Проблеми розвитку сертифікації лісів - Суть та проблеми екологічної сертифікації лісів

Безумовно, сертифікація лісів буде поширюватися і вдосконалюватися, оскільки цей інструмент лісової політики сприяє сталому лісокористуванню і кращій організації лісового менеджменту. Разом з тим, варто звернути увагу на ті проблеми, що стримують розвиток сертифікації лісів і негативно впливають на сталий розвиток лісового господарства.

Розвиток сертифікації лісів у багатьох випадках стримує те, що багато покупців лісової продукції мають сталі зв'язки з постачальниками та лісовласниками. Вони не зацікавлені в тому, щоб втрачати ці зв'язки, незважаючи на те, сертифікована їх продукція, чи ні.

У багатьох випадках сертифікація лісів дестабілізує ринки лісової продукції. Бідні країни не мають коштів на сертифікацію лісів. У зв'язку з цим вони намагаються розпродати запаси цінної деревини, оскільки занепокоєні тим, що в майбутньому їм буде важко пробитися на ринки із несертифікованою продукцією. Зокрема, таке явище спостерігається в Центральній Африці, з якої лісоматеріали з цінних порід (важкої деревини) експортуються в Японію.

Залишається відкритим питання щодо сертифікації лісових плантацій. Чи варто вимагати, щоб плантації виконували таким чином суспільні екологічні функції, як і інші ліси? Які обмеження варто встановити щодо плантаційного лісовирощування?

Залишається нез'ясованим питання щодо того, наскільки екологічна сертифікація виявиться впливовим інструментом лісової політики щодо сталого розвитку лісового господарства. Оскільки лісові ресурси будуть все більш дефіцитними, в споживачів постійно виникатиме спокуса купувати лісопродукцію із несертифікованих лісів. Часто споживачі, що взяли на себе зобов'язання купувати лісову продукцію лише із сертифікованих лісів, недотримуються їх, оскільки на ринках немає достатньо сертифікованої продукції.

Екологічна сертифікація не позбавлена і політичного підтексту. Споживачі лісоматеріалів зацікавлені в тому, щоб їх виробники не підривали лісосировинну базу надмірною експлуатацією лісів, вели стале лісове господарство. У даному випадку екологічна сертифікація лісів використовується як інструмент політичного тиску на країни, що порушують принципи сталого лісокористування. Іноді її намагаються використовувати як інструмент нечесної конкуренції та засіб витіснення конкурентів з ринків продукції лісового господарства. Разом з тим, екологічна сертифікація лісів пов'язана з певним фінансовим ризиком, оскільки ця процедура не проста і потребує додаткових витрат у лісовому господарстві.

Сертифікація лісів України є об'єктивною необхідністю. Вона сприяє поліпшенню лісокористування, сталому розвитку лісового господарства, зміцненню лісових підприємств на внутрішніх ринках продукції і проникненню на зовнішні. Недалекоглядна позиція окремих національних політиків щодо екологічної сертифікації лісів України, які вбачають у цьому інструменті лісової політики лише засіб витіснення підприємств лісового господарства України із міжнародних ринків лісової продукції, не витримує критики. Навпаки, конструктивна робота у цьому напрямі дала б змогу мати фінансову підтримку європейських країн на приведення лісів України до стану, який відповідав би європейських екологічним стандартам і принципам сталого ведення лісового господарства. Крім того, екологічна сертифікація лісів дозволила б усунути з численних підприємств лісового господарства "тавро" екологічно забруднених територій, яке склалося в уяві європейських споживачів лісової продукції у зв'язку з негативними екологічними наслідками Чорнобильської катастрофи.

Неабияке економічне, екологічне і соціальне значення має екологічна сертифікація лісів для українських споживачів, оскільки вони отримають об'єктивну інформацію про екологічні параметри лісової продукції і екологічну безпеку лісового відпочинку, що дасть їм можливість приймати правильні рішення.

Україні, яка намагається утвердитися на європейському ринку лісової продукції, варто примкнути до PEFC. Необхідно мати на увазі те, що за умовами вступу до PEFC їй потрібно буде розробити національну програму сертифікації лісів, яка базувалася б на Пан-європейських критеріях ведення лісового господарства. Крім того, PEFC вимагає, щоб процес відпрацювання національних критеріїв для сертифікації лісів був прозорим, включав думки всіх зацікавлених сторін. Процес відпрацювання критеріїв сертифікації лісів за програмою PEFC повинен бути незалежним від процедури сертифікації. Критерії повинні періодично переглядатися і вдосконалюватися.

Україні, лісове господарство якої представлене головним чином великими за площею державними лісогосподарськими підприємствами, варто орієнтуватися на індивідуальну сертифікацію лісів. Така сертифікація лісів є дещо дорожчою, але, разом з тим, більш перспективною щодо удосконалення управління лісовим менеджментом.

Як зазначалося, в світі, окрім Росії, застосовується добровільна процедура сертифікації лісів. У рамках системи управління лісовим господарством, що склалася в Україні, добровільна сертифікація лісів виявиться малоефективною процедурою. Разом з тим, мала надія на те, що PEFC погодиться визнати національні обов'язкові програми сертифікації лісів. Можна лише сподіватися на те, що сертифікація лісів України, разом із реформою управління лісовим господарством, стане перехідним містком до добровільної сертифікації лісів. Не виключено, що обов'язкова сертифікація лісів в умовах державної власності на ліси виявиться більш ефективною процедурою, аніж добровільна.

Похожие статьи




Проблеми розвитку сертифікації лісів - Суть та проблеми екологічної сертифікації лісів

Предыдущая | Следующая