Лінійна філософія нового часу. Марксизм - Лінійна філософія історії

У цьому контексті досконалішою є лінійно-стадійна схема розвитку людства К.-А. Сен-Сімона (1760--1825), який не лише ретельніше врахував соціально-економічні реалії історичного буття суспільства, а й звернув увагу на генезу релігійно-культурних, наукових систем. У зв'язку з цим ідея ступневості історичного розвитку, його неухильного прогресу стає більш переконливою, що дало підстави окремим дослідникам тлумачити стадії розвитку людства Сен-Сімона як прообрази майбутніх соціально-економічних формацій К. Маркса.

Такі судження не позбавлені раціонального зерна, якщо взяти до уваги, що тристадійна схема розвитку людства (теологічна, метафізична, наукова) О. Конта -- прихильника і певний час секретаря Сен-Сімона -- значною мірою абстрактна, а отже, збіднена, як і система Кондорсе. Очевидним є те, що Конт, інтерпретуючи історичний розвиток як прогрес розуму (в дусі Вольтера і Монтеск'є), боротьби протилежностей, що зумовлює розвиток як пере-хід на вищий щабель через їх подолання) розглядає як рушійну силу світового історичного прогресу, суть усіх антагоністичних формацій, головну причину переходу від однієї формації до іншої.

Апогею класова боротьба, за Марксом, набуває у капіталістичній формації, що неодмінно має призвести до проле-тарської революції та встановлення диктатури пролетаріату як перехідної ланки, неодмінної умови для становлення нового (комуністичного) суспільства, в якому не існуватиме приватної власності, експлуатації, а отже, й класів, настане соціальна та економічна гармонія.

Марксистську концепцію історичного процесу ідеологи колишнього СРСР визнавали єдино правильною, об'єктивною та логічно найдосконалішою, а поняття "суспільно-економічна формація" -- ключовою категорією соціальної філософії.

Усе це свідчить, що надбання Маркса у сфері філософії історії необхідно очистити від ідеологічних нашарувань і політично здогматизованих стереотипів.

Термін "суспільно-економічна формація" у Маркса не є єдиним і незмінним, найчастіше він вживає його щодо капіталістичного суспільства. Запозичивши з геології термін "формація" і застосувавши його до аналізу суспільних процесів, Маркс вживає його десятки разів (найчастіше у працях: "Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта" -- вперше, "Економічні рукописи 1857--1859 рр.", "Маніфест Комуністичної партії", в передмові "До критики політичної економії", "Наймана праця і капітал" та ін.), але щоразу в різних словосполученнях: "суспільна формація", "суспільна економічна формація", "суспільно-економічна формація" залежно від вирішення конкретних політичних завдань, проблем свого часу, якими він переймався. Тому закономірною є й відсутність єдиного трактування змісту поняття "суспільно-економічна формація". Таких трактувань є принаймні п'ять: "історичне визначення сукупних виробничих відносин", "історично визначена сукупність суспільних відносин", "економічна структура суспільства взагалі", "історичний тип суспільства", "ступінь історичного розвитку суспільства". Це дає підставу стверджувати, що Маркс не переймався глибинним теоретичним аналізом змісту цього поняття, а використовував його, очевидно, як певний узагальнюючий термін пропедевтичного (ознайомчого, підготовчого) характеру, чим полегшував розв'язання конкретних не філософсько-історичних, а політичних проблем, до яких він тяжів. За словами Б. Рассела, Маркс був занадто практичною людиною, не покладав надій на переконування, а сподівався всього від класової війни.

Вразливим для критики є і твердження про особливу логічну стрункість марксистського формаційного підходу, який нібито охоплює реальні стадії розвитку суспільства. Адже ще ніхто не навів приклад конкретного суспільного утворення, яке б пройшло у своєму розвитку більшість стадій згідно з логікою марксистської концепції. І ніколи не наведе, оскільки в природі його не існує. А відсутність у Маркса єдиної концепції стадійного розвитку історичного процесу спростовує твердження про "логічну стрункість" його стадійної концепції. Наслідуючи Сен-Сімона, Гегеля, Моргана, Маркс постійно уточнював етапи суспільного історичного прогресу, залишаючи без змін хіба що майбутню утопічну формацію -- комуністичну. Так, первіснообщинну формацію він згодом поділив на два етапи розвитку -- дикунство і варварство, а антагоністичні формації -- на докапіталістичні та капіталістичні. Наприкінці свого життя Маркс взагалі залишив поза своєю стадійною концепцією "рабовласництво" і "феодалізм" як суспільно-економічні формації, найчастіше вдавався до тріадного поділу, що охоплював первісне (докласове), антагоністичне (класове) і комуністичне (безкласове) суспільства.

Усе це свідчить не про поверховість Маркса як дослідника (він аж ніяк не заслуговує такого докору). Сила його погляду на історію саме й полягає у проникненні крізь факти до логічного вузла понять, що перебувають в основі цих фактів. Скоріше, це переконує в тому, що історія людства досить строката, складна, багатоваріантна і її неможливо осягнути, опершись на методологію лінійно-стадійного прогресистського підходу, як і неможливо зве-сти до певної системи уніфікованих стадій. Саме тому Маркс постійно уточнював періодизацію всесвітньої історії, намагаючись уникнути глухого кута. Тому не є сталою і його концепція лінійності історичного прогресу, яку, як відомо, в останні роки життя він доповнив ідеєю паралельності зокрема щодо азійського, античного і феодаль-ного способів виробництва. Щоправда, це не допомогло Марксу розв'язати болючу проблему Сходу (а це переважна частина населення планети), що не вписується у ста-дійно-поступальний процес як квінтесенцію теорії філософії. І хоч Маркс виділив азійську формацію, Схід так і залишився на узбіччі цього процесу як закам'яніла глибинна старовина. Попри зацікавленість Сходом і загалом глибоке знання його (про що свідчать статті ученого), детальний аналіз сутності "азійського" способу виробництва, Маркс так і не дав відповіді, де місце Сходу в його генеральній схемі.

Тому на запитання, що таке "суспільно-економічна формація" -- поняття, універсальний закон чи соціальна реальність, -- можна відповісти, що це не буттєвий історичний процес, а скоріше одна з його робочих схем, різновид пошуку ідеальної моделі всесвітньо-історичного процесу як однієї-єдиної історії, до того ж моделі спрощеної, недосконалої. Маркс прагнув подати історію людства єдиною історією, і це певною мірою йому вдалося. Однак така єдність у нього, як і в його попередників, не є органічною цілісністю, в якій кожен елемент суспільного процесу, розвиваючись, зберігав би свою неперервність і тісний зв'язок з іншими складовими. У Маркса неперервний лише один елемент -- економічний, а інші (релігія, мистецтво, філософія, політика тощо) позбавлені власної неперервності, будучи в кожний момент свого розвитку простим відо-браженням конкретної економічної реальності, що є, за Расселом, симптоматичними свідченнями антиісторично-го натуралізму.

Другим найвпливовішим напрямом лінійної філософії історії, зорієнтованим на осмислення історичного процесу є позитивістський еволюціонізм і неоеволюціонізм.

Похожие статьи




Лінійна філософія нового часу. Марксизм - Лінійна філософія історії

Предыдущая | Следующая