Проблеми та особливості фінансування політичних партій України та їх фінансової діяльності

Вивчення проблем фінансування політичних партій та їх фінансової діяльності знайшло своє відображення в багатьох працях вітчизняних та зарубіжних авторів. Проте, актуальність дослідження цих проблем не зменшується.

Однією з умов політичної стабільності держави є успішна розбудова та ефективне функціонування політичних партій, які мають забезпечувати існування ринку ідей, широкої громадянської участі та політичної відповідальності. Політична реформа сприяла впровадженню цих принципів. Саме парламентські партії формують коаліційну більшість, уряд та опозицію і, таким чином, є головними учасниками політичного процесу.

Демократизація політичних партій України пов'язана з проблемою правового врегулювання фінансової бази їх діяльності. Як вважає М. Примуш, це обумовлено "головним чином, особливою складністю конституційного механізму демократії та його основних інститутів, таких як політичні партії, вибори, представницькі установи, чия ефективна діяльність вимагає все більш зростаючих витрат" [1,131]. Сучасні могутні партії вимагають розгалуженого постійного апарату, установи власних освітніх і дослідницьких інститутів і фондів, видавництв, засобів масової інформації тощо. Тому в сучасній демократії зв'язок грошей і політики реалізується в основному через політичні партії, які виконують основну роль в організації і здійсненні державної влади.

Л. Янг виділяє низку вимог щодо ефективного регуляторного режиму, який керує політичним фінансуванням. По-перше, реалізація принципу звітності, який передбачає відповідальність партій за свої дії та дії від їх імені. По-друге, прозорість щодо джерел надходження коштів та витрат політичними партіями. По-третє, відкритість фінансування партій буде сприяти реалізації принципу непідкупності, тобто обмеження надмірного впливу на прийняття політичних рішень. І, по-четверте, принцип рівності передбачає, що для всіх партій мають діяти однакові процедури та правила, тому, за визначенням, ніхто не може мати переваг, зокрема фінансових [2,13-14].

Політики та експерти щодо питання запровадження державної фінансової підтримки політичних партій прогнозують низку позитивних соціально-економічних, політичних та інших наслідків. Зокрема, на їх думку, запровадження сприятиме:

- підвищенню суспільного контролю над державою внаслідок підвищення ролі опозиційних політичних партій, появи інституту партійної відповідальності за діяльність парламенту, уряду тощо. Крім того, виборці, віддаючи перевагу тій чи іншій партії, тим самим висловлюватимуть підтримку відповідному політичному курсу, що також є однією з форм взаємодії громадянського суспільства та держави; - зростанню кількості "ідеологічних партій", визначальною характеристикою яких є їхні програмні положення, а не членство в них відомих політичних діячів тощо. Наявність у партії самостійного джерела для забезпечення її існування дозволить їй зосередити увагу на пропагуванні та втіленні у життя своїх програмних положень; - підвищенню якості державних рішень. Зростання ролі політичних партій призведе до посилення їхньої участі в процесі формування державних органів та державної політики. Це у свою чергу сприятиме консолідації зусиль законодавчої та виконавчої гілок влади щодо досягнення спільної мети. До підвищення якості державних рішень спонукатиме і командна (партійна) відповідальність за втілювану державою політику; - запобіганню соціальним та іншим конфліктам у суспільстві завдяки перенесенню їх у сферу міжпартійних діалогів та міжпартійної конкуренції; - підвищенню рівня політичної культури та політичної свідомості громадян; - підвищенню прозорості партійних фінансів [3].

На наш погляд, Закон про фінансування державою статутної діяльності політичних партій України - це значний крок уперед в оздоровленні ситуації, пов'язаної з використанням фінансових коштів в політичній діяльності і контролю за цим процесом.

В той же час, зазначений закон передбачає державне фінансування статутної діяльності лише партій (окрім витрат на виборчі компанії), які подолали на виборах прохідний бар'єр до парламенту. На нашу думку, це створює ненормальну ситуацію, коли партії, що перемогли на виборах, отримують підтримку держави, а ті партії, які не дотягли до прохідного бар'єру, її позбавляються. Поза сумнівом, державна підтримка всіх політичних партій в Україні неможлива. Але партії, які на виборах отримали не менше 1% голосів виборців, а це складає декілька мільйонів виборців, також повинні отримати відповідне державне фінансування. Інакше, штучно створюються умови для постійної присутності в партійній системі країни одних і тих же партій, і закривається доступ до неї їх опонентів. Про демократичну конкуренцію партій тут говорити не доводиться.

