"КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ" У КОНЦЕПЦІЇ Ф. ФУКУЯМИ ТА ЙОГО КРИТИКА, "Кінець історії" Ф. Фукуями - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика
"Кінець історії" Ф. Фукуями
"Кінець історії?" американського філософа японського походження Френсіса Фукуями, безсумнівно, одна із найбільш цитованих та широко обговорюваних статей свого часу. Опублікувавши її влітку 1989 року в журналі The National Interest автор сміливо стверджував, що світ може стати свідком не тільки кінця холодної війни, але і "кінцевої точки ідеологічної еволюції людства, а також повсюдного поширення західної ліберальної демократії як кінцевої форми управління".
ХХ століття, на думку Фукуями, "від початку настільки впевнене у тріумфі Західної ліберальної демократії, повертається тепер, під кінець, до того, з чого почало: не до пророкованого ще не так давно "кінця ідеології" або конвергенції капіталізму і соціалізму, а до незаперечної перемоги економічного і політичного лібералізму".
В минулому столітті лібералізму були кинуті два головні виклики - фашизм та комунізм. "Життєздатний фашизм" був знищений Другою світовою війною, але це була не тільки матеріальна поразка, а також, як показав час, і поразкою ідеї. Інший виклик лібералізму - комунізм, мав набагато серйозніші перспективи. Марксистське засадниче положення про антагонізм між працею та капіталом, на думку автора статті, нівельоване американським егалітаризмом (тут Фукуяма посилається на Алєксандра Кожева). Класові протиріччя на Заході зійшли нанівець [18].
Надзвичайно широкий резонанс, викликаний статтею, пояснювався її своєчасністю: вона з'явилася напередодні демократичних революцій, що охопили Східну Європу, до остаточного краху комуністичного режиму залишалися лічені дні.
Однак дебати про "Кінець історії?" Фукуями відрізняються від інших інтелектуальних баталій однієї вражаючою особливістю: серед численних критичних відгуків, від вельми хвалебних до майже нищівних, не знайшлося жодного, де тези автора підтримувалися б цілком і повністю.
У книзі "Кінець історії та остання людина" Фукуяма продовжує лінію статті і стверджує, що поширення у світі ліберальної демократії західного зразка свідчить про кінцеву точку соціокультурної еволюції людства та формування остаточної форми управління. В трактуванні Фукуями кінець історії, однак, не означає кінець історичних подій як таких, але означає кінець доби ідеологічних протистоянь, глобальних революцій і війн, а разом з ними - кінець мистецтва і філософії.
Втримавшись від того, щоб розібратися, де і як його неправильно інтерпретують, він створив широкомасштабний, ретельно структурований твір, відобразивши в ньому глибокі роздуми про проблеми та перспективи ліберальної демократії. Оперуючи з однаковою свободою творами класиків політичної філософії і сучасними роботами в галузі політичних і соціальних наук, він майстерно підбирає переконливі докази на користь внутрішнього здоров'я та зовнішньої безпеки ліберально-демократичного суспільства.
Перша частина книги починається дослідженням історичного песимізму епохи, закономірного продукту світових воєн, жахів геноцидів та ості сторичн, характерних для ХХ століття. Лихоліття, що повалилися на людство підірвали не тільки наївну віру в прогрес, притаманну XIX сторіччю, але і всі уявлення про спрямованість та безперервність загальної історії людства.
Тим не менш, Фукуяма задається питанням, наскільки виправданий наш песимізм, і простежує глибоку кризу авторитаризму, характерний для останніх десятиліть: "З наближенням кінця тисячоліття на рингу залишився єдиний суперник, який претендує на потенційну універсальність ідеології - ліберальна демократія, доктрина індивідуальної свободи і народоправства". Цю систему сприймає все більше число країн, в той час як її критики не в змозі запропонувати послідовну альтернативу. Вона перевершила і знекровила всіх серйозних політичних супротивників, дала гарантії, що ліберальна демократія являє собою кульмінацію в історії людства [19, 29 - 43].
У Другій та Третій частинах книги Фукуяма дає два самостійних, але ості стор один одного нарисів загальної історії. У першому нарисі, підкреслюючи загальний характер сучасних природничих і технічних наук, автор зосереджується на імперативах економічного розвитку. Суспільство, яке прагне до процвітання або просто захищає свою незалежність від технічно більш розвинених держав, змушене вступити на такий шлях модернізації. Хоча комуністична командно-адміністративна система неначе пропонує альтернативний шлях індустріалізації, ця модель виявилася сьогодні абсолютно неадекватною в умовах постіндустріальної економіки. Таким чином, на противагу очікуванням К. Маркса, логіка економічного розвитку йде до краху соціалізму і тріумфу капіталізму [19, 101 - 139], [19, 227 - 254].
