Предмет етики. Особливості функціонування моралі - Етика та естетика

    1. Предмет етики. Етика, мораль і моральність. 2. Сутність та походження моралі. 3. Особливості функціонування моралі.

Ключові слова: Етика, сутність етики, мораль, моральність, концепції подження моралі, структура моралі, функції моралі

1. Термін "етика" походить від давногрецького слова, яке означало місце перебування, спільне житло. Згодом античні філософи стали вживать його для позначення усталеного характеру того або іншого явища. Термін "етичний" вперше почав вживати Арістотель для позначення чеснот, що стосуються людської вдачі, характеру, на відміну від чеснот пов'язаних з мисленням, розумом людини. Цицерон переклав це слово на латинську мову та з'явилося слово моральність та згодом і мораль.

Етика - філософська наука, інтелектуальна традиція, яка вивчає мораль та моральність.

Мораль - унікальний засіб духовно-практичного засвоєння людиною світу, який постає формою усвідомлення суспільно необхідного типу поводження, яке має бути реалізоване людьми у свободних діях з опорою на їх власні принципи та суспільну думку. Мораль, на відміну від моральності передусім виступає як певна форма свідомості - сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил, норм поведінки. Щодо моральності, то її здебільшого розуміють як утілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей та стосунках між ними. Мораль, як предмет етики являє собою концентрований вияв саме практичного, активно-перетворювального ставлення людини до життя. В цій практичній спрямованості притаманній моралі загалом розрізняють дві істотно відмінні форми моралі: оптативна та імперативна. В основі імперативної моралі лежить те чи інше веління, вимога або заборона щось робити. Класичним виразником і теоретиком подібної моралі є І. Кант, котрому належить вчення про основоположний моральний обов'язок - категоричний імператив. Оптативна мораль орієнтує на пошук і реалізацію блага, досконалості, щастя. Мораль подібного гатунку насамперед закликає замислитися над тим, як слід жити у відповідності зі згаданою метою; відтак вона потребує не тільки поваги до власних принципів і вольової рішучості, але й певної розсудливості, здатності свідомо обирати блага і цінності. Тобто сутнісною рисою моралі постає оцінюваність моральних явищ. Лише тоді, коли виникає потреба оцінювати поведінку людини, оцінювати саме як добру або злу, справедливу чи несправедливу, відповідальну чи безвідповідальну - мораль вступає у свої права.

2. Щодо процесу походження моралі, то вже в первісному людському колективі в міру його виходу за межі загальнобіологічних детермінант поведінки - інстинктів стадності, збереження виду, материнського інстинкту - починає утверджуватися і розгалужуватися система власне нормативної регуляції життя. Яскравив прикладом таких "мононорм" є система заборон - табу, категорична заборона певних дій і напрямів. Звичайно, чистої моралі в первісному суспільстві ще не існувало, однак протягом усієї первісної історії людства відбувалося поступове нагромадження елементів і ознак, що згодом утворили якісно специфічний феномен моралі: пілкування про старих, дітей і жінок, своєрідна дисципліна праці, певна культура людських стосунків. Згодом давня "мононорма" поступається місцем диференційованим упорядковуючим і регулятивним впливам цивілізації. Саме з розвитком господарства й торгівлі, утвердженням нових соціально-економічних засад, формуванням власне суспільних станів і класів, появою держави, що закріплює і каталізує всі ці процеси - виникає потреба в становленні якісно різних способів регуляції людського життя, вже не пов'язаних з єдиним родовим або племеним центром.

В етиці існує декілька концепцій походження моралі серед яких можно виокремити: по-перше, релігійну концепцію в межах якої наголошується, що мораль була дана Богом и має усталений характер, адже добро завжди постає добром, а зло завжди є злом. Справедливість цього закону повинна постигатися не розумом людини, а її вірою в Бога. По-друге, це натуралістична концепція, яка стверджує, що мораль притаманна людині завдяки її природі. В рамкаї цієї концепції існюють різні течії, наприклад, соціал-дарвінізм, євгеніка, фрейдизм, неофрейдизм. По-третє, культурологічна концепція, яка акцентує значущість для моралі культурних цінностей та норм. Соціологізаторська концепція, яка теж є окремою точкою зору, натякає на значущість для моралі саме суспільства.

    3. Свойства моралі:
      - імперативність, тобто обов'язковість втіленого в них веління. При цьому обов'язковість моральних норм має не гіпотетичний, умовний, а категоричний характер: людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань; - здатність до універсалізації. Будь-яку локальну систему моралі можна інтерпретувати таким чином, щоб вона за певних обставин набувала універсального значення. - варіативність, тобто категориальний характер моралі ні в якому разі не виключає присутності декілька варіантів поведінки, які можна розглядати як нормативні.

Функції моралі:

    - виховальна; - гуманізуюча; - ціннісно-орієнтуюча; - регулятивна.

Похожие статьи




Предмет етики. Особливості функціонування моралі - Етика та естетика

Предыдущая | Следующая