твору, його долі з власною особистістю та біографією; близькість героя твору за думками, почуттями, за характером.

Приватне життя митців слова віддзеркалюється в художніх творах, і незаперечною істиною є те, що про що б вони не писали - завжди пишуть про себе. В епоху модерну й постмодерну це ще один з принципів індивідуалізації та інтригування читача. Причина зацікавлення, яке виявляють сучасні теоретики літератури та митці до автобіографічних мотивів, лежить в активному розвитку різних напрямів літературознавства(психоаналітичного, біографічного, методу інтерпретації художньої творчості).

Проблема автобіографізму в творчості Оксани Забужко фактично не розвивалася літературознавцями, хоч була зауважена Соломією Павличко "Виклик стереотипам: нові жіночі голоси в сучасній українській літературі".

Ніною Зборовською "Про "безталання бути жінкою": з приводу "Польових досліджень... Оксани Забужко", "Два любовних романи українського кінця століття, або Юрій Андрухович проти Оксани Забужко", "Повість Я Мілена О. Забужко у феміністичному дзеркалі", Людмилою Таран "Сад Артеміди, інтерв'ю із О. Забужко", Вірої Агеєвою, Вадимом Скуратівським у передмові до прозової книжки "Сестро, сестро" та самою авторкою "Автобіографії", написаній ще у 1997 р. Звернення до автобіографізму, як вважає Т. Тебешевська-Качак, "полягає в наповненні твору фактами з власного життя письменника", у прихологічно-аналітичній інтерпретації пережитого - зумовлені процесом т. зв. повернення й переосмислення минулого, провокованих національною свободою і демократизмом. Яскравою ілюстрацією даної концепції є твори Оксани Забужко, де автобіографічний концепт - один з базових, причому чітко пов'язаний із національним. В її творчості поєднано три сфери, які виділяв Г. Винокур, у структурі автобіографії як жанру ("Биография и культура", 1927): "сфера переживання" - "сфера духовного досвіду в широкому значені слова" - "сфера особистого життя як творчості".

Письменниця безпосередьно через образне втілення власних ідеалів у світі героїв прозових творів, використання згаданих вище трьох типів автобіографічних засобів, подає синтезовану інформацію, яка стає базовим компонентом"автобіографічного синергену" - це життєво-творчий світ письменниці, завершений у певний часо-просторовий, історично визначений доленосний момент. Це все коло життєвих вражень митця слова: світосприйняття, світовідчуття та світовираження, вся розмаїтість порухів думки, імпульсів, асоціацій, логічно вирішених у його естетичній концепції світу й людини й цілісно втілених у творчості, яка і є онтологічним, вторинним світом, що його ставимо на предній план.

На основі вивченого матеріалу можемо зробити висновок, що автобіографізм авторки складаєтсья не лише з автобіографії, автобіографічних героїв та відображення суб'єктивно-біографічного в художних творах Оксани Забужко, а також об'єднує художньо-публіцистичну творчість авторки, дослідницькі студії та есеїстику, яка передкладає критичну думку про неї та інтерпретує її творчу діяльність. Своєрідним автопортретом можемо вважати і видані в серії"Інший формат" бесіди О. Забужко з Т. Прохаськом: "Для бесід характерні естетичні категорії відкритості, щирості, сповідальності, а також домінуючий суб'єктивізм, пов'язані з розкриттям головної теми - осмислення письменницею власної особистості і власної творчості в контексті культурної і літературної ситуації, і ширше - осмислення свого місця у світі".

Використання автобіографізму як принципу нарації та характеротворення в Оксани Забужко особливо вирізняється на тлі жіночої прози 80-90 ХХ ст. (Л. Пономаренко, В. Мастерової, Г. Пагутяк), в якій натомість спостерігаємо відсутність автобіографізму "герметизм" внутрішнього світу, особистого життя. У прозі Оксани Забужко відкрито демонструються особливості жіночої прози, внутрішього світу жінки. Автобіографізм авторки дає нам можливість виокремити постать цієї письменниці як найпослідовнішої репрезентантки жіночого стилю, жіночого письма, а також постмодерних тенденцій у художній творчості.

Т. Тебешевська-Качак далі констатує, що поставлені Оксаною Забужко проблеми як особистого, так і національного характеру, є її власними, наболілими. В епіцентрі її художнього світу не узагальнена чи відсторонена реальність, а конкретне буття, власні стани, пов'язані з душевними і тілесними відчуттями. Проза Оксани Забужко - приклад фрагментів письменницької біографії, в яких авторка вигадує, дописує, переписує власне життя, робить спробу подолання часу, що відходить, спробу повернутись у власне дитинство, ніби прожити життя знову. Це твори умовно автобіографічні, але індивідуальне, суб'єктивне начало у них найпотужніше.

