Історичний аспект розвитку сертифікації лісів - Суть та проблеми екологічної сертифікації лісів

Ідея екологічної сертифікації лісів пов'язана із сільським господарством, в першу чергу з виноградарством. З метою покращання якості вина у Франції була запроваджена сертифікація виноградників. Вона позитивно вплинула на забезпечення виноробної промисловості якісною сировиною.

Екологічна сертифікація лісів - це економічний інструмент, що використовується для оцінки відповідності виробничо-господарської діяльності підприємств лісового господарства та окремих лісовласників вимогам екологічних стандартів та концепції сталого розвитку лісового господарства. Він передбачає проведення процедури, що дозволяє підтвердити те, що продукція заготовлена в лісах, в яких господарство ведеться на принципах сталості. Ця процедура включає сертифікацію лісів, технологічних процесів і лісового менеджменту; охоплює як екологічні, так і економічні та соціальні аспекти ведення лісового господарства. Проф. К. Аптон розглядає екологічну сертифікацію як економічний ринковий інструмент, за допомогою якого забезпечується обізнаність споживачів лісової продукції з якісними характеристиками і екологічною чистотою продуктів лісу та посилення економічних стимулів щодо відповідального використання лісів. Екологічну сертифікацію, яку проводять у лісовому господарстві європейських країн, називають ще "зеленою сертифікацією", "зеленим менеджментом" тощо. В багатьох країнах світу, ліси яких сертифіковані, лісовласники отримують спеціальний сертифікат, який підтверджує, що їх ліси є добре доглянутими, а лісове господарство в них ведеться відповідно до міжнародних загальновизначених вимог.

Екологічна сертифікація лісів вперше була проведена в 1989 році. Вона має коротку, але динамічну історію.

Найбільш відомими є три міжнародні організації, що причетні до організації екологічної сертифікації лісів: Лісова управлінська рада (FSC); Міжнародна організація із стандартизації (ISO); Пан-європейська лісова сертифікація (PEFC). У багатьох країнах світу створені національні органи з екологічної сертифікації лісів.

FSC почала свою діяльність у 1993 році. Створена приватними лісовласниками. В її управлінських органах відсутні національні урядові структури. Має розвинуту мережу управлінських структур, за участю яких здійснюється сертифікація національних програм з екологічної сертифікації лісів. FSC є впливовою міжнародною організацією, діяльність якої динамічно розвивається. Так, якщо в травні 1997 року за її програмою було сертифіковано 2.9 млн. га лісів в 54 країнах світу, то в березні 2000 року обсяги сертифікованих лісів зросли до 17.5 млн. га. Масштабною є участь цієї організації щодо акредитації національних програм сертифікації лісів. До створення PEFC ця міжнародна організація була монополістом у сфері сертифікації лісів.

PEFC є значно молодшою організацією. Вона почала діяльність у кінці 1999 року. Створена національними організаціями лісовласників як альтернативна до FSC. За програмою PEFC здійснюють сертифікацію лісів Фінляндія, Німеччина, Норвегія і Швеція (сертифіковано 19. 6 млн. га). Передбачалося до кінця 2000 року сертифікувати 30.6 млн. га лісів. До Пан-європейської програми сертифікації лісів підключаються Австрія і Франція.

Динамічно розвивається сертифікація лісів за національними програмами, в яких використовуються підходи, що вироблені FSC, ISO та PEFC. За національними програмами сертифікації лісів працюють головним чином європейські країни, а також США, Канада, Індонезія, Малайзія та Гана. Основною проблемою розвитку національних програм сертифікації лісів є їх міжнародне визнання.

Можна очікувати, що екологічна сертифікація лісів буде динамічно розвиватися і в двадцять першому столітті. За прогнозом Всесвітнього фонду дикої природи (WWF) в 2005 році буде сертифіковано 200 млн. га лісів.

Похожие статьи




Історичний аспект розвитку сертифікації лісів - Суть та проблеми екологічної сертифікації лісів

Предыдущая | Следующая