Прості та складні судження, Прості судження, їх види і склад. Категоричні судження - Світові релігії

Прості судження, їх види і склад. Категоричні судження

Ломгіка -- наука про закони і форми мислення, методи пізнання та умови істинності знань і суджень. Головним об'єктом дослідження логіки є описові системи мислення, тобто системи які пропонуються як інструкція для людей (а також, можливо інших розумних істот/машин) як слід правильно мислити.

У щоденній мові, логіка є способом судження, що полягає в отриманні висновку із набору припущень.

Традиційно логіка вивчається як галузь філософії. Як наука, логіка досліджує та класифікує структури тверджень та аргументів та розробляє схеми їх кодифікації. Таким чином, предмет дослідження логіки може бути дуже широким, включаючи судження про ймовірність та причинність.

Судження -- форма мислення, в якій засобами ствердження чи заперечення розкриваються зв'язки предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Залежно від обраної основи (принципу) поділу судження поділяють на різні види -- прості й складні, категоричні й некатегоричні (спеціального терміна для позначення останніх поки що немає). Названі види у свою чергу можна поділити на підвиди тощо.

Відображаючи належність чи неналежність певної ознаки предметові думки (належність чи неналежність однієї множини предметів до іншої), судження тим самим співвідноситься з відповідною об'єктивною реальністю, а тому воно неодмінно є або істинним, або хибним.

В істинному судженні думка про предмет і думка про його ознаку пов'язані відповідно до того, як цей предмет і його ознака пов'язані в дійсності. В хибному судженні, навпаки, те, що перебуває у зв'язку, роз'єднується, а те, що в дійсності є роз'єднаним, поєднується. Так, у судженні "Сталін -- великий гуманіст" поєднується непоєднуване, оскільки Сталін причетний до знищення мільйонів людей. А заперечне судження, в якому суб'єкт і предикат проголошуються несумісними поняттями "Українці не нація", теж не відповідає дійсності.

Істинність і хибність судження називають їх логічними значеннями. Кожне судження має логічне (істиннісне) значення, тобто неодмінно є або істинним, або хибним. Перевіркою істинності змісту суджень займаються науки, до предметної сфери яких належать предмети того чи іншого судження. Так, істинність чи хибність судження "Сума кутів трикутника дорівнює ста вісімдесяти градусам" належить до компетенції геометрії, а істиннісне значення судження "Б. Хмельницький -- видатний політичний діяч українського народу" -- до компетенції історичної науки.

Кожне судження має певну структуру (будову, зв'язок його елементів), яка залежить від того, що воно відображає -- властивості чи відношення між предметами.

Судження, в яких констатується наявність чи відсутність властивості в того чи іншого предмета, називаються судженнями про належність, або атрибутивними. Наприклад: "Ссавці -- хребетні"; ""Три" -- просте число".

Судження, в яких стверджується чи заперечується наявність відношення між двома і більше предметами, називають судженнями про відношення, або релятивними. Наприклад: "Сім менше дев'яти"; "Рівне знаходиться західніше від Києва".

Просте атрибутивне судження містить суб'єкт, предикат і зв'язку.

Суб'єкт судження -- поняття про предмет думки.

Предикат судження -- поняття про ту властивість предмета думки, наявність якої у ньому стверджується чи заперечується.

Суб'єкт судження позначається буквою S, предикат судження -- Р. Суб'єкт і предикат називаються термінами судження. Зв'язка в судженні є відображенням зв'язку, який існує між предметом думки і відповідною властивістю. Вона вказує на належність чи неналежність предметові думки тієї властивості, яка мислиться в предикаті. Зв'язка виражається словами "є", "належить", "не є", "не належить" тощо. Слова, якими позначається зв'язка, часто випускаються. Так, у судженні "Прикметник є самостійною частиною мови" зв'язка має місце і виражена словом "є", а в судженні "Люди -- примати" слово "є", яке виражає зв'язку судження, пропущено.

Треба чітко розмежовувати поняття "предмет судження" і "суб'єкт судження". Предмет судження -- Це реальний предмет, про який ідеться в судженні, а суб'єкт судження -- поняття про реальний предмет, який виступає предметом судження.

Терміни судження є логічними змінними, а зв'язка *-- логічною постійною. Вдаючися до символічних позначень елементів атрибутивного судження, його можна записати у вигляді такої формули: S є (не є) Р.

Релятивні судження (судження з відношеннями) відображають найрізноманітніші відношення між предметами. Вони також мають суб'єктно-предикатну форму і описуються з допомогою формул: xRy; R (х, У) Я (х, у, г) тощо. Судження з відношенням, що має структуру aRb, складається із суб'єктів а і Ь, які є логічними змінними, і предиката R, який виражає відділення між предметами думки і є логічною постій-ою. Отже, властивості й відношення, які відобража-ься в поняттях, виступають як предикати. Властивості окремих предметів (або множин), відображені в судженні, називаються одномісними предикатами. Оскільки відношення мають місце між двома і більше предметами (або множинами, які складаються з будь-якого числа предметів), то їх називають багатомісними предикатами (двомісний -- R (а, Ь), тримісний -- R (а, Ъ, с)). Порядок понять-суб'єктів у релятивному судженні впливає на їх (суджень) істинність. Так, судження "Львів знаходиться західніше від Києва" є істинним, а судження "Київ знаходиться західніше від Львова" -- хибним.

Деякі твердження не належать ні до істинних, ні до хибних, а тому їх не можна вважати судженнями. Наприклад: "х < у"; "х -- геометрична фігура"; "х знаходиться південніше від у". Ці та подібні вирази перетворюються на судження тільки тоді, коли на місце змінних (х, у) підставляють імена об'єктів відповідної предметної сфери. Підставлена замість логічної змінної така логічна постійна перетворює вираз із не-визначеним логічним значенням на істинне чи хибне судження. Якщо в першому прикладі ("х < у") іксу надати значення "8", а ігреку -- "9", одержимо істинне судження "8 < 9".

