Механізм функціонування, функції та типологія політичних систем - Особливості елементів політичної системи суспільства

Специфіка функціонування будь-якого суспільства виявляється через

Функції політичної системи.

Основні функції політичної системи:

    1) цілепокладальна (стратегічна). Полягає у визначенні цілей та завдань суспільства, виробленні програми його життєдіяльності; 2) організаторська. Полягає в мобілізації людських, матеріальних і духовних ресурсів для досягнення поставленої мети; 3) інтеграційна. Означає об'єднання громадян та їх колективів навколо загальних соціально-політичних цілей і цінностей панівної ідеології та культури, узгодження різноманітних інтересів держави і соціальних спільнот; 4) регулятивна. Полягає у встановленні "правил гри", тобто норм, на основі яких функціонує політична система та окремі її суб'єкти; 5) дистрибутивна. Передбачає розподіл матеріальних і духовних цінностей у суспільстві відповідно до інтересів збереження існуючої системи власності та влади; 6) ідеологічна. Означає формування політичної свідомості, залучення членів суспільства до політичної участі та діяльності.

При цьому основною функцією політичної системи виступає владне опосередкування соціальних інтересів. Його необхідність пов'язана з розривом між безперервно зростаючими потребами різних соціальних спільнот і обмеженими ресурсами для їх повного або принаймні справедливого задоволення. "Активна опосередкуюча діяльність політичної системи, перш за все, спрямована на те, щоб запобігати можливим конфліктам, "знімати" їх гостроту і використовувати "різницю потенціалів" політично виражених потреб для забезпечення динамічного суспільного розвитку"[8, ст.97].

Механізм функціонування політичної системи вперше схематично зобразив у своїх працях американський політолог Д. Істон. Він показав політичну систему як організм, який саморегулюється і розвивається, активно реагує на імпульси, які надходять ззовні, тобто команди.

За Д. Істоном, у системи є вхід і є вихід. На вхід з оточуючого соціального та культурного середовища надходять імпульси -- вимоги та підтримка. На виході системи здійснюються політичні рішення і політичні дії, спрямовані на реалізацію цих рішень.

Вимоги -- це перший вид імпульсів на вході системи, і їх характер може бути різним -- від вимог до властей з приводу підвищення заробітної плати, розподілу благ та послуг, якості освіти, тривалості робочого дня, охорони прав і свободи громадян до питань охорони здоров'я, забезпечення громадського спокою і т. д.

Другий вид імпульсів на вході -- це підтримка. Вона можлива в різних формах: від матеріальних (виплата податків, праця на громадських засадах, військова служба і т. д.) через виконання законів та інших розпоряджень державної влади до шанобливого ставлення до влади і духовної символіки.

Д. Істон називає три об'єкта підтримки:

    1) політичне суспільство -- група людей, які взаємопов'язані в одній структурі завдяки розподілу діяльності в політиці; 2) "режим" -- основними компонентами його є цінності (цілі та принципи), норми і структура влади; 3) правління, до якого відносять людей, котрі беруть участь у щоденних справах політичної системи, визнаються більшістю суспільства відповідальними за свою діяльність.

Ці імпульси-вимоги та імпульси-підтримки повинні регулярно надходити до системи, інакше вона буде працювати з перервами або зовсім зупиниться. З іншого боку, надмірне перевантаження системи різними імпульсами не дає їй змоги ефективно працювати, система перестає оптимально реагувати на соціальну інформацію, яка надходить, що призводить до її застою.

Ставлення до вимог, які надходять від різних шарів населення, значною мірою залежить від типу політичної системи. Антидемократичні, тоталітарні системи, наприклад, розглядають запити і вимоги людей як своєрідний вияв незадоволення владою і тому прагнуть придушити виступи з цими вимогами. Демократичні, конституційні політичні системи, як правило, розглядають запити і вимоги населення як необхідну умову нормальної реалізації своїх функцій. Населення підтримує тих лідерів, ті угруповання, котрі вже підтвердили свою готовність захищати і задовольняти запити і потреби цього населення, тобто ті угруповання і тих лідерів, на які і на яких воно може впливати.

На виході системи як її реакція на вимоги і підтримку з'являються авторитетні політичні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть бути у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичних заяв про політичні наміри та політичні дії і т. д.

Окрім щойно перелічених внутрішніх ланок, механізм функціонування політичної системи включає ще й одну зовнішню -- так званий виток зворотного зв'язку, через який вироблені механізмом політичної системи та прийняті на її виході політичні вирішення перероблених проблем впливають на наступні підтримки, вимоги та протидії, що знову й знову надходять до системи.

Кожна країна має політичну систему, що зростає на тлі своєрідного, навіть неповторного природного, соціального, економічного та духовного середовища й відповідно до власних внутрішніх, політичних, обставин, досвіду і традицій, теж по-своєму унікальних.

Однак, попри все неозоре розмаїття політичних систем конкретних суспільств, необхідним є певне їх розбиття по групам. Існують різні форми групування: емпірична класифікація, типологізація, систематизація тощо. Особливо популярною виявилася типологізація -- знаходження основних форм політичних систем на підставі різних критеріїв, роль яких відіграють сутнісні й домінантні ознаки.

Скажімо, Платон, Аристотель і Полібій типологізували політичні системи (які вони, щоправда, ще не відрізняли від держав) за формами правління. Точніше -- за їхньою кількісною та якісною ознаками і на основі єдності обох ознак водночас. За кількісною -- на єдиновладдя, владу небагатьох і владу більшості. За якісною ж -- на правильні та неправильні. Грунтуючись же на обох ознаках водночас, згадані античні мислителі в якості типів політичних систем отримали, відповідно: а) правильне єдиновладдя (царство або ж монархія) і неправильне єдиновладдя (тиранія); б) правильна влада небагатьох (аристократія) і неправильна влада небагатьох (олігархія); в) правильна влада більшості (демократія, що відповідає законам -- у Платона; політія -- в Аристотеля; демократія -- у Полібія) і неправильна влада більшості (демократія насильницька, що не відповідає законам -- у Платона; демократія -- в Аристотеля; охлократія, влада юрби -- у Полібія).

Чимало типологій, теж за різними критеріями, пропонується й представниками сучасної філософії політики.

Наприкінці 50-х pp. XX ст. Г. Алмонд виділив такі чотири типи політичних систем: англо-американський, континентально-європейський, доіндустріальпий чи частково індустріальний, тоталітарний. "Характерними рисами англо-американської політичної системи є чіткий розподіл влад, наявність механізму стримувань і противаг, висока організованість, стабільність. У континентально-європейських політичних системах (ФРН, Австрія, Швейцарія та ін.) домінують елементи, притаманні англосаксонській політичній системі, але тут помітнішим є вплив традицій, структур, які прийшли з доіндустріальної епохи. Доіндустріальпий і тоталітарний типи політичної системи характеризуються, як правило, відсталістю, нестабільністю, низьким рівнем політичної культури"[8, ст.125].

Доволі широко використовуються й інші критерії типологізації політичних систем суспільства. Наприклад, політичні системи часто-густо типологізують:

    А) за характером взаємодії з середовищем -- на закриті та відкриті; Б) за типом суспільства -- на традиційні, тоталітарні та модернізовані демократії; В) за формами державно-адміністративного устрою -- на унітарні, (з єдиною централізованою системою органів влади та правосуддя на усій території); федеральні (формуються з політичних одиниць з певною політичною самостійністю); конфедеративні (союз незалежних політико-державних утворень).

Похожие статьи




Механізм функціонування, функції та типологія політичних систем - Особливості елементів політичної системи суспільства

Предыдущая | Следующая