Етико-естетичні концепції християнства - Світові релігії

Християнство виникло в І столітті нової ери на території Східної частини Римської імперії, в Палестині. Нова ера і починає свій відлік з часу народження Ісуса Христа.

Широке розповсюдження в Римській імперії, особливо з І ст. н. е., отримав культ іудейського бога Яхве. До початку сучасного літочислення в Іудеї склалася велика релігійна література, яка називалась Торою, або законом, Священним писанням. Священні книги містили віровчення, яке базувалось на очікуванні пришестя Месії-Спасителя. Для євреїв це очікування спасителя зробилось наріжним каменем релігії. Християнство зароджується як одна з течій, сект в іудаїзмі. Разом з тим, християнство засвоїло та переосмислило давньосхідні релігії та деякі світоглядно-філософські погляди.

Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення мали філософські погляди Філона Олександрійського (25 р. до н. е. - 50 р. н. е.) та етичні погляди римського філософа-стоїка Сенеки (4 до н. е.- 65 н. е.). Філон вважав, що Бога як творця всього сущого можна пізнати тільки через Логос - Слово; він вчив про природжену гріховність людей, про необхідність каяття. В основі ж етичного вчення Сенеки - думка про покірність долі, яка породжує незворушність духу, про добродійність як єдину мету людських прагнень, про смерть як позбавлення від турбот сьогодення.

Головним для будь-якої людини Сенека вважав досягнення свободи духу за допомогою усвідомлення божої необхідності. Якщо ж свобода не буде витікати з неї, вона виявиться рабством. Тільки покора долі породжує незворушність духу, совість, моральні норми, загальнолюдські цінності.

Християнству також були співзвучні ідеї Сенеки про швидкоплинність та оманливість чуттєвих задоволень, турботу про інших людей, самообмеження в користуванні матеріальними благами, скромність та поміркованість у повсякденному житті, недопущення розгулу пристрастей, руйнівних для суспільства та людини. У своїй моральній проповіді Сенека закликав створювати особливу співдружність людей, вільних від усіляких пристрастей та потреб, справжніх господарів самих себе, які підкоряються провіденціальному устрою світу.

Християнству імпонували сформульовані Сенекою принципи індивідуальної етики: особисте спасіння вимагає суворої оцінки власного життя, самовдосконалення, отримання божого милосер­дя. Таким чином, стоїцизм надав християнству певну систему моральних цінностей.

Християнська етика -- це раціоналізація (теоретичне прояснення) вчення про мораль. Вона передбачає богословські, філософські, теологічні та релігійно-філософські принципи інтерпретації. Християнська раціоналізація містить різноманітні етичні концепції, які обумовлені культурно-конфесійними контекстами. Формування загальних принципів християнської морально-етичної концепції щільно пов'язано з історією християнства. Масштабні зміни у геополітичних процесах, переміщення світових центрів, об'єднання Стародавнього світу у всезагальне ціле та занепад Античної культури створили унікальні підстави для появи в І ст. н. е. на території Римської Імперії, у Палестині, нової релігійної свідомості.

Християнський світогляд поєднує, здавалося б, непримиренні ідеї. Месіанство (віра у Божественного Спасителя), есхатологія (вчення про кінець світу та його наступне оновлення), ідея первісного гріха та моральні повчання іудейських пророків з'єдналися з концепцією універсалізму, індивідуалізації релігійного життя, з уявленнями про людину-учасника всесвітньої космічної общини. Нове культурне утворення гармонійно інтегрувало в собі мудрість покори стоїчної філософії.

Канонічним джерелом християнського світогляду є книги Біблії, які були створені на Близькому Сході впродовж п'ятнадцяти століть (з ХІІІ ст. до н. е. -- по ІІ ст. н. е.).

Традиційно основи християнського морально-етичного вчення пов'язують з окремими книгами Старого (взятого в іудеїв) та Нового Завіту, написаного християнськими авторами. Серед книг Старого Завіту виокремлюють: Буття, Вихід, Псалтир, книга Іова, Притч Соломонових, Єкклезіаста, або Проповідника. Велике значення для християнської моральної свідомості має книга Вихід, де пророк Мойсей проголошує Божий Завіт. Серед заповідей, що накреслені на двох кам'яних скрижалях, є такі: шануй свого батька і матір (5); не вбивай (6); не чини перелюбу (7); не кради (8); не свідчи неправдиво на свого ближнього (9); не жадай дому ближнього свого, не жадай дружини ближнього свого, ані раба його, ані всього, що є у ближнього твого.