Пропозиційна функція -- твердження, в якому йдеться про певну властивість предмета чи відношення між предметами за невизначеності самого предмета (предметів).

Категоричне судження -- судження, в якому констатується наявність чи відсутність властивості предмета безвідносно до будь-яких умов.

За кількістю, тобто за обсягом суб'єкта, категоричні судження поділяють на загальні ("Всі люди мають свідомість"); часткові ("Деякі люди -- талановиті") та одиничні ("Гегель -- геніальний мислитель").

Загальне судження -- судження, в якому за кожним мислимим у суб'єкті елементом множини стверджується чи заперечується певна ознака.

Формула загального судження -- "Всі S є Р" або "Жодне S не є Р". У сучасній логіці замість кванторних слів "всі", "жоден" (а також "будь-який", "кожен" тощо) вдаються до квантора загальності, який позначається знаком "V". Якщо названі кванторні слова відсутні, а суб'єкт судження не є одиничним поняттям, то таке судження раціональніше розглядати як часткове, приєднавши до нього слова "принаймні деякі". Так, нічого не знаючи про гриби і одержавши інфорМацію про наявність отруйних грибів, коректно буде сформулювати одержані знання у формі судження "Принаймні деякі гриби -- отруйні".

Часткове судження -- судження, в якому міститься знання про наявність або відсутність певної ознаки у частини предметів, що мисляться в суб'єкті, а про наявність цієї ознаки в решті цих предметів може бути відомо, що вона відсутня, або нічого не відомо.

Перші з названих суджень називають визначеними, другі -- невизначеними. Прикладом визначеного може бути судження "Тільки деякі люди не розрізняють кольори", а прикладом невизначеного -- "Деякі метали тонуть у воді" ("Метали тонуть у воді").

Невизначене часткове судження (традиційно його називають просто частковим) висловлюється в тих випадках, коли відомо, що деякі предмети певного класу мають чи не мають певну властивість, але ще не встановлено, що цю ознаку мають (не мають) також усі інші предмети цього класу. Слово "деякі" вживають у значенні "принаймні деякі" (тобто "деякі", а, можливо, і всі"). Якщо ця невизначеність усувається, тобто встановлюється, що названа в частковому судженні властивість характерна тільки для деяких предметів або для всіх предметів відповідного класу, то часткове судження стає або визначеним частковим, або, відповідно, загальним судженням. Так, невизначене часткове судження "Деякі гриби -- отруйні" при додатковій інформації перетворюється на визначене часткове судження "Тільки деякі гриби -- отруйні", а невизначене часткове судження "Деякі метали -- електропровідні" ("Метали -- електропровідні") перетворюються на загальностверджувальне -- "Всі метали -- електропровідні".

Роль кванторного слова в часткових судженнях відіграють такі слова: "деякі", "більшість", "меншість", "існують і такі..., які" тощо. В сучасній логіці замість цих кванторних слів вдаються до квантора існування, який позначається знаком "З".

Одиничне судження -- судження, суб'єктом якого є одиничне поняття.

Наприклад: "Ужгород -- обласний центр".

Структуру загального судження можна передати з допомогою формули "Всі S є (не є) Р", часткового -- "Деякі S є (не є) Р", а одиничного -- "Дане S є (не є) Р".

За якістю, тобто за характером зв'язки, судження поділяють на стверджувальні та заперечні. У стверджувальних судженнях обсяг суб'єкта включається до обсягу предиката, а в заперечних -- виключається.

Стверджувальне судження -- судження, в якому констатується наявність ознаки у певного предмета (чи множини предметів).

Заперечне судження -- судження, в якому констатується відсутність певної ознаки в предметах, які мисляться в суб'єкті судження.

Загалом заперечні судження несуть меншу інформацію, ніж стверджувальні. Саме тому в логіці існує правило визначення понять, згідно з яким визначення повинне бути стверджувальним.

Види суджень за кількістю та якістю

Якщо за основу поділу суджень брати і кількість, і якість, то всі категоричні судження можна поділити на чотири види -- загальностверджувальні, загальнозаперечні, частковостверджувальні і частковозаперечні.

Загальностверджувальне судження -- судження, в якому констатується наявність певної ознаки у кожного предмета, який мислиться в суб'єкті судження.

Наприклад: "Всі ссавці мають відчуття". Оскільки в одиничних судженнях йдеться про "всі" предмети, які в ньому мисляться, то вони нагадують загальні. Принаймні, немає жодних підстав для того, щоб включати одиничні судження до часткових.

Загальнозаперечне судження -- судження, в якому констатується відсутність ознаки у кожного предмета, який мислиться в суб'єкті цього судження.

Наприклад: "Жодна комаха не має свідомості".

Частковостверджувальне судження -- судження, в якому констатується наявність певної ознаки в частини предметів, які мисляться в його суб'єкті.

Наприклад: "Більшість металів тоне у воді". Частковостверджувальне судження є частковим за кількістю і стверджувальним за якістю.

Частковозаперечне судження -- судження, а якому констатується відсутність ознаки в певної частини предметів, які мисляться в його (судження) суб'єкті.

Наприклад: "Деякі метали не тонуть у воді". Частковозаперечне судження є частковим за кількістю і заперечним за якістю.

Усі неодиничні судження, в яких відсутні кванторні слова "всі", "жоден" і подібні їм, краще вважати частковими.

Похожие статьи




Прості та складні судження, Прості судження, їх види і склад. Категоричні судження - Світові релігії

Предыдущая | Следующая