Цивілізаційна парадигма світової історії - Нелінійна філософія історії

Віко, на думку багатьох дослідників, значно випередив свій час, тому не всі його ідеї були сприйняті сучасниками. Однак згодом вони стали теоретичною основою Цивілізаційного напрямку світовій філософії історії Російського мислителя Миколи Данилевського (1822--1895), Освальда Шпенглера та А. Тойнбі, для яких історія людства постає у формі реальних, окремих, самодостатніх соціокультурних світів.

Першим наповнив концепцію локальних цивілізацій необхідним філософсько-історичним змістом Данилевський, який розглядав історію людства як поліцентричне утворення, низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів. Він назвав їх "культурно-історичними типами", а на стадії зрілості, піку розвитку -- "цивілізаціями". Таких "культурно-історичних типів" (цивілізацій) він виокремлює десять:

Єгипетський;

Китайський;

Ассиро-вавилоно-фінікійський, халдейський, або давньосемітичний;

Індійський;

Іранський;

Єврейський;

Грецький;

Римський;

Новосемітичний, або аравійський;

Германо-романський, або європейський.

Крім них, Данилевський звернув увагу ще на три культурно-історичні типи -- Мексиканський І Перуанський, Які через дії зовнішніх факторів не змогли реалізувати свої потенційні можливості, і Слов'янський Тип, що лише набув початкових рис свого розвитку. Критерієм ідентичності цивілізації він вважав етномовну спорідненість певних народів, їхніх груп, наприклад, індійців, слов'ян та ін. Щоправда, цей критерій не повністю збігався із запропонованою Данилевським періодизацією цивілізацій. До речі, він був одним із перших, хто відмовився від принципу Європоцентризму, Згідно з яким існує лише західноєвропейська цивілізація, а навколо проживають доци-вілізаційні народи. Учений був переконаний в існуванні множинності самодостатніх цивілізацій, доля яких уподібнюється до життя живих організмів -- народження, ріст і розвиток, старіння і смерть.

У цих поглядах Данилевський зближувався зі Шпенглером, який також "дотримувався думки, що історія є послідовністю самодостатніх, рівноцінних і одномасштабних індивідуальних одиниць, назвавши їх "культурами". "Античність і Захід, поряд з Індією, Вавилоном, Китаєм, Єгиптом, арабською та мексиканською культурою, -- це окремі світи становлення, що мають однакове значення в загальній картині історії", -- зазначав Шпенглер. Однак, на відміну під Данилевського, він виокремив усього вісім розвинутих культур, що пройшли всі стадії розвитку: Античну, арабську, вавилонську, єгипетську, західноєвропейську, індійську, китайську Й Культуру майя. Найдокладніше Шпенглер проаналізував життєвий цикл лише античної, арабської, західноєвропейської та індійської культур.

Кожний з виділених ним культурних світів має ідентичний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організму: зародження, зростання, розвиток, занепад і загибель. Тому у кожній культурі виділяють -- Дитинство (варварство первісного суспільства), Юність (початок розвитку політичної організації, мистецтва й науки), Зрілість (розквіт усіх важливих сфер суспільного життя) і Старість З її неодмінним супутником -- смертю. Натуралістичний погляд на історію позначається навіть на Шпенглеровій концепції внутрішньої деталі окремо взятої культури, адже послідовність фаз у межах кожної культури має в собі не більше історичності, ніж наступність у декількох фазах життя комахи: яєчко, лялечка, личинка, імаго (дорослий індивід). Кожна фаза в будь-якій культурі Шпенглера автоматично переходить у наступну, як тільки настає її час. Фіксованим є не лише цикл фаз, а й час, призначений для нього.

Внутрішню цілісність кожної культури забезпечує її природний набуток, трансцендентний "прафеномен", що розвиває свої творчі можливості на стадіях зростання -- розвитку, а вичерпує їх на стадіях старіння і смерті, зумовлюючи перехід її до нетворчої фази, на рівні буття якої не виникає вже нічого нового. Шпенглер називає фазу творчого занепаду культури "цивілізацією", На противагу розумінню цивілізації як найвищого розвитку культури у Данилевського. Цивілізація в його розумінні -- це період творчого безпліддя конкретної культури, що уподібнюється до сухого дерева. Характерними її особливостями є дегуманізація, мілітаризація та бюрократизація, домінують відверті скептицизм і нігілізм. Для західноєвропейської культури, за прогнозом Шпенглера, настане така пора через два-три століття.

Похожие статьи




Цивілізаційна парадигма світової історії - Нелінійна філософія історії

Предыдущая | Следующая