Літератури творчість І. Вишенського - Суспільно-культурні погляди та літературна діяльність І. Вишенського

Іван Вишенський та його опоненти. У другій половині XVI ст. Україна тісніше залучається до загальноєвропейських культурних процесів. Ознакою цього стало розширення діапазону взаємодії традиційних форм культури та нових явищ, пов'язаних з ренесансно-реформаційним комплексом. Українська культура більшою мірою, ніж раніше, виходить з колишньої замкнутості, що було пов'язане і з станом українського національного самоусвідомлення на межі XVI -- XVII ст. Іншомовність чи багатомовність української літератури з цього часу співвідноситься з перспективою її питомого шляху. Серед характерних ознак зростання національної свідомості -- перегляд попередніх уявлень про художнє слово. Воно починає відігравати більшу роль у збереженні та плеканні паростків цієї свідомості, моделюючи водночас її основні риси. Роздуми над словом, над його природою, силою і слабкістю увібрали в себе твори різних жанрів.

У переломні моменти історико-культурного розвитку неминуче загострення суперечностей між усталеною формою і новим змістом, між тягарем традицій і потребами життя. Особливо яскраво такі суперечності відображаються в мистецькій або літературній діяльності людей талановитих, яскраво емоційних. Часто творчим особистостям притаманні трагізм світосприймання, глибоке незадоволення недосконалістю світу і неможливістю його змінити. Типовим письменником кризової ситуації був Іван Вишенський. Єдиний із 17 відомих його творів, надрукований за життя автора, -- "Писаніє к утікшим от православної віри єпископом" (у складі виданої в Острозі "Книжиці" (1598); упорядковану до 1600 р. збірку "Книжка" видати не вдалося); решта поширювалася в рукописах 1.

Спрямування до автентичних підвалин християнської культури визначило основні параметри його літературної діяльності. Різкий та непримиренний тон Івана Вишенського, вороже ставлення до світської культури й освіти, обстоювання аскетичного ідеалу й декларування переваг архаїчного стилю письма і відхід від нього у власній письменницькій діяльності -- характерні риси цієї непересічної постаті. Вважаючи, що спасіння можливе лише шляхом втечі від світу, він спрямовує свої інвективи проти його недосконалості і тим фактично поринає у вир боротьби, прив'язує себе до ідейних конфліктів епохи. Його активна наступальність спрямовувалася головно проти втрати первісної природності, щирості віри й простоти. Цілісна натура письменника, відраза до фальші й лицемірства привели його не пізніше 1596 р. (як вважають, ще в 1580 -- 81 рр.) на Афон, у монастирях якого практикувалося суворе подвижництво й контакти з зовнішнім світом були майже цілком обірвані. Аскетична атмосфера замкненого монастирського світу стала живильним середовищем для консервації тих елементів ідеології Івана Вишенського, котрі з часом починають суперечити стилеві мислення не лише опонентів, а й однодумців, що засвідчили спроби безпосередніх контактів письменника з церковною громадськістю України 1604 -- 1605 рр.

Емоційно-експресивна риторика творів Вишенського, щедро насичена стильовими прийомами й топікою середньовічної доби, його мова, пересипана церковнослов'янізмами, свідчать про свідому архаїзацію поетики. Зрештою на це вказує й сформульована автором аксіологічна модель, де пріоритетні позиції закріплюються за церковнослов'янською мовою й богословськими книгами, а фольклор і народна мова знецінюються в програмних деклараціях автора, однак це не втілюється в його творчості, в якій приваблюють не традиційні елементи, а суто індивідуальні. Звертаючись до сакральної сфери, він намагається наближати мову до церковнослов'янської, залишаючи "просту" мову для повсякденного, профанного 4.

Визначаючи місце української культури в системі координат християнської цивілізації, Іван Вишенський протистоїть європоцентристським інтегративним тенденціям, обстоює успадковану від попередньої доби орієнтацію на народи православного кола *. Елементи культурно-релігійної спільності між ними утверджуються як гаранти тяглості духовної традиції та збереження її природного місця в системі міжнародних зв'язків.