З метою забезпечення трансформації українських партій в працездатні, відповідні стандартам демократії, масові організації, що мають дієві регіональні партійні структури, на нашу думку, в Закон про державне фінансування партій необхідно ввести положення, згідно з яким дві третини отриманого фінансування партії зобов'язані направляти на організацію діяльності своїх регіональних структур. Така ж норма повинна стосуватися і всіх інших джерел партійного фінансування.

У багатьох розвинених демократичних країнах партії мають могутні аналітичні наукові центри і активно займаються розробленням альтернативних програм розвитку країни, партійних законопроектів тощо. На нашу думку, така діяльність партій повинна отримати необхідну фінансову додаткову підтримку держави, внаслідок того, що вона має не лише партійний, але і державно значущий характер.

Головним недоліком Закону про фінансування політичних партій України є відсутність в ньому механізму, що здійснює і контролює фінансування політичних партій з боку різних бізнес-структур. Серйозні фінансові потоки, які цими каналами йдуть до партій, фактично залишаються поза державним контролем і породжують негативні наслідки у вигляді антидемократичного зрощення партій і бізнесу, корупції.

Існує пряма залежність між організаційною структурою партії, системою її фінансування та характером внутрішньої та зовнішньої діяльності партії. Нелегітимна система фінансування партії логічно призводить до недемократичного характеру її внутрішньої організації, висуває у партійне керівництво або людей, які перебувають під впливом бізнес-структур, або самих бізнесменів, які прагнуть через партію потрапити до влади. Таким чином, через партійні інституції відбувається зрощення бізнесу та політики і формується олігархічна система. Деформується призначення партії, як політичного інституту. Він вже не стільки спрямовує свою діяльність на представлення та захист інтересів виборців, скільки на задоволення запитів своїх фінансових спонсорів. Виборці, таким чином, із суб'єкта влади перетворюються на реципієнтів виборчих технологій, які використовуються тимчасово, лише під час виборчих кампаній. Подальша орієнтація на електорат партією умовна і продиктована лише, у кращому випадку, прагненням зберегти його прихильність до наступних виборів. Система партійного фінансування так само прямо впливає і на стан внутрішньої демократії. Якщо партія практикує внесення кандидатами значних сум до фонду партії на проведення парламентських та місцевих виборів - політика стає діяльністю майже виключно лише заможних людей, які, пройшовши до Верховної Ради та рад депутатів місцевого рівня, або делеговані партією до виконавчої влади, мають накопичувати кошти для проведення наступної виборчої кампанії, що, в свою чергу, стає додатковим стимулом для корупції [4,177-178].

Проблема позабюджетного фінансування політичних партій України є однією із закритих проблем їх функціонування.

Тоді як витрати на утримання апарату і діяльність регіональних партійних структур фактично є мінімальними в структурі партійних бюджетів, одночасно відбувається різке зростання витрат на проведення партіями своїх виборчих компаній. Політичні експерти вважають, що фінансуванням українських партій займаються переважно представники великого бізнесу. За словами О. Донія, "суспільство ще не повністю усвідомлює ті зміни, які відбуваються в українській політиці. Буржуазія де-факто скуповувала українські партії. Наступний етап - це диктування умов діяльності політичних партій бізнесом" [5].

Аналогічної точки зору дотримується і М. Погребінський, який відмічає, що "у українських партій, які претендують на подолання 3%-го бар'єру, є прямо в списку представники бізнесу, які й несуть основну фінансову вагу фінансування передвиборних компаній. Я не маю достовірної інформації, що певні позиції в різних списках різних партій продавалися, але, швидше за все, це насправді так... Я вважаю, що здебільшого фінансування здійснюється за рахунок бізнесменів - учасників списків партій" [5].