Прості істини, сформульовані для стародавнього народу, стали відкриттям моральної сфери життєдіяльності не тільки для іудеїв, але й для всіх народів. Етичні постулати Декалога перетворилися на загальнолюдські норми моральності.

Практично усі книги Нового Завіту належать до морально-повчальних джерел.

Виконання Закону, волі Бога в проповіді Ісуса вимагає поглиблення морального життя. Якщо Декалог заперечував убивство, Ісус закликав позбавляти серце ненависті -- коріння злочину. Осуд, перелюби доповнюються застереженням проти порочних почуттів. Помста, яка людиною старого світу вважалася справедливою відповіддю на зло, стає тепер гріхом. Зло потрібно перемагати добром: "Любіть ворогів ваших, благословляйте тих, хто проклинає вас, чиніть добро тим, хто ненавидить вас..." .

Морально-етична концепція християнства внесла критичний дух до європейської культури. Античне бачення світу людини як такого, що відбиває закони Космосу, впорядкованого, розумного та прекрасного, змінилося ідеєю гріховності людини. Християнська моральна свідомість уперше пояснила природу зла, виводячи її з вільної волі людини. Гріх -- наслідок зарозумілості, гордині, самовпевненості, нестриманості, невизнання обмежень, безвідповідальності (Бут. 3: 1-19). Первісний гріх, успадкований людиною від Адама та Єви, -- причина зла. Божественний замисел виключає зло зі структури творіння. Джерелом зла стає відхід від Бога, спричинений вільною волею людини. Шлях спасіння -- повернення до Бога: волею людина занепадає, волею спасається.

Християнська етика визначає суб'єкт моралі інакше, ніж іудаїзм та античність. На відміну від іудаїзму, в центрі нової моральної свідомості та діяльності перебуває не народ, що виконує Закон, а окрема людина, її внутрішній світ, її віра, її серце і воля. Вимоги давніх обряду і табу, санкції держави та релігійних інститутів -- знеособлені принципи. Християнські ж моральні цінності звертаються до особистості. Рух від традиційного іудаїзму до християнства -- шлях від зовнішнього до внутрішнього, від релігійного права до моралі, від етноцентризму до антропоцентризму, від Закону до Благодаті.

Богоподібна людина в християнській концепції, наділена волею, суттєво відрізняється від космоподібної людини античності. Християнський волюнтаризм змінив античний раціоналізм. Волюнтаристський принцип християнської моралі передбачає вільне обирання добра, з'єднання з Богом. Тому вища чеснота християнства -- покора божественному моральному порядку. Іноді християнські безпристрасність, поміркованість, лагідність, виконання волі Бога асоціюються в нерелігійній свідомості з пасивністю, несвободою, втратою особистої унікальності. Насправді ж високі стандарти моральних норм християнства передбачають мужні зусилля духу та волі людини.

Головна моральна цінність християнського вчення -- це любов. В християнських текстах вона визначається як грецьке "агапе" -- сердечність, всепрощення, жертовність, що є даром Бога.

Любов у християнській концепції -- абсолютна універсальна моральна норма, засіб перетворення людини та світу. Вона створює й того, хто любить, і предмет любові. Таким чином, сенс християнської любові -- в переборюванні егоїзму та визнанні безумовного значення іншого: "Я" виходить з-під влади гріха відокремленого існування.

Отже, християнський світогляд склався як наслідок глобальних історичних змін Стародавнього світу. Найважливішою з них було об'єднання народів та їх культур в єдиному геополітичному просторі. Специфічна культурно-політична конфігурація сприяла взаємопроникненню та взаємозбагаченню релігійно-філософських ідей учасників цих історичних процесів.

Найважливішими ідейними засадами морально-етичної концепції християнства став творчий синтез елліністичної культури та традицій східних релігій, стандарту римського права. Найвпливовішими релігійно-філософськими течіями були іудаїзм, стоїчна філософія, кінізм та епікуреїзм.

Актуальність звернення до відкриттів християнської моралі, таких як любов, співчуття, милосердя, обумовлюється фундаментальним значенням цих відкриттів для людства. А догматичність норм християнської моралі, її діалогічна спрямованість (на відміну від богословських, обрядових, естетичних традицій) робить її потрібною в сучасному світі.

Похожие статьи




Етико-естетичні концепції християнства - Світові релігії

Предыдущая | Следующая