Попри те, що ця економічна інтерпретація дозволяє точно описати перемогу лібералізму, Фукуяма попереджає, що вона недостатня для пояснення руху до ліберальної демократії будь де і будь коли, це не рецепт. Він зазначає, що ринково-орієнтовані авторитарні країни на зразок Південної Кореї, Тайваню, Сінгапуру, Іспанії Ф. Франко та Чилі А. Піночета домоглися виняткових економічних успіхів, але при цьому відступили від політичної демократії [19, 211 - 226]. Тут потрібно інше пояснення, і Фукуяма знаходить його, інтерпретуючи думки Гегеля у викладі Алєксандра Кожева. Для А. Кожева ліберальна демократія являє собою етап історії, оскільки вона "повністю задовольняє" прагнення до визнання [19, 108]. Правда, сам Фукуяма цього не стверджує. Скоріше, він вважає це проблемою і розглядає її в заключній частині книги.
Найбільш складними питаннями насичена Третя частина, що містить багато посилань на Платона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо, А. Сміта, І. Канта та Ф. Ніцше, а також на Ф. Г. Гегеля. Тут Фукуяма вносить істотні корективи в ості сторичної і та інші односторонні описи ліберальної демократії.
Фукуяма припускає, що головна рушійна сила історії є те, що Ф. Г. Гегель та вслід за ним А. Кожев, вже згадано, називають боротьбою за визнання. Прагнення до того, щоб оточуючі визнали їх людську гідність, спочатку допомогло людям не тільки подолати в собі простий тваринний початок, але й дозволило ризикувати своїм життям в боротьбі. У свою чергу це призвело до поділу на панів і рабів. Однак таке аристократичне правління в кінцевому результаті не змогло задовольнити прагнення до визнання не тільки рабів, а й панів. Протиріччя, які породжує боротьба за визнання, можуть бути усунені лише за допомогою держави, заснованого на загальному і взаємному визнання прав кожного громадянина.
Фукуяма ототожнює спрагу визнання з платонівським поняттям thymes (духовність) і поняттям Руссо amour-propre (самолюбство), а також з такими сучасними термінами, як самоповага, самооцінка, гідність і самоцінність. При цьому автор стверджує, що привабливість демократії пов'язана не тільки з процвітанням та особистою свободою, але також з бажанням бути визнаним, рівним один одному.
Важливість цього фактора збільшується з ходом прогресу і модернізації: "В міру того, як люди стають багатшими, освіченішими, космополітичнішими, вони вимагають визнання свого статусу". У цьому Фукуяма вбачає пояснення прагнення до політичної свободи, навіть в умовах економічно успішних авторитарних режимів. Жага до визнання - це "втрачена ланка між ліберальною економікою і ліберальною політикою" [19, 36 - 79].
Початок Четвертої частини автор присвячує деяким перехідним проблемам, з якими стикаються ті держави, які грузнуть у болоті історії в спробах знайти стабільну ліберальну демократію. Тут можна знайти цікаві думки про націоналізм, культури, релігії, громадянське суспільство, зміни в міжнародних відносинах на тодішньому етапі. Фукуяма критикує традиційниі теорії реальної політики як прихильник ліберального підходу до поширення демократії [19, 321 - 370].
Хоча головна тема останньо, П'ятої частини - це безперервний тріумф ліберальної демократії та її принципів, автор цим не обмежується. Фукуяма не тільки визнає тенденцію до утвердження культурної самобутності, але й приходить до висновку, що "лібералізм повинен домогтися успіху окрім своїх принципів", а політична модернізація "вимагає збереження чогось несучасного". Більше того, є ймовірність, що, незважаючи "на очевидну відсутність у даний час будь-якої альтернативи демократії, деякі нові авторитарні альтернативи, раніше невідомі історії, зможуть утвердитися в майбутньому".
Також остання частина книги безпосередньо присвячена питанню, чи дійсно ліберальна демократія повністю задовольняє прагнення людини до визнання і, таким чином, виразно являє собою кінцевий пункт людської історії. Хоча, як вважає Фукуяма, "ліберальна демократія є найкращим рішення людських проблеми", він також робить висновок, що їй притаманні ряд внутрішніх протиріч, через які вона може зазнати краху як система. По-перше, це протиріччя між свободою та рівністю, які відкривають можливості атаки на ліберальну демократію з боку лівих; вони не забезпечують рівного визнання меншин та бідних. По-друге, довгий шлях ліберальної демократії руйнує релігійні та інші до ліберальні погляди, що важливі в суспільному житті, від якого вона в кінцевому результаті залежить. І, по-третє, нездатність суспільства, заснованого на свободі та рівності, забезпечити простір для прагнення до переваги.
