Вступ - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Актуальність та доцільність дослідження. Духовна ситуація сучасності характеризується глибинними зрушеннями на різних рівнях суспільної свідомості: світ постає мінливим, багатовимірним утворенням у всіх своїх проявах. Тому оптимальною для його осмислення виступає методологічна установка, яка уможливлює погляд на явища чи процеси з альтернативних позицій нелінійної, плюральної культури. Відбувається зміна пізнавальної парадигми як у цілому, так і в площині етики: на зміну класичній традиції моралі модерну приходить некласична постмодерна. Сучасний етап розвитку етики актуалізує необхідність переосмислення сутності моралі, її статусу крізь призму наявності в ній як раціональних, так й ірраціональних елементів, теоретичної та практичної сторін вияву.

Наприкінці ХХ століття метафізичні етичні цінності й ідеали модерну з опорою на розум зазнають значної релятивізації. Свідченням цього є визнання утопічності пошуків остаточного підгрунтя для істини, об'єктивності; принципової неможливості однозначного й остаточного значення будь-якого тексту; краху ідеології нестримного активізму, віри людей у безперервний постійний прогрес, втрати віри у здійснення соціальних утопій; втрати надії на відкриття Гранднаративу, що пояснює все існуюче. Таким чином, етичний абсолютизм поступається релятивізмові з плюральним простором моралі, які адекватніші вимогам сучасності.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена недостатнім рівнем вивчення і фрагментарністю спроб етико-філософського аналізу ідей постмодернізму, зокрема, етичного релятивізму як однієї з його основоположних настанов, особливо на терені сучасної української етики. Надбання етичних пошуків філософів-постмодерністів сприяють теоретичному з'ясуванню закономірностей розвитку та саморозвитку сутнісних сил сучасної людини. Тому значущим постає кожне результативне дослідження цієї ще маловивченої сторінки етичної думки України, яке відкриває нові перспективи дослідження й усвідомлення новітніх моральних феноменів.

Цілісне осмислення основних положень етичних поглядів постмодерністів щодо проблем співвідношення добра і зла, самопізнання, практики самовдосконалення, духовного оновлення людини, осягнення нею свободи, відповідальності, щастя фактично лише розпочалося. Цей процес подає глибше розуміння сутності західноєвропейської та української духовної культури кінця ХХ - початку ХХІ століття, зокрема становлення, утвердження й еволюції у ній провідних етичних ідей, які відображають історичні метаморфози моральної свідомості людини та суспільства.

У ході розв'язання проблеми дисертаційного дослідження виявляється зв'язок феномену постмодернізму (на стадії становлення) з усвідомленням тенденцій культурної самосвідомості, трансформацій духовної, соціально-економічної, політичної, технологічної сфер з кінця сімдесятих років ХХ століття. Розрізняють власне етику постмодернізму та етичні напрацювання сучасних філософів, які формально не належать до жодної інтелектуальної течії, проте їх ідеї є суттєвим внеском у новітню теорію. Вищезазначене зумовлює багатоманітність виявів і тенденцій етики постмодернізму.

У процесі зближення України зі світовою спільнотою розширюється коло етичних проблем, вирішення яких стає нагальною потребою в умовах сучасного розвитку нашої держави. Зняття ідеологічних обмежень зумовлює залучення новітніх досліджень, джерел, а отже, розширює можливості зіставлення традицій української науки зі світовим досвідом. Цей процес сприяє глибшому осмисленню сучасності вітчизняними філософами, наповненню етики власними концепціями, узгодженими з українською ментальністю.

Особлива значущість феномену постмодернізму є свідченням зміни філософсько-етичної парадигми духовного розвитку та прояву нових форм національного та індивідуального духовно-творчого буття України. У цьому контексті слід відзначити напрацювання українських науковців І. В. Бичка, О. П. Варениці, В. Г. Воронкової, Т. С. Воропай, Т. К. Гуменюк, Т. І. Гундорової, С. В. Куцепал, В. С. Лук'янця, М. Ю. Савельєвої, О. М. Соболь, В. Г. Табачковського та ін.

Об'єкт дисертаційного дослідження - критична рефлексія постмодерністської етики, концептуальне ядро якої складає настанова етичного релятивізму.

Предмет дослідження - етичний релятивізм та форми його прояву у філософії постмодерну.

Мета дослідження полягає у виокремленні та розкритті етичного релятивізму у філософії постмодерну, визначенні специфіки етичного виміру постмодернізму та їх динаміки в сучасних умовах. Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних взаємопов'язаних завдань дисертаційного дослідження:

    - довести закономірність вияву етичного релятивізму у філософії постмодерну, проаналізувавши особливості його сучасних форм; - визначити зміст, сутнісні характеристики етичного релятивізму шляхом здійснення теоретико-філософського аналізу його генези у контексті історичних типів західноєвропейської моральнісної культури; - простежити особливості постмодернізму, зумовлені відходом від традиційної філософії, визначити адекватну парадигму їх етичного аналізу та трансформацію в сучасну українську етичну думку; - проаналізувати природу ірраціонального як форми розширення простору постмодерністської етики, актуалізованої в сучасних методологічних пошуках; - виявити своєрідність переосмислення проблеми відповідальності в етиці постмодернізму; - актуалізувати проблему креативного потенціалу гри, деконструкції у формуванні новітнього етичного простору; - розкрити прояви імморалізму в етиці постмодернізму як вияв реакції на спробу зведення моралі до досконалих соціальних інститутів і права.

Похожие статьи




Вступ - Етичний релятивізм у філософії постмодерну

Предыдущая | Следующая