Як зазначає відомий дослідник М. Пінто-Душинський, суть "фінансової проблеми" виборів найчастіше вбачається у такому:

- політичні кампанії по всьому світу стають дедалі дорожчими; - зростання витрат на проведення агітаційних заходів відбулося переважно завдяки поширенню телебачення; - отримання достатньої кількості "чесних грошей", особливо за допомогою членських внесків, є неможливим для більшості кандидатів та партій; - у світовій практиці сфера політики дедалі більше спирається на окремих заможних осіб, які можуть дозволити собі оплатити витрати на проведення власної виборчої кампанії; на пожертви компаній (фірм); на нелегальні готівкові кошти або навіть на приховані іноземні надходження; - існуюча сьогодні практика фінансування виборчих кампаній сприяє корумпованості політиків, оскільки останнім після свого обрання доводиться "розраховуватися" з тими, хто фінансував їхні кампанії [6].

Перелічені фактори зумовлюють непрозорість та корумпованість політичного процесу в цілому та виборів зокрема, провокують фальсифікацію та спотворення результатів волевиявлення громадян тощо. Наведені положення не безспірні. Однак вони дають уявлення про ключові аспекти проблеми.

Не є секретом, що реальні витрати, які здійснюють провідні політичні партії України на організацію своєї діяльності, в меншій мірі відповідають декларованій ними офіційній статистиці. Це дозволяє партійній верхівці практично одноосібно розподіляти вилучені партійні кошти, що створює сприятливий грунт, в умовах відсутності будь-якого контролю, для різних зловживань. Перетворення партійної діяльності в партійний бізнес, в організацію акціонерного суспільства закритого типу суперечить партійної демократії. Правове обмеження такої діяльності не лише бажане, але й необхідне.

Проблема фінансової діяльності партій в аспекті доходів і витрат має отримати своє законодавче оформлення. Ця діяльність повинна стати відкритою, прозорою, схильною до контролю і покарання за її порушення. На нашу думку, фінансова діяльність партій повинна здійснюватися через банківські рахунки, а всі партійні доходи і витрати повинні відображатися на відповідних сайтах партій. Фінансові звіти партій повинні широко висвітлюватися в ЗМІ. Інформаційним приводом для такого висвітлення повинні бути і факти порушень партіями, з точки зору закону, своєї фінансової діяльності. Необхідна і законодавча основа для покарання партій за факти таких порушень. Злісні порушення цих законодавчих норм, які деформують демократичний характер рівної і конкурентної боротьби партій за владу, може виражатися і в рішеннях Центральної Виборчої Комісії про недопущення таких партій до участі у виборах.

Цілком зрозуміло, що лише державне фінансування партій і партійні внески не в змозі забезпечити існування потреби партійної діяльності. Тому питання про партійне спонсорство є актуальним, але воно повинне так само мати цивілізований і законодавчий характер. А. Вешняков відмічає, що "в деяких країнах існує практика, коли фінансувати партії разом з державою можуть спонсори, але не більше тієї суми, яку дає держава" [7]. Знову ж таки, цей процес повинен бути прозорим, розкривати джерело фінансування і не здійснюватися за допомогою наявних коштів.

Найбільш небезпечною, на наш погляд, антидемократичною тенденцією в розвитку партійного будівництва в Україні стала тісна взаємодія партій з великим українським бізнесом в особі олігархічних фінансово - промислових груп. А. Кулік так характеризує цей процес: "Відбувається активне взаємопроникнення економічних і політичних еліт. Представники фінансово-промислових груп безпосередньо входять до вищих політичних і управлінських структур, політична еліта входить до бізнесу, фінансовий капітал вільно конвертується в політичний і навпаки" [8,52]. Цілком відверто про це заявляє А. Пахарєв, що до "політичних партій ліберального напряму можна віднести всі партійні структури, які створювалися у владних кабінетах, формувалися сучасними українськими олігархами, виникали... за гроші фінансово-промислових кіл" [9,28]. Недостатній розвиток інституту партій формує і відповідне ставлення до них з боку фінансово-промислових груп, які розглядають партії виключно як технологічні передвиборні проекти і інструмент лобіювання своїх інтересів. Як указує В. Фесенко, значна "частина політичних партій, які виникли в Україні останніми роками, є своєрідними бізнес-проектами, політичними відгалуженнями підприємницьких структур" [10,219]. Тому в багатьох роботах зустрічається думка, яку можна приймати як жарт, про те, що відносно багатьох політичних діячів не можна визначити, інтереси яких соціальних груп вони відстоюють і виражають.

