Внесок Пантелеймона Куліша в українську культуру - Біографія Пантелеймона Куліша

Постать Пантелеймона Олександровича Куліша в українській фольклористиці другої половини ХІХ століття одна з найзначніших. Це дивовижний талант універсального типу, чия багатогранна діяльність ще належним чином не вивчена і не спопуляризована. Коли називаємо ім'я Пантелеймона Куліша, то в контексті зі словами "робота", "творчість" органічно вживаємо поняття "вперше" та "Україна".

Літературно-художню, наукову творчість П. Куліша вважають за подвижницьку та новаторську: він першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став "батьком" українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту "Чорну раду" видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис ("кулішівку"), яким, із незначними змінами, користуємося і нині. Перший вимогливий і доброзичливий критик та побратим Т. Шевченка (і загалом перший літературний критик-професіонал), П. Куліш був також першим біографом, упорядником і видавцем повного зібрання творів М. Гоголя, першим перекладачем українською мовою творів Шекспіра, Байрона; першим, разом з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким, здійснив повний український переклад Біблії.

Щодо власне фольклористичних напрацювань, то й тут П. Куліш відзначився не одним вагомим "вперше". Зокрема, вперше в історії української фольклористики він ще 1844 року, на початку своєї діяльності (очевидно, під впливом збірок і праць М. Максимовича, П. Лукашевича, О. Бодянського, М. Костомарова, М. Грабовського), розробив проспект багатотомнового серійного видання фольклору за широкою комплексною назвою "Життя українського народу". До восьми запланованих томів мали ввійти різножанрові фольклорні матеріали: пісні, думи, казки, легенди, перекази, прислів'я, загадки тощо. Про це відомо з листів П. Куліша до М. Погодіна та до М. Юзефовича.

Перше серійне видання українського фольклору, що мало побачити світ за десять-п'ятнадцять років, здійснити П. Кулішеві, на жаль, не вдалося. До певної міри цю блискучу ідею аж через тридцять літ втілив у життя Павло Чубинський. Щоправда, П. Куліш таки зумів частково реалізувати ідею антології в двотомнику "Записки о Южной Руси" - "Записки про Україну" (в автографі - "Етнографічні записки..."). В історії української етнографії, зазначав І. Франко, "...ім'я Куліша тривко записане його "Записками о Южной Руси".

Видання двох томів (1856 року - першого, а 1857-го - другого) "Записок о Южной Руси" було не лише визначною подією в тогочасній фольклористично-етнографічній думці, а й своєрідним проривом українського питання в панівне великодержавницьке науково-культурницьке середовище, сміливим жестом патріота-романтика, котрий відмовлявся вже від замилування старовиною в ім'я ідеалізації минулого, а прагматично розраховував на те, щоб "внутрішній образ України колишньої" порівняти з сучасним станом, привернути увагу збирачів, дослідників і письменників, загалом освічених і багатих людей до потреби звернутися до невичерпних народних джерел.

П. Куліш перевів на нові, сучасніші шляхи українську прозу, створивши зокрема, перший класичний українсьий роман "Горна рада". Він був поетом, який розпрацював і набагато розширив жанрово-стихьове поле української поезії, освоївши для неї чимало мотивів і форм поезії світової, збагативши скарбницю рідного слова перекладами Біблії, творів Шекспіра (переклав __ п"єси), Гете, Шіллера, Байрона, Гейне, Пушкіна, Некрасова, Фета, інших видитних поетів. На широкому полі української культури XIXст., де ще багато було і незайманої цілени, і перелогів, він виконував першопрохідницьку роботу і був поряд з М. Костомаровим, одним з перших українських критиків та літературознавців, упорядником і співтворцем збірки "Записки о Южной Руси", видавцем популярної серії "Сільська бібліотека".

Наприкінці свого життя П. Куліш підготував до друку поетичну збірку "Позичена кобза: Переспіви чужоземних співів", котра вийшла в Женеві 1897 р., вже по смерті поета. Увійшли в неї переспіви творів визначних англійських та німецьких поетів XIX ст.: Байрона, Гете, Шіллера, Гайне. Чимало переклав з російської (твори Пушкіна, Фета, Нікітіна, Кольцова, Некрасова).

Куліш систематично працював у царині перекладу, твердо переконаний, що найвидатніші світочі європейського письменства мають стати здобутком письменства українського. Не знижуватись до популярного переказу для простолюду, а навпаки, дорівнятись вершин творчої думки - такою уявлялися перспектива і завдання українського перекладу романтикові Кулішеві.

Вважаючи мовну реформу І. Котляревського невдалою, П. Куліш марив про "староруську" мову як літературну. Осмислюючи Кулішів перекладацький стиль, М. Зеров звернув увагу на його "теорію староруського відродження", згідно з якою староруська (староукраїнська) літературна має синтезувати здобутки старої книжної мови і виражальні ресурси мови народнопоетичної. Тому в лексиці Кулішевих перекладів відсутні бурлескні фразеологізми, натомість значне місце посідають старослов'янізми, які надають їм урочистого, піднесеного, хоча нерідко й важкуватого для сприйняття характеру. "Далеко менше шкодить цей словник перекладам з Гете та Байрона",-- зазначив М. Зеров.

Від англійських, німецьких, італійських поетів П. Куліш переніс на український грунт октаву, Спенсерову дев'ятивіршову строфу та інші зразки канонічної строфіки.

Похожие статьи




Внесок Пантелеймона Куліша в українську культуру - Біографія Пантелеймона Куліша

Предыдущая | Следующая