Етика постмодернізму та її особливості - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Присвячений дослідженню визначальних рис етики постмодернізму у її зв'язку з етикою модернізму. Постмодернізм розглядається як специфічна духовна рефлексія, спосіб осягнення дійсності, що формується з другої половини ХХ століття.

Зазначається, що чимало дослідників визначають нашу добу як постмодерну, яка змінює епоху модерну. Трансформація духовної ситуації зумовлює і зміну етичної парадигми. Феномен постмодернізму перебуває у становленні, тому у філософській та науковій літературі нерідко спостерігається поліваріантність дефініцій цього поняття. Доцільно розрізняти поняття "постмодерн" як сучасну культурну ситуацію та "постмодернізм" як стан ментальності, що її усвідомлює.

Етика постмодернізму поділяється на конструктивну (Ж. Ф. Ліотар) та деконструктивну (Ж. Дерріда). Пріоритети етики постмодернізму виявляються у домінуванні інформаційних технологій, функціонуванні знання у якості мовних ігор з їх агоністикою та неузгодженістю, аксіологічному пріоритеті прагматичних вимог, спрямованості на свободу й уявлення, артикулюванні нових цінностей: анархії, випадковості, дисконсенсусу, іманентності, множинності, можливості, невизначеності, парадоксально піднесеного, просторової локальності, розсіювання, руху у прошарку слів, фрагментарності.

Відкидаючи логіку тотожного, постмодернізм апелює до алогічної сутності світу, який пізнається на основі амбівалентності. Визначальним у сучасній ментальній парадигмі є бажання зберегти розбіжності, не зводячи їх до протилежностей. Перед людиною сучасності постає свобода вибору власного шляху - одного з багатьох (ризома) - та визначення щомиті свого майбуття (футуристична темпоральність). Доводиться, що трансформація поняття "ризома" у сучасну етику сприяє осмисленню плюральності і релятивності сучасного етичного простору. Носії нової культури філософування заперечують не стільки фіксований центризм (тео-, телео-, раціо-, антропоцентризм тощо), скільки породжуючий їх універсальний принцип центрації як штучне вивищення однієї з історично конкретних ситуацій духовної еволюції. Втрата соціальних орієнтирів може призводити до суспільного хаосу, проте на сьогодні йдеться про хаосмос - неявний порядок, поєднання хаосу та космосу.

Особливістю української етики постмодерну є те, що вона виникає в умовах, коли можливості поширення модернізму обмежуються соціально-політичними чинниками. Західне ж суспільство з кінця ХХ століття переживає процес релятивізації цінностей (за Ж. Бодрийяром, "вірус розсіювання") - закономірну противагу етичному абсолютизму модерну з антропоцентризмом і раціоналізмом.

Простежується генеза поняття "ірраціонального" та досліджуються його особливості в етиці постмодернізму.

Аналізується формування сучасної концепції "відкритої раціональності", де ірраціональне є непізнаною ще частиною раціонального, його необхідною складовою, джерелом нових типів раціональності. Постмодернізм як новий сучасний етап розвитку філософії й етики прагне розширити способи оволодіння дійсності як за рахунок розуму, так і "іншого": ірраціонального, трансцендентального, міфологічного.

Європейська етика другої половини ХХ - початку ХХІ століття здійснює інтенсивні пошуки альтернативних варіантів подолання кризи раціональності, абсолютизму шляхом створення нових дослідницьких сфер. Демонструються проблемні горизонти можливостей наукового аналізу етичного релятивізму для розуміння моралі в умовах сучасних змін етико-філософських підходів.

Постмодерністська філософія з її відмовою від логоцентризму, деконструюванням класичних філософських опозицій, насамперед опозиції пізнаючого суб'єкта та об'єктивної реальності з властивим їй пафосом одиничності, ситуативності має важливе, остаточно ще не з'ясоване значення для етики.

Досліджується проблема відповідальності як одна з центральних у етиці постмодернізму. Відповідальність розглядається як відношення залежності людини від чогось (від іншого), що сприймається нею у якості визначаючої основи для прийняття рішень та вчинення дій, прямо чи опосередковано спрямованих на збереження іншого чи сприяння йому.

Феномен відповідальності в етиці постмодернізму характеризується саморефлективним характером. Докорінно змінюються мета, ідеал (сходження з позиції антропо-, его-, раціоцентризму модерної цивілізації), переосмислюються категорії любові, справедливості.

Етичні надбання постмодерністів сприяють відтворенню вагомих джерел спадщини людства, котрі свого часу стають маргінальними внаслідок аксіологічних, гносеологічних онтологічних чи інших обмежень попередніх епох. Така плюральність забезпечує збагачення етики кращими надбаннями людства та органічну трансформації традицію в сучасне тло етичного простору для оптимізації моральних взаємин сучасності та майбутнього.

Похожие статьи




Етика постмодернізму та її особливості - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Предыдущая | Следующая