ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ЙОГО РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ - Політичний режим сучасної України

Політичний режим в Україні періоду 1994 - 2003 рр. більшість дослідників визначала як недемократичний в діапазоні від неототалітарного, згідно з науковцем В. Полохало, до змагального напівавторитарного, за твердженням дослідника Т. Кузьо. Такі коливання у визначеннях відображають коливання в суті самого режиму, який за десять років пройшов кілька етапів еволюції.

Грунтовне дослідження причин і наслідків цього процесу, проведене політологом Ю. Мацієвським, дає змогу визначити політичний режим в Україні періоду 1994 - 2003 рр. як патримоніально-олігархічний авторитаризм. В листопаді - грудні 2004 року в Україні відбулася ненасильницька зміна правлячої еліти за масової участі населення в політичному страйку в період президентської виборчої кампанії. Цю політичну подію можемо охарактеризувати як транзит або перехід від одного типу політичного режиму до іншого. Початком переходу вважається лібералізація старого режиму.

В Україні, як і у всьому СРСР, лібералізація почалась наприкінці 1980-х років. Щоправда, "перебудова" в Україні розпочалась з певним відставанням від Москви, що було характерним у відносинах між імперським центром і республіками. Провал путчистів у серпні 1991 року і проголошення суверенітету Росії, України та інших республік колишнього СРСР дав початок другому етапу переходу. З цього моменту динаміка і глибина реформ у кожній республіці набували особливого виду. У республіках Балтії перехід відбувався поступально та лінійно, тоді як в Україні, Білорусі та Росії поступальність і лінійність була перервана в різний час.

Поряд із повільним процесом формування демократичних інститутів у трьох слов'янських республіках почали формуватися авторитарні режими, кожен з яких мав свої особливості. Зупинення демократизації і повернення до патримоніального панування та султанізму відбулась також і в кавказьких та середньоазійських республіках.

Ненасильницька зміна влади 2004 року в Україні дає підстави вважати ці події початком третього етапу переходу. Український варіант переходу має кілька особливостей.

По-перше, український перехід є тривалішим, ніж переходи у східноєвропейських чи балтійських країнах.

По-друге, зі зміною влади розпочався третій етап суспільних трансформацій.

Перший етап тривав з кінця 1980-х років до 1991 року.

Другий - з 1991 року до кінця 2004. В цей період в Україні радянський номенклатурний авторитаризм трансформувався в новітній кланово-олігархічний різновид авторитаризму. Визначальною рисою цього етапу є нова, але неповна зміна еліт, а суттю - змагання між політичними і бізнесовими угрупуваннями, з одного боку, та намагання зберегти обличчя перед громадянами - з іншого.

По-третє, розпад "помаранчевої коаліції" і формування нової коаліції на чолі з Партією регіонів викликає застереження щодо поступальності демократичних змін в Україні.

Отже, українцям доведеться реалізовувати поміркований варіант переходу. Поміркований тип переходу передбачає перемогу опозиції на виборах, яка або веде переговори зі старою елітою щодо шляхів і методів здійснення реформ, або допускає проникнення представників старої еліти до владних структур[6, c.41].

"Помаранчева революція" привела до кількісних змін у владній верхівці, спричинила певні зміни у складі владної еліти, але дала дуже мало якісних змін. Перехід в Україні ускладнюється неефективністю політичних еліт, проте він має шанс закінчитись консолідацією демократії у випадку громадського тиску демократично налаштованої частини населення на діючу владу.

Зі зміною частини правлячої еліти політичний режим в Україні виявляє значний імунітет до змін. До відмінних рис політичного режиму, який був встановлений після подій 2004 р., слід віднести такі:

Ь змінилась риторика влади (ідеологему стабільності замінила ідеологема

Ь проведення реформ);

Ь започатковано низку ініціатив з реформування структури органів

Ь управління та територіального устрою;

Ь змінилось ставлення влади до ЗМІ;

Ь відбуваються позитивні зміни у розвитку громадянського суспільства;

Ь 98

Ь відбуваються позитивні зміни у політичній культурі населення більшості

Ь регіонів України, що наближає її до громадянського типу;

Водночас встановлений політичний режим успадкував від попереднього такі характеристики: збереглась практика неконкурентного призначення кандидатів на посади різного рангу. Свідченням цього є провал кадрової політики нової влади; стиль ухвалення політичних рішень залишається непрозорим і не публічним; корупція як системне явище, притаманне недемократичному врядуванню, не зникла. Це означає, що відносини між представниками влади і громадянами в цілому зберігають вид патронажно-клієнтських стосунків; збереглися структури, що прослуховують телефонні розмови державних службовців, політиків та окремих громадян; фіскальна політика держави з її головним інститутом - податковою міліцією - залишилась без змін[9, c.43].