Фукуяма вважає, що це останнє протиріччя - найсерйозніше з усіх. У зв'язку з цим він використовує ніцшеанське поняття "останньої людини" (що і дає другу частину назви його праці), або ості сторичної людини натовпу, яка ні в що не вірить і нічого не визнає, крім свого комфорту, і яка втратила здатність відчувати святість будь чого. Головне побоювання для Фукуями викликає не ця "остання людина", а те, що ліберальна демократія буде зруйнована через нездатність стримати прагнення людини до боротьби. Якщо ліберальна демократія здобуде повсюдну перемогу, то тоді і людина почне боротьбу проти самої причини. Вона буде боротися заради самої боротьби. Іншими словами, люди будуть боротися просто від нудьги, вони не уявляють собі життя у світі без боротьби. Фукуяма вважає, що задоволення може принести не тільки ліберальна демократія, і тому "ті, хто залишився незадоволеними, завжди зможуть відновити хід історії" [19, 431 - 505].
Похожие статьи
-
Розвиток поняття "кінець ідеології" Соціально-філософське осмислення історичного процесу у різних його інтерпретаціях має як суто науковий (пізнавальний)...
-
Наступник кроком у розвитку поняття "кінець ідеології" стало вчення Карла Поппера про відкриті і закриті суспільства. "Відкрите суспільство" Карла...
-
ВСТУП - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика
Метою цього дослідження є детальний розгляд концепцій, складових концепту "кінця історії", розгляд його еволюції. У курсовій роботі аналізуються...
-
"Конституция разума", которую написал Кант, оказалась не слишком эффективной. Она предложила лишь один, универсальный рецепт решения научных споров -...
-
Британская анархо-феминистка Жермен Грир по-своему интерпретирует теорию перманентной революции, включая ее в более широкий контекст. В своем интервью...
-
Патологическое и здоровое общество Критерий общественного здоровья: Главный критерий здорового общества является его приспособленность к человеческой...
-
Сентиментальність - Пафос і його різновиди
Сентиментальність як пафос потрібно відрізняти від сентименталізму як напряму. Теоретик німецького сентименталізму Ф. Шиллер у статті "Про наївну і...
-
Свобода совісті: історично-релігієзнавче осмислення
Свобода совісті: історично-релігієзнавче осмислення Політичні й соціально-економічні зміни останніх півтора десятиліття в нашій країні внесли корінні...
-
Понятие истины Понятие истины относится к важнейшим в общей системе мировоззренческих проблем. Оно находится в одном ряду с такими понятиями, как...
-
Критика феодального общества в трудах Эразма Роттердамского - Гуманизм в Германии
Основной акцент в исследовании философии Эразма Роттердамского ставится на его отношениях с римско-католической церковью, полемике с Лютером. Однако...
-
КРИТИКА ОБЩЕЙ ТЕОРИИ СИСТЕМ - Общая теория систем
Говоря об общей теории систем, мы должны принять во внимание выдвинутые против нее возражения с целью устранения неправильного понимания и для того,...
-
Критика Сократа - Софисты и их воздействие на античное мировоззрение
Сократ (470-399) - великий мудрец, главный собеседник и оппонент софистов. В записанных его учеником Платоном диалогах мы читаем, как Сократ остроумно...
-
Порно как объект критики Среди исследовательских дискурсов о порно чаще всего встречается именно социально-критический дискурс. В данном параграфе речь...
-
Романтика - Пафос і його різновиди
Сентиментальність -- це рефлексія розчуленості, зворушеності, викликана минулим життям з його простотою, моральною досконалістю відносин і переживань....
-
Критика философии Достоевского - Миросозерцание Ф. Достоевского
Одна из особенностей таланта Достоевского заключается в том, что в его произведениях мы часто не замечаем четких границ между сюжетно-событийным,...
-
Давньоєврейська філософська думка - Давня філософія
Давньоєврейська держава, створена в Палестині наприкінці ІІ тисячоліття до Р. Х., сягнула найбільшого розквіту за мудрого царя Соломона (середина ІХ ст....
-
ВСТУП, Сучасна дискусія про предмет філософії права - Філософія права, її предмет і завдання
Право філософія суспільство Філософія права -- самостійна галузь теоретичного знання. її предмет не вичерпується жодною філософською чи юридичною...
-
Понятие "вещи в себе" как одно из основных в "Критике чистого разума" И. Канта Противоречие, возникшее у Канта в связи с необходимостью объяснить природу...
-
Введение, Критика гегелевского идеализма - Критика религии и идеализма в философии Фейербаха
Людвиг Андреас Фейербах (1804-1872) родился в баварском городе. В философских размышлениях Фейербаха 1824-1838 гг. воплощено медленное, но неуклонное...