Найбільш автобіографічним серед творів Оксани Забужко є роман "Польові дослідження з українського сексу", завдяки якому вона стала широко відомою. Дуже різною була оцінка цього роману: від запальних філологічних суперечок і дискусій - до поливання авторки"брудом" і обвинувачень у порушенні морально-етичних норм. Ж. Дусова назвала роман "купою сирого напівлітературного тіста".

Аналізуючи "Польові дослідження", Н. Зборовська також наголошує, що"інтертекстуальна концепція роману О. Забужко поглинається небувалою досі формою сповідальної відвертості". С. Павличко цей роман називає "першим твором жіночої прози, у якому автор майже не приховує того факту, що оповідає про події вланого життя. На інтимному рівні - перед нами розповідь про невдалий роман письменниці і художника, болісно пережитий письменницею, майже документ, і, як усякий документ особистого життя, читається на одному подиху".

Образ авторки часто сублімується в образ. Вона ніби перевтілюється у свою героїню, живе в її епоху, а насправді просто повертається у власне минуле. Характер Оксани - це своєрідна інтеграція життєвого принципу жінки-лідера самої Оксани Забужко та генеалогічна ідентифікація"сильних і владних жіночих характерів", які визірняються з"маминої сторони" родоводу, про що написала авторка в "Автобіографії". У "Польових дослідженнях з українського сексу" - це подвійна суперечлива сутність жінки, яка претендує на суб'єктивність, залишаючись об'єктом - "тілом з комплексами". Авторка тут здійснює діалог із собою, своїми героями, своїм часом, зазираючи всередину себе, у мікрокосм своєї душі, виступаючи одночасно в іпостасях: як об'єкт і як суб'єкт, як читач і автор. Автобіографія в Оксани Забужко матеріалізується в особистісних манерах розповіді, сповіді, спогаду, виповідання. "Польові дослідження" якогось мірою є персональним романом, де наявна певна тотожність між авторкою, оповідачкою і головною героїнею, що виявляє себе на комунікативно-наративному рівні. Проблему ототжнення автора і персонажа розробляв М. Бахтін. За свідченням М. Бахтіна автор і герой - дві принципово різні естетичні категорії, акі не можуть не дотикатись і водночас бути суттєво різними. Приміром, у прозі О. Забужко спостерігаємо однозначно дві позиції: "зовнішньознаходжуваність" авторки щодо своєї героїні та перебування їх в одному"інтернаціональному полі" авторка переймає на себе фукцію героїні, розповідаючи від свого імені, передаючи власні відчуття, звертаючись до себе.

Мовна ретрансляція у романі, здійснювана від першої особи - це реалізація авторки як суб'екта, а не тільки засіб підкреслення автобіографічності. Оксана Забужко не робить повного ототожнення і н переходить цієї межі, хоч є багато дотичних: так, героїня роману носить ім'я авторки, вона писменниця. T. Tебевська-Качак посилається на Н. Медарич, яка в свою чергу, називання персонажа власним іменем вважає "найекспліцитнішим сигналом" і з цього дослідниця робить висновок, що такі сигнали можуть бути використані по-різному (суб'єктивні погляди стосовно літератури, мистецтва, культури, нації, які до того ж аналогічно викладені у критичних філософсько-етичних та інших публікаціях авторки), та завжди вказують на емпіричну особу суб'єкта розповіді. Іншою вказівкою, на думку дослідниці, є демонстрація власного стилю життя, відповідність його своїй епосі, що у творі реалізуєтсья через підпорядкування поетичних принципів зображення мислення постмодерної доби: екзистенціалізм, епатажність та іронія, деструкція традиційних цінностей.

Авторка використовує функції автобіографічних засобів третього типу (ігрових за своєю природою), хоче зробити читача "співучасником гри", тобто уважним слухачем у О. Забужко. На цьому працюють найчастіше автометаткести - пролог і передмова. Останню письменниця і використовує в "Польових дслідженнях...". У цій передмові"Від автора" вона вказує на жанрове визначення свого тексту, попереджаючи: роман - "це жанр художньої літератури, а не розвід з особової справи автора, - відповідно від усіх можливих аналогій між описами у цій книжці, з одного боку, та реальними особами й подіями з другого, авторка наперед відмежовується".

Отже, принципи автобіографізму, як один з виразників прози Оксани Забужко, дає можливість виокремити постать письменниці, яка презентує риси авторського стилю, характерність побудови поетичних структур тексту, психологічні особливості художнього світу жінки, що стає центром роздумів і позицій самої авторки.

Похожие статьи




Принцип автобіографізму як один з виразників стилю Оксани Забужко - Філософізація сучасної жіночої прози

Предыдущая | Следующая