Релятивізм у постмодерністській етиці - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Аргументується, що етичну концепцію релятивізму у філософії постмодерну варто розглядати у контексті загальнокультурних процесів другої половини ХХ - початку ХХІ століття, які віддзеркалюються у етико-філософських поглядах провідних мислителів цієї доби.

Стверджується, що характерною рисою етики постмодернізму є релятивізм.

Етичне вчення релятивізму на сучасному етапі розкривається дослідниками як динамічне, суперечливе явище загальнокультурних процесів, яке сягає витоками глибин історії людства, опираючись на джерела світової та вітчизняної філософії.

Вагомим надбанням "плюралістичної" свідомості сучасності, релятивістської за походженням, є утвердження стандарту моралі поваги, терпимості. У плюралістичній свідомості неможливе поняття безпосередності морального відношення: абсолютистська єдина "субстанція моральності" у такій свідомості розкладається. Поняття про "належне" замінюється поняттям "пристойного" та "прийнятного". Оцінюючи сучасний стан, Ж. Бодрійяр вказує на набуття утопіями реального окреслення. Згідно висновків його розмірковувань, ми живемо у постійному відтворенні ідеалів, фантазмів, образів, мріянь. За Ж. Бодрійяром, немає більше фатальної форми зникнення, є лише частковий розпад як форма розсіяння. Ця позиція підтверджує релятивізацію сучасного етичного простору.

Одним із визначальних понять феномена постмодернізму є трансгресія як вихід за межі можливого, спроба створення нової свідомості, що базується на таємниці, свободі, хаосі і грі, відмові від "універсально-нейтральної моралі".

Присвячений дослідженню понять "гра" і "деконструкція", значущості цих процесів в етичному просторі філософії постмодерну. Встановлення нової етичної парадигми потребує критичного перегляду попередньої, що здійснюється у процесі деконструкції. Нові моральні норми та принципи формуються та впроваджуються у життя за допомогою ігрового середовища.

На думку дослідників, у сфері сучасного філософського-етичного мислення постмодернізм укорінюється як концепт, що пояснює явища і процеси дійсності по-іншому. Для нього характерна вимога "деконструкції" як акту або безконечної операції розбирання цілісного утворення на складові поза будь-якими протилежностями чи опозиціями.

Зауважується адогматичний тип світорозуміння, процесуальність гри як специфічно людської діяльності з моделювання та потенціалу протистояння реальності. Ігрові цінності завжди релятивні: умовно існує суперник, боротьба, перемога. За якісною визначеністю гра морально нейтральна і набуває морального змісту у взаємодії. Гра як моральний принцип схиляється до нігілізму, тому моральна свідомість перешкоджає її тоталізації. Перетворення гри у моральне начало буття руйнівне для неї, оскільки вона перестає бути реальністю другого плану, тобто собою. Однак помилковим є твердження про протистояння усього комплексу моралі грі.

У результаті змістовної аплікації фундаментальної постмодерністської ідеї про іманентний креативний потенціал децентрованого семантичного середовища на феномен тілесності з'являється одне з ключових понять постмодернізму - "тіло без органів".

Залучивши класифікацію лудологічної парадигми Я. Білика (3 етапи: від Геракліта до І. Канта, ідеї гуманізму в філософії культури І. Канта та Ф. Шіллера, сучасний розвиток лудологічних ідей, започаткованих у творчості Й. В. Гьоте та Й. Хейзінга), стверджується, що постмодернізм продовжує розвивати засади третього етапу, проголошує гру одним зі своїх основних засадних принципів. Ж. Батай, М. Фуко вважають: щоб доторкнутися до життя, слід відтворити гру як "заразливе безумство", вихід за межі влади, досвід трансцендентального, де перевага надається таємниці. Функцією гри виступає її зміст, що заперечує "філософський тоталітаризм"; ігровий простір безмежний.

Постмодернізм доходить висновку, що нинішня система функціонує по-іншому: канон відсутній, принцип доповнюваності проголошує рівність розбіжностей, провідним принципом є іронічний колаж. Іронія з естетичної категорії перетворюється на світовідчуття, деструктивне для людини. У ситуації постмодерну людина починає сама себе будувати та перебудовувати, обираючи на власний розсуд взірці для наслідування, часто ніяк не пов'язані з традиційними цінностями.

Відображені результати дослідження джерел та витоків імморалізму, його трансформацій у сучасні етичні процеси.

В етиці постмодернізму проявляються риси імморалізму як реакція на зведення моралі до досконалих соціальних інститутів та права. За своєю суттю імморалізм близький до релятивізму, стверджуючи: кожен має право на власну систему оцінок і за її критеріями може судити сформовані моральні вимоги. Постмодерністи вважають, що виявити "чисту екзистенцію моралі" неможливо, тому їх інтерес зосереджується на понятті "імморалізм". Варто підкреслити вираження традиції імморалізму - присутньої в історії етики постійно - у прагненні звільнитися від пут звичних моральних норм задля вищої свободи. Сучасна етика імморалізм (відносний) розуміє як філософську позицію, яка претендує на вихід за рамки існуючих моральних понять та цінностей, заперечуючи обов'язкові принципи та приписи моралі.

Доводиться, що постмодерністи досить гостро відчувають потребу бути терпимими та безкорисливими, водночас вважаючи необхідним за певних умов вміти підніматися над докорами сумління, володіти певним свавіллям. Ідея моралі втрачає для постмодерністів смисл, тому що в її традиційних висновках не враховується цей момент. Французькі філософи Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, М. Фуко розмірковують над тим, як людина може вирватися з-під гніту влади та моди як чинників творення масової моральної свідомості.

Особливу увагу постмодерністи приділяють трактуванню імморалізму як Інакшого традиційної моралі. Необхідно досліджувати всі "небезпечні" стани людини, щоб бачити її об'єктивно, не приховувати людину від неї самої; переглянути основні етичних категорії, адже за добром може приховатися зло у замаскованому вигляді.

Формою впливу постмодерніста є не імперативність чи догматичність, а гра іронії. Фігура іронії, з одного боку, є висміюванням, профанацією певної реальності, а з іншого, постає перевіркою цієї реальності на міцність. Етика постмодернізму подає нове бачення суб'єкта моралі як людини-іммораліста з конфліктною сутністю та генетично закладеним співчуттям до Іншого, Інакшого. Перед сучасною етикою постає необхідність дослідження релятивізму, який є визначальним у сфері приватного та суспільного цілепокладання останніх десятиліть ХХ століття.

Похожие статьи




Релятивізм у постмодерністській етиці - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Предыдущая | Следующая