-
"Критика чистого разума" - Основоположник классической немецкой философии Иммануил Кант
"Критика чистого разума" -- философский труд Иммануила Канта, впервые опубликованный в 1781 году в Риге. Считается одной из наиболее фундаментальных...
-
Формування свідомості крізь призму сучасності
Анотація Філософський свідомість людина буття Розглядається свідомість як складна та багатоаспектна філософська категорія. Головною метою роботи є...
-
Філософія об'єктивізму Айн Ренд: базові цінності людської індивідуальності
ФІЛОСОФІЯ ОБ'ЄКТИВІЗМУ АЙНРЕНД: БАЗОВІ ЦІННОСТІ ЛЮДСЬКОЇ ІНДИВІДУАЛЬНОСТІ Коробко М. І. Як відомо, без розмислів на тему цінностей не може існувати жодна...
-
Важливість та актуальність висунутої теорії можна побачити в проблемі опозиції ідеї універсальності прав людини та основних постулатів теорії культурного...
-
Философия религии ХIХ в. в значительной степени находилась под влиянием идей Г. В.Ф. Гегеля, "великая заслуга которого состоит в том, что он впервые...
-
Дидро - философ, литератор и художественный критик - Взгляды философа Дени Дидро
В 1751 Дени Дидро опубликовал "Письмо о глухих и немых в назидание тем, кто слышит" рассматривая в нем проблему познания в контексте символики жестов и...
-
Критика католической церкви в трудах Эразма Роттердамского - Гуманизм в Германии
Проблемы религиозно - философского характера, занимают центральное место в творческой деятельности Эразма Роттердамского. Пытливый ум Эразма достаточно...
-
Критика сциентизма - Сциентизм и антисциентизм
По мнению антисциентистов, вторгаясь во все сферы жизнедеятельности человека, наука делает их бездуховными, лишенными романтики и человеческого лица, что...
-
Фрэнсис Бэкон (1561-1626) считается основателем опытной науки Нового времени. Он был первым философом, поставившим перед собой задачу создать научный...
-
Право як засіб реалізації загальнолюдських цінностей - Філософія права, її предмет і завдання
В основі становлення і розвитку людства як системи, що самоорганізується, лежить низка факторів. Насамперед, це реалізація потенціалу кожного члена...
-
Творчість Хільдегарди з Бінгена як винятковий феномен середньовічної філософії, літератури та духовного наставництва Терехова Л. В., Студентка...
-
Пафос драматизму - Пафос і його різновиди
Як і героїка, драматизм породжують суперечності життя. Драматизм виникає тоді, коли високим прагненням людей, а іноді й життю загрожує поразка або...
-
Героїчний пафос - Пафос і його різновиди
Предметом героїчного пафосу є героїка самої дійсності -- діяльність людей, які долають стихію природи, борються з реакційними силами суспільства,...
-
По настоящему любит свободу тот, кто утверждает ее для другого (Н. А. Бердяев)
По настоящему любит свободу тот, кто утверждает ее для другого (Н. А. Бердяев) Николай Александрович Бердяев (1874-1948) - один из наиболее блистательных...
-
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта
Концепція свободи індивіда у творчості Іммануїла Канта Подковенко Т. О. Стаття присвячена дослідженню філософсько-правових поглядів І. Канта щодо...
-
Комунікація у сфері політичного
Політичне неможливо розглядати відірвано від природи та дії фізичних законів, що впливають на всі системні рівні буття як такого. В роботі автором вперше...
-
Пафос і його різновиди - Пафос і його різновиди
З ідеєю тісно пов'язаний пафос (грец. pathos -- почуття, пристрасть) -- натхнення, пристрасне переживання душевного піднесення, викликане ідеєю чи...
-
Критерии истины. Критика ошибочных взглядов в понимании критерия истины - Понятие истины в философии
Поиск надежного критерия идет в философии издавна. Рационалисты - Декарт и Спиноза - считали таким критерием ясность и отчетливость мыслимого. Вообще...
-
Существуют две крайние позиции в понимании отношения абсолютного и относительного моментов в истине. Догматизм преувеличивает значение устойчивого...
-
Критика (от фр. critique из др.-греч. ксйфйкЮ фЭчнз "искусство разбирать, суждение") -- - выявление противоречий; - разбор (анализ), обсуждение чего-либо...
-
Критика диалектического противоречия - Сущность понятия противоречия
К. Поппер Аргументированную критику диалектики гегелевского типа дает К. Поппер в статье "Что такое диалектика?". По мнению К. Поппера, диалектики делают...
"КІНЕЦЬ ІСТОРІЇ" У КОНЦЕПЦІЇ Ф. ФУКУЯМИ ТА ЙОГО КРИТИКА, "Кінець історії" Ф. Фукуями - "Кінець історії" у концепції Ф. Фукуями та його критика