Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини - Філософія М. Бердяєва

Тема, до якої філософ звертався на протязі усього життя, є проблема творчості. Тема про творчість, про творче призначення людини - основна тема мого життя.

Центральним стрижнем концепції творчості Бердяєва стає ідея творчості як одкровення людини, разом із Богом покликаної до світотворення, що невпинно продовжується. Це тема взаємовідношення людини Богу. Бердяєва непокоїть питання про відношення творчості і гріха, творчості та вилуплення. При чому постановка цієї теми була для самого Бердяєва результатом внутрішнього переживання, внутрішнього прозріння. Як подолати подавленість і перейти до підйому? Бердяєв прямо виходить з ідеї Божества але у своїй антропології він орієнтується не скільки на християнство, скільки на вчення німецьких містиків. Тому людина у нього поєднує у собі три начала: божественне, природне, диявольське (меонічне). Яким парадоксальним чином ці міри об'єднуються в людині, призначення пояснювати бердяєвське вчення про творчість.

Філософія творчого антропологізму Бердяєва отримала свій перший розгорнутий вираз у книзі Смисл творчості, основна тема якої - ідея творчості як релігійного надзавдання людини. Ось емоційне враження сучасниці першої появи цієї книги.

Книга, за відгуками сучасників, - не написана, а викрикнута, оскільки просякнута передчуттями не такого уже й віддаленого Царства Антихриста, масової спокуси російського люду обіцянками земного раю, збудованого на шляхах людинобожжя, що очевидно, й обумовлює такий маніфестний стан.

Основою етики Бердяєва є персоналізм.

Моральні судження і акти завжди особистісні та індивідуальні. Це особливий діалог людини і Бога, він не може визначатися ні поняттями колективу, ні нормою, ні моральними законами. Звідси етику творчості на противагу етиці спокути М. Бердяєв визначає як етику теондричну наголошуючи на творчо-індивідуальному характері моральних актів. Етика творчості у нього відповідає одкровенню ІІІ Заповіту - Духу Святого. Згідно його концепції шлях до внутрішньої свободи - індивідуальний, істина самого себе, свого життя (тільки такі істини є живими) - це завжди нове одкровення, що здобувається в тяжких й одночасно радісних, персональних муках творчості. Саме у таких межових ситуаціях трансцендування людина Іпереживає катастрофи, переноситься через безодні, відчуває перервність у своєму існуванні, відчуваючи простір внутрішньої свободи й відповідальності за кожну мить свого існування. Амбівалентність переживання межових ситуацій викликається доторкуванням до таїни буття і небуття, а трансцендування розглядається як перехід від античного буденного досвіду до екзистенційного.

Транцендування є перехід до транссубєктивного, а не до об'єктивного. Цей шлях полягає у глибині існування, на цьому шляху відбуваються екзистенційні зустрічі з Богом, з іншою людиною, з внутрішнім існуванням в світі..., - вважає мислитель. Отже, трансцендування описується М. Бердяєвим як рух в глибину суб'єкта, що є творчістю і свободою. Трансцендування всередину або в глибину - це спосіб, що уможливлює відкривання смислів, духовного буття, вкорінення у абсолютному, спогляданні трансцендентного Я як єдності іманентного й трансцендентного (у індуїзмі це звучить як тотожність Атмана і Брахмана, а у християнстві - як символ образу і подоби Божої, царства Божого). Сьоголосся цієї ідеї відчувається і в думці російського філософа С. Л. Франка про те, що Я дійсно є внутрішня інстанція нашого життя, - пояснює він, - але лише тому воно є особистість, оскільки воно трансцендуючи внутрішньо, є у відношенні до духу і причетне духу... Він переконаний, що Буття - у - самого - себе утворює єство істинної свободи і лише там уперше здійснюється у повній значимості, де самість покидає саму себе і укорінюється у чомусь іншому, вищому.

Питання про роль творчості у духовному житті, - як пише Бердяєв, - є основне питання, від нього залежить майбутнє духовності у світі і можливість нової духовності. Людина за своєю природою призначена до творчості, творчість є її моральний обовязок, призначення людини. Людина була створена для того, щоб стати в свою чергу творцем, вона продовжує творення світу.

Людина, за М. О. Бердяєвим, є центр буття, точка перехрещення світів, посередник між Богом і світом. На ній лежить велика відповідальність, так як від її діяльності залежить стан Всесвіту.

Похожие статьи




Творчість як продовження справи Бога і виправдання людини - Філософія М. Бердяєва

Предыдущая | Следующая