У всіх демократичних країнах політичні партії, завжди так чи інакше виражають інтереси різних груп вітчизняного капіталу. Це є звичайним явищем, що не викликає будь-яких питань. Небезпекою є ситуація, коли партії "приватизуються" великим капіталом і починають виражати переважно лише його інтереси, ігноруючи в той же час інтереси значної частини народу. Ненормальним для демократії є безпосередня присутність і участь великого капіталу в самій політиці, яка спостерігається в Україні. Якщо політична конкуренція партій в боротьбі за владу буде лише боротьбою грошових мішків, а не ідей і програм, які відображають, перш за все, інтереси народу, то така конкуренція не має нічого спільного з демократією. Підтримка партій бізнесом допустима, але вона повинна регулюватися правовими механізмами. У зв'язку з цим А. Дергачов відмічає, що, починаючи з 2000 року, все більш очевидним стає невідповідність між ресурсами, закумульованими окремими партіями, і рівнем реальної підтримки їх населенням. У цьому плані можна говорити про паралельне існування публічного і тіньового потенціалу партій і про тенденцію посилення ролі останнього [11,12-13].

Враховуючи, що Україна не має багатовікових політичних традицій існування партій та парламентаризму, мають місце негативні тенденції, успадковані з уявлень про партійне улаштування та діяльність радянських часів, необхідно орієнтуватися на досвід у цій сфері, який надбали західні країни.

Для подолання зазначених негативних тенденцій у розвитку партійної системи необхідно здійснити ряд заходів, пов'язаних із внесенням змін у чинне законодавство України, зокрема:

1. Узаконити процес подання та публікації річних фінансових звітів партій; 2. Річні фінансові звіти партій повинні мати за складові відомості про джерела та кошти, які надходили на рахунки політичних партій, про витрати цих коштів, відомості про займи, які зроблені партіями; 3. Для запобігання відмивання через партійні рахунки грошей та фінансування партії із заборонених джерел суми пожертвувань мають оформлюватися письмовою угодою згідно чинного законодавства України; 4. Необхідно визначити коло суб'єктів фінансового контролю для здійснення цих функцій про фінансову діяльність партії і під час виборів і у міжвиборчий період; 5. Встановити ефективні санкції за порушення правил щодо фінансування політичних партій та їх фінансової діяльності.

З огляду на сказане можна констатувати, що врегулювання питань фінансової діяльності політичних партій та їх фінансування полягає в забезпеченні прозорості та створенні належної законодавчої бази, а основний законодавчий акцент варто робити на питаннях обліку та звітності стосовно коштів, які вони отримують та витрачають.

Література

Політичний фінансування партія громадянський

1. Примуш М. Політико-правове регулювання фінансової діяльності політичних партій // Трансформація політичної системи України та Польщі. Тези виступів на конференції. Львів. 7-8 листопада 2003 року. - Львів, 2003. - С. 131-137. 2. Янг Лайза. Регуляція політичного фінансування у ліберально-демократичних суспільствах: Монографія: Пер. з англ. - К.: Виробничо-поліграфічне тов-во "Ай Бі", 2002. - 96 с. 3. "Часопис ПАРЛАМЕНТ" №3-4/2003. - http://www. parlament. org. ua 4. І. А. Павленко. Стратегія внутрішньої демократизації політичних партій в Україні // Стратегічні пріоритети. - №2 (3). - 2007 - С. 175-182. 5. Политические эксперты рассказали о финансировании украинских партий. - http://www. uatoday. net/rus/article/apolit/46671 6. Правительство в зарубежних странах. / Под ред. А. Н. Козирина, Е. К. Глушко. - 2007. - 237 с. 7. Вешняков А. Во что-то это должно рано или поздно вылиться // Коммерсант. - №16. - 26 апреля 2004 г. 8. Кулик А. Политические партии в постсоветской России: опора демократии или костыль режимной системы? // Мировая экономика и международные отношения. - 1998. - №12. - С. 47-58. 9. Пахарєв А. Політичні ідеології та багатопартійність в Україні. Знайомі незнайомці // Віче. - 2002. - №10. - С. 24-28. 10. Фесенко В. Сила и слабость партийной системы Украины // Политическая наука. - 2006. - №1. - С. 215-242. 11. Дергачов О. Місце політичних партій у здійсненні влади в Україні // Політична думка - 2003. - №1. - С. 3-23.

Проблеми та особливості фінансування політичних партій України та їх фінансової діяльності

Похожие статьи