Питання свободи, вибору і відповідальності в екзистенціалізмі - Праця як основа життєдіяльності людини. Необхідність і свобода в практичній діяльності

Питання свободи, вибору і відповідальності людини займає одне з головних місць в екзистенціалізмі. Людина вільна вибирати свою сутність і ставати тією, якою вона є. Людина - це дещо незавершене, постійна можливість, задумка, проект, мандрівник з поглядом, спрямованим на безперервну зміну картини свого власного "Я". Завдяки такому динамізмові течії зовнішнього життя, буття не є станом. Воно процес вічного оновлення, безперервне народження. При цьому, за Сартром, людина спочатку з'являється на світ, існує, щось робить, щось відчуває, про щось думає, бажає, а потім визначає себе, хоче бути такою, а не іншою, прогне до індивідуальної вигоди, визначаючи свою сутність. Звідси існувати, бути означає створювати себе, вибирати серед форм і змістів, які не піддаються обліку, де людина абсолютно вільна у виборі себе, а разом і всього світу. В основі цих дій лежить початковий проект, та далі нередукована основа, до якої можна наблизитися під час аналізу людської особи, що первісно створює вибір самої себе по відношенню до буття. Цей вибір є сама особа, її буття, те рішення суб'єкта, як він буде писати свою історію життя [4, 467-468].

Сартр у здійсненні людської свободи розглядає трансценденцію, яка є необхідною умовою спонтанного самоутвердження людини. Справжність буття - це насамперед свобода від повсякденності, вірний вибір себе перед лицем смерті, визнання власної вини, рішучість дії. Приймаючи власну вину і рішучість дії, буття вибирає себе і вільним вибором долі визнає невідчуженість свободи Другого поруч зі соєю свободою так, щоб акт будь-якого особистого вибору був вибором для всіх і в ім'я всіх [4, 467].

За Г. Марселем, бути вільним означає розпоряджатися собою, віддавати себе Богу, забуваючи про себе, і тим самим служити світові з встановленим в ньому порядком. На думку М. Гайдегера, свобода - це звільнення від ілюзій повсякдення, Сартр переносить свободу в сферу свідомості як деякої абсолютної свободи творчості, здатної заперечувати будь-яке наявне буття, будь-яку визначеність і навіть своє власне минуле. При цьому свобода не тільки властива людині, а й складає її основу. Людина і є свобода, вона розуміється як дещо таке, що не піддається вираженню в поняттях, тобто переживання індивіда, його внутрішній стан, настрій.

Як вільна істота людина вільна вибирати себе і нести відповідальність за свій вибір. Останній - засіб реалізувати себе і своє існування в реальному світі людських потреб, який постає інструментальним світом. І хоча людина має право на вибір, однак цей вибір не співпадає ні з внутрішньою, ні з зовнішньою субстанцією, а відсутність ієрархії цінностей виливається в ствердження однакового абсурду будь-якого вибору, що реалізує яку б то не було цінність, на чому наголошує Сартр. При парадоксальності такої інтерпретації вибору і свободи можна зробити не менш парадоксальний висновок. Початковий вибір виявляється тотожним буттю і здійснюється з першим проявом свідомості. Він здійснюється ще тоді, коли немає чіткого осмислення і постановки мети. Те, що було початковим як вибір, виявляється не необхідністю, а долею. Свобода зникає. Від абсолютної свободи екзистенціалізм, незалежно від його християнської чи атеїстичної орієнтації, переходить до неминучого року. Проблема свободи знімається і кожному індивідові пропонується шукати свободу в глибинах особистого існування [4, 467-468].

За К. Ясперсом, в об'єктивному світі діє причинність, у світі екзистенції - свобода [2, 276].

Екзистенція свободна, власне вона і є сама свобода. Але це - трансцендентальна свобода, тобто абсолютну свободу вибору екзистенції обмежує Бог, який і є у Яс перса втіленням трансценденції. "Рішення на користь свободи і незалежності проти всіх образів цього світу, проти будь-якого авторитету не означає рішення проти транценденції. Той, хто спирається на самого себе перед лицем трансценденції, вирішальним чином випробовує ту необхідність, яка цілком віддає його в руки Бога" [2, 276-277].

Вступити в комунікацію з екзистенцією (осягнути її) можна лише через трансценденцію. "Оскільки я осягнув самого себе, виходячи зі свободи, я тим самим осягнув свою трансценденцію, зникаючим явищем якої я саме і є у своїй свободі" [2, 277]. Свобода у Ясперса "зв'язана". Вона безумовна (незумовлена) лише стосовно предметного світу, але щодо трансценденції вона зумовлена. Це, звичайно, специфічна зумовленість (необхідність), не природна й не морально-етична. Ідеться про свободну (екзистенційну) необхідність; класичним її прикладом можуть служити відомі слова М. Лютера "Hier stene ich, ich kann nicht anders" ("На тому стою і не можу інакше") [2, 277].

М. Бердяєв називав свою філософію екзистенціалізмом, або філософією духу. Центром в ній стала тема людини, її свободи, творчості особи, духу, історії, зміст якої її розглядав з точки зору загальнолюдських цінностей, визнання примату свободи над буттям, свободи як фундаменту життя особистості, поля діяльності для неї. За Бердяєвим, свобода не дарується Богом, вона передує буттю і Богу. З безодні первісної свободи розкривається Бог, з неї розкривається і особистість, постає світ як перехід буття в небуття, творчості з свободи [472].

Бердяєв вважав, що усвідомлення зв'язку індивідуальних долів з долею світобудови дасть змогу людині здолати трагізм беззмістовного існування, що пригнічує сучасну людину, світове зло, трагічну історію. Все це повинно відбуватися не осторонь людини, а за її активною участю, де найважливішим покликанням історичного процесу є свобода вибору, щаблями якої служать духовний розвиток, заперечення теократії в ім'я утвердження людини [4, 474].

Бердяєв підкреслював, що свобода є насамперед здатність до самоуправління і самообмеження, що неможливо без дисципліни, без підкорення себе тій істині, яка і робить людину вільною [4, 474].

Л. Шестов не сприймав шаблонів ні здорового глузду, ні логічних сурогатів, обстоюючи свободу думки, яка може бути тільки власною думкою, де хоче цього чи не хоче людина, але рано чи пізно їй доведеться визнати непридатність будь-яких шаблонів і почати творити самій [4, 475].

Засуджуючи ідеологічний утопізм, він закликав до творчості та конкретної дії, цінності життя на землі, обстоював новий тип філософії про людину, її дух, права та свободи людського індивіду перед культом необхідності, вимагав особистого вдосконалення людини, де свобода та індивідуальність не пригнічуються ніякою необхідністю і всезагальністю [4, 477].

Проблема відповідальності в кінцевому підсумку є питанням про реальну моральну свободу людини, яка повною мірою може здійснюватися лише з гармонійним розвитком усіх її здібностей.

Похожие статьи




Питання свободи, вибору і відповідальності в екзистенціалізмі - Праця як основа життєдіяльності людини. Необхідність і свобода в практичній діяльності

Предыдущая | Следующая