Висновки - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Етичний постмодерн релятивізм

У висновках сформульовані основні підсумки проведеного дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

Етичні вчення кінця ХХ - початку ХХІ століття характеризуються відходом від класичної моральної парадигми та пошуком нових нелінійних шляхів розвитку. Здійснений дослідницький пошук дозволяє відтворити проблемний характер використання значущості і потенціалу етичного релятивізму у постмодернізмі з позиції змін науково-теоретичних засад етичного аналізу.

Доводиться закономірність вияву етичного релятивізму у філософії постмодерну: релятивістська настанова у контексті історичних типів західноєвропейської моральної культури актуалізується у перехідні епохи, зокрема у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття. Як і етичний абсолютизм, етичний релятивізм не торкається проблеми пізнаваності істини. Особливістю сучасної форми етичного релятивізму є утвердження принципової обмеженості єдиного джерела моральної нормативності і, відповідно, умовності та відносності (релятивності) будь-яких зумовлених ним моральних норм, значущих лише для вузького кола осіб.

Етичний простір постмодернізму переважно визначається як релятивний. У контексті етики постмодернізму релятивістська настанова розкривається як динамічне, суперечливе явище загальнокультурних процесів, яке сягає витоками глибин історії людства, опираючись на джерела світової і вітчизняної філософії. Різноманітні моральні підходи розглядаються як рівноцінні (принцип імморалізму, ризоми, "розсіювання", толерантності), у потенції містять центруючий принцип оновленої етики.

На різних рівнях постмодернізм усвідомлюється як вичерпаність системи ліберальних цінностей і навіть усієї просвітницької традиції, натхненної ідеєю прогресу, віри у всемогутність людського розуму. Етика постмодернізму (конструктивна і деконструктивна) вдається до осмислення маргінальних, табуйованих сфер життя людини для повнішого розкриття її сутності. Постмодерніст не може застосовувати імперативність чи догматичність, він легко ковзає поверхнею моралі, вбачаючи плюральність позицій та поважаючи співрозмовника.

З'ясовується, що однією з особливостей української постмодерністської етичної думки є її формування у складніших соціально-політичних умовах, без стійких раціональних передумов модерну. Проте трансформації визначальних ідей постмодерністської етики у національну моральну свідомість сприяє генетична схильність до ірраціоналізму, яка яскраво простежується у генезі моральнісної культури України.

Вихідною засадою нової етичної парадигми є відхід від традиційного розуміння моралі в напрямі розширення, створення горизонтів для подальшого розвитку - осмислення ірраціонального як Іншого, Інакшого розуму, трансгресивність, відмова від логоцентризму та антропоцентризму. Відбувається становлення нового етичного простору як терпимого і відкритого.

Однією з центральних проблем етики постмодернізму є проблема відповідальності, яка має саморефлективний характер. З'являється тотальна відповідальність за "Іншого", "Інакшого" як необхідної умови існування "Я" (Е. Левінас). Таким чином, докорінно змінюються мета, ідеал (сходження з позиції антропо-, егоцентризму модерної цивілізації), переосмислюються категорії любові, справедливості.

Актуалізується проблема креативного потенціалу гри і деконструкції в етиці постмодернізму. Гра проголошується одним із основних засадних принципів цієї етики, виходом за межі влади, досвідом трансцендентального, де перевага надається таємниці, а усвідомлення світу - це смерть. Гра є специфічно людською діяльністю, що моделює реальність, а отже, може протистояти їй. Метою деконструкції є всеосяжна негація поняття буття як такого. Загалом деконструкція постає дієвим чинником відновлення моралі, проте перебільшувати сферу її діяльності не слід.

Розкриваються риси імморалізму, актуалізованого в етичному просторі постмодернізму. Сучасна етика розуміє імморалізм як філософську позицію, що претендує на вихід за межі існуючих моральних понять та цінностей. Йдеться про відносний імморалізм, який заперечує моральні поняття та цінності як такі, що мають значення доброго чи злого у теперішній час, у певний період та у визначеному культурному колі. Продовжується аналіз процесу формування нового суб'єкта моральних відносин - іммораліста, якому властиве відчуття конфліктної сутності людини, глибоке розуміння багатоманіття моральної проблематики.

У дослідженні доводиться, що творчий, нелінійний характер, духовно-практичне значення надбань постмодерністів у сфері моралі сприяють відтворенню вагомих джерел етичної спадщини людства, які свого часу стали маргінальними внаслідок аксіологічних, гносеологічних, онтологічних чи інших обмежень попередніх епох. Така плюральність забезпечує збагачення етики кращими надбаннями людства та органічну трансформацію традиції у сучасне тло етичного простору для оптимізації моральних взаємин сучасності та майбуття.

Похожие статьи




Висновки - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Предыдущая | Следующая