Етичний релятивізм у європейській класичній і некласичній етиці - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Розкриває генетичні витоки, онтологічні аспекти формування провідних засад етичного релятивізму, котрий перебуває у тісному взаємозв'язку з етичним абсолютизмом. Досліджується процес формування та еволюції етичного релятивізму, розкриваються його ідейні та теоретичні джерела, виділяються сутнісні характеристики, особливості його функціонування у межах різних етичних теорій.

Показується, що проблема етичного релятивізму вивчається ще з часів Стародавнього Сходу. Вагомим здобутком в осягненні поняття етичного релятивізму стає введення софістами категорії "штучного" стосовно ціннісної сфери, виявлення елементу самозаконності у моралі. Подальший розвиток релятивізму яскраво простежується в етичних вченнях мислителів Нового часу. Впливовим соціально-реформаторським вченням індустріальної епохи є марксизм, що розглядає мораль як перетворену форму суспільної свідомості, яка спотворює та прикриває соціальні антагонізми, а мораль - як безсилля у дії. Ф. Ніцше закликає до прискіпливого перегляду основних моральних понять з метою усунення хиби та фальшивості. Ряд дослідників, серед яких Ж. Батай, Ж. Бодрійяр, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ж. Дерріда, У. Еко, Ж. Ф. Ліотар, М. Фуко та ін. виявляють релятивізацію моральних принципів, норм у філософії та етиці другої половини ХХ - початку ХХІ століття.

Сучасна етика розуміє релятивізм як утвердження принципової обмеженості усякого джерела моральної нормативності і, відповідно, умовності та відносності (релятивності) будь-яких зумовлених ним моральних норм, значущих лише для вузького кола осіб. Релятивізм пов'язаний із запереченням єдиного закону добра для всіх суб'єктів моральної норми. Ним не обов'язково передбачається визнання відносності істини, обмеженість пізнавальних сил людини. Моральний релятивізм і моральний абсолютизм є морально-вольовими настановами, вони не стосуються проблеми пізнаваності істини.

Аналіз процесу розвитку етичної думки виявляє, що етичний релятивізм притаманний більшою чи меншою мірою практично усім періодам історії етичних учень, виразно посилюючись у перехідні епохи.

Демонструє запропоновану А. Судаковим класифікацію етичного релятивізму, що включає етнографічний (Ксенофан, К. А. Гельвецій), психологічний (софісти, Б. Спіноза, представники аналітичної філософії) і соціологічний (К. Маркс, Е. Дюркгейм) релятивізм, яку пропонується доповнити сучасною формою, що змістовно-аксіологічно відмежовується від попередніх, - імморальним релятивізмом. Аргументується, що завершальною формою етичного релятивізму постмодернізму ймовірно виступить ціннісний нігілізм, тотальний критицизм. Йдеться не про радикальний, а про помірний нігілізм (Ф. Ніцше) як спробу позбавити цінність її священної санкції, обгрунтувати її або як похідну від законів природи, або як створену людським розумом. Позитивний аспект нігілізму розкривають екзистенціалісти: це явище, що дарує людині істинну свободу, долаючи "метафізичні припущення". М. Гайдеггер, інтерпретуючи розум у традиціях самосвідомості, розглядає нігілізм як вираження технічного панування розуму над світом, випущеного у тоталітарному суспільстві на свободу. Сучасна етика визначає нігілізм у широкому розумінні як заперечення усієї культурної спадщини минулого, а також прийнятих у суспільстві норм, ідеалів, традицій, цінностей.

Констатується відмінність між постмодерністом та нігілістом. У постмодернізмі цінності нігілізму доповнюються специфічними ідеальними прагненнями та вимогами, наприклад, концептом піднесеного (Ж. Ф. Ліотар) чи концептом хаоїдального (Ж. Дельоз і Ф. Гваттарі). Таким чином, постмодернізм можна інтерпретувати як доведену до завершення антинормативістську настанову (провідну у післягегелівській етиці) з руйнуванням просвітницько-репресивного образу моралі як сукупності абстрактних принципів та всезагальних визначень.

Похожие статьи




Етичний релятивізм у європейській класичній і некласичній етиці - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Предыдущая | Следующая