Найбільшою загрозою для суспільства, на думку політолога Ю. Мацієвського, є непрозорість і непублічність ухвалення політичних рішень, інформаційна закритість влади, збереження політичної корупції. При вивченні перехідних режимів, поряд з трьома постійними ознаками політичного режиму, переліченими вище, слід враховувати і кілька змінних. Для цього увагу належить звертати принаймні на кілька індикаторів, що чіткіше пояснюватимуть характер перехідного режиму. До них зараховуються такі: структура панівних груп (еліт) у суспільстві, статус і становище опозиції та вплив неінституціоналізованих структур на політичний процес. У структурі як правлячої, так і опозиційної еліти України зберігається фрагментованість, фракційність, внутрішня боротьба і брак спільних цінностей, що могли б стати основою досягнення загальнонаціонального консенсусу.

Отже, в Україні зі зміною перших осіб держави і значного прошарку еліти другого ешелону (голів обласних і райдержадміністрацій) політичний режим за своєю суттю залишається гібридним. Інерційність інститутів старого режиму впливала на ситуацію в Україні у 1994-2003 р., вона ж зберігає вплив і в період з 2005 р. Радикальної зміни інститутів не відбулося. Старі інститути і практики зберігають свій вплив, а нові у виді адміністративної, територіальної реформи та реформи політичної системи наштовхуються на опір. Навіть поверховий аналіз постійних і змінних індикаторів політичного режиму в Україні дає підстави визначити його як перехідний, поставторитарний режим, у якому поєднуються як авторитарні, так і демократичні методи здійснення влади.

Революція гідності в Україні 2013-2014 рр., в ході якої було повалено авторитарний режим В. Януковича, відкрила можливість побудови в нашій державі справжнього європейського, громадянського суспільства, стержнем якого є демократичний політичний режим. Чи використаємо ми цей шанс - покаже найближчий час, адже подібні можливості після Помаранчевої революції 2004 р. так і не були реалізовані.

Загальний аналіз показує, що в трансформації політичного режиму Укра - їни можна виділити чотири основних періоди: 1) кінець 1980-х - 1996 р.; 2) 1996-2005 рр.; 3) 2005-2010 рр.; 4) 2010-2014 рр. Як бачимо, за винятком першого періоду, інші "прив'язані" нами до особи президента. І це не випадко - во. Як засвідчує історичний досвід, роль політичного лідера в перехідні періоди надзвичайно важлива. Саме він та його політична воля можуть стати генерато - 2014 р. Українська наука: минуле сучасне, майбутнє змін та реформ у всіх сферах суспільного життя, визначати майбутнє держави, особливо в перехідних, трансформаційних суспільствах.

Прихід В. Януковича до влади зупинив демократичні тенденції та призвів до зворотного процесу і руху до авторитаризму. Його початком стало скасування Конституційної реформи 2004 р. в жовтні 2010-го і повернення до моделі президентсько-парламентської форми правління.

Мета цього кроку більш ніж зрозуміла - це концентрація державної влади, виконавчої вертикалі в одних руках, що є притаманним для авторитаризму. За три роки перебування при владі В. Януковичу вдалося підпорядкувати собі не лише судову владу, яка характеризувалася корумпованістю та залежністю від чиновництва, а й законодавчу. Україна, за прикладом Росії й Білорусі, швидкими темпами почала наближатися до авторитаризму.

Авторитарні тенденції в динаміці трансформації політичного режиму перемогли демократичні. Вже в березні 2013 р. українські політологи констатували той факт, що трирічне правління Президента Януковича призвело як до трансформації моделі державного управління, так і зміни типу політичного режиму, який характеризувався відходом від демократичних цінностей. З часу правління Ющенка й Тимошенко Україна втратила ряд позицій в списку ознак вільних та демократичних країн за рейтингом неурядової міжнародної організації Freedom Housе, опустившись до рівня таких держав, як Пакистан, Колумбія та Мозамбік, і перейшла з розряду "вільних країн" до "частково вільних"[7, c.54].

Із названих політологами 12 основних ознак авторитарного режиму, політичне панування В. Януковича в Україні повністю відповідало восьми критеріям та ще чотирьом частково, зберігаючи деякі ознаки невикорінної демократії, громадянської свободи та недобудованого авторитаризму.

"Добудувати" авторитаризм В. Янукович та його оточення вирішили прийняттям т. зв. "законів 16 січня" 2014 р. під час Революції гідності для "ви - корінення демократії" та громадянських свобод.

Таким чином, динаміка трансформації політичного режиму в пострадянській Україні мала суперечливий і непрогнозований характер. Авторитарні тенденції перебували в стані протиборства з демократичною альтернативою і в цьому контексті перехідний період означав швидше невизначеність остаточних результатів їхнього змагання, незавершеність суперечливість і непослідовність самої трансформації режиму. Все це, на наш погляд, і визначає особливість посттоталітарного періоду та трансформації політичного режиму України порівняно з іншими посттоталітарними державами[4, c.56].

Похожие статьи




ПОЛІТИЧНИЙ РЕЖИМ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ, ЙОГО РИСИ ТА ОСОБЛИВОСТІ - Політичний режим сучасної України

Предыдущая | Следующая