Тотально заперечуючи світ матеріальний, протиставний духовності, Вишенський, однак, виявляє неабияку спостережливість щодо всього розмаїття принад того, що він засуджує. Він стверджує, що нема порятунку для душі "в тих многих мисах, полмисках, приставках чорних і шарих, червоних і білих юхах, і многих скляницях і келишках, і винах, мушкателях, малмазіях, алякантах, ревулах, медах і пивах розмаїтих" 5. Складається враження, що митець слова майже милується розмаїттям і різнобарвністю спокус, які так гнівно заперечує. Протиставлення тих, хто "помисла о животі вічнім підняти і вмістити не можеть", людині простій набирає форми осуду суспільної верхівки, не тільки за життя в розкоші, а й за нелюдське ставлення до селян-"хлопів": "Лупите і з гумна стоги і обороги волочите. Самі з своїми слуговинами прокормлюєте оних труд і пот кривавий, лежачи і сідячи, сміючись і граючи, пожираєте, горілки препущаниє курите, пиво троякоє превиборно варите і в пропасть ненаситного чрева вливаєте... Ви їх пот мішки повні грішми, злотими, талярами, півталярами, орти, четвертаки і потрійники напихаєте, суми докладаєте в шкатулах... А тіє бідниці шелюга, за що солі купити, не мають... Тіє хлопи з одноє мисочки поливку альбо борщик хлебчють, а ми предся по кількодесять півмисків розмаїтими смаками уфарбованих пожираєм..." 6.

Проблематика творів Івана Вишенського змінюється відповідно до суспільно-релігійної ситуації та її запитів. І хоча чільне місце належить поборюванню Берестейської унії, особливо в "Писанії к утікшим од православної віри єпископом", тематичний діапазон набагато ширший і містить мотиви соціального служіння Церкви, суспільних відносин, релігійної моралі, освіти тощо. Єдиний жанровий тип послання варіюється залежно від спонук і умов написання та характеру адресата, набуваючи особливої масштабності художніх узагальнень у соборних посланнях, тобто в листах до всієї спільноти єдиновірців. Поряд з епістолярними формами зустрічаємося з діалогом катехітичного типу, побудованим на мотиві сюжету про спокушення Христа в пустелі ("Обличеніє диявола-миродержця").

Кожен текст, кожен аргумент Івана Вишенського пронизаний дуалізмом і антифеодальною оцінкою Божого і світського, духовного і житейського 7. Духовне, вище, трансцендентне -- від Бога, світське неправославне -- від диявола, проголошує він з властивою йому безкомпромісністю. Водночас "пристрасність його голосу, тонкість його наративних засобів, ноти дотепу й іронії, як і нетерпимості, впертості й зневіри, -- все це пробивається... крізь відстань часу та яскравість догматичних заборон" 8. Як писав свого часу І. Франко, "в зв'язку з живим чуттям письменника, стоїть його жива, справді поетична фантазія, дар думати образами, замість абстракційних понять бачити і малювати пластичні і барвні картини" 9. В цілому "він -- людина середньовіччя, яка парадоксально відкриває новий етап історії української літератури і стоїть на порозі українського бароко" 10.

Усупереч власному переконанню про обов'язок справжнього християнина втікати від світу, Вишенський свій яскравий талант поставив на службу боротьбі проти всього того, що, на його думку, загрожувало рідному народові, його вірі й традиціям. У творчості ченця-аскета -- як у жодного з його сучасників -- звучить власна індивідуальна манера, втілена в яскравих образах емоційна заангажованість. Отже, перед нами не середньовічний книжник, який був виразником загальноприйнятих уявлень, а яскрава творча індивідуальність. З появою письменника-автора є підстави говорити про новий ("ранньоновітній або середній") етап в історії української літератури 11.

Особистісні риси в цей час помітні і в деяких пам'ятках писемності, пов'язаних з родинним та громадським життям. Тексти, написані для себе і найближчого оточення, нерідко відображали літературний хист їхніх авторів, рівень культурних інтересів суспільства. Зокрема, "Тестамент" брацлавського каштеляна Василя Загоровського, написаний 1577 р. у татарському полоні і внесений до Володимирської гродської книги 1579 р., засвідчує появу нових різновидів писемної культури, вироблених специфікою правових стосунків у Речі Посполитій та побутом шляхти, ментальність котрої формувалася під впливом ідеології сарматизму 12. Простий і безпретензійний стиль, прагматична функція заповіту, обмеження твору побутовою конкретикою не перешкоджають пам'ятці ділового мовлення набути виразних літературних якостей. Передчуття невідворотної смерті, яка й сталася в полоні 1580 р., турбота про дітей і образа на дружину, котра кинула родину в цей скрутний час, формують вельми зворушливу емоційну настанову. Багатство предметного світу, зумовлене прагненням автора враховувати всі нюанси господарчого життя свого маєтку, формує складну й розмиту образну структуру. Домінує, очевидно, турбота про виховання дітей і про майбутню молитовну опіку авторової душі після її відходу зі світу страждань. Цим якоюсь мірою пам'ятка нагадує "Повчання" Володимира Мономаха, хоча пошук безпосередніх зв'язків між творами навряд чи є доречним.

Похожие статьи




Літератури творчість І. Вишенського - Суспільно-культурні погляди та літературна діяльність І. Вишенського

Предыдущая | Следующая