Ладоньки-ладусі - Педагогіка любові

Слово "долоня" в українській мові однокореневе із словом "доля". І це не випадково, як нічого випадкового у символічному коді мови не буває. На долоні, як на екрані, висвітлюються всі лінії життєвої карми. У дитини долонька дуже чиста: на неї і не дозволялося заглядати так, як це пізніше заглядалось у дорослих людей,- для ворожіння.

Дитяча долонька - це чисте крильце, прихисток світла, яке вона згортає в собі, заховує після народження: дитя міцно стискає свої кулачки, притиснувши руки до грудей, аби зберігати свою енергію. Розтуляти їх не треба: коли приходить час, вона сама помаленьку розгортається, і кожен рух дитини спрямований на концентрацію і розгортання в ній певних життєвих енергій.

Руки людини - це унікальний інструмент. Покладанням своїх рук на голови людей Христос зцілював їх від найважчих недуг. Бо руки, як і всі інші органи в людському тілі, мають свої проекції в головному мозку. Майже третина сигналів, які передаються в кору головного мозку, ідуть від рук, головним чином від долонь. Долоні мають сильніше магнітне поле, ніж будь-які інші частини тіла. Рухом долоні людина змінює напрям магнітного поля кисті руки, а це змінює аурні зони людини і її внутрішніх органів.

Давня китайська мудрість говорить: "Корінь сили - в ступнях, розвиток її - в ногах, зосередження - в поясниці і прояв - у пальцях рук".

Всесвіт - в руках людини. Це глибоке знання закладено в основу народної педагогіки, яка з допомогою простих ігрових вправ організовувала життєву силу дитини.

Коли дитина ще зовсім маленька, її кулачки міцно стиснуті - мама бавилася з її ніжкою, легенько постукуючи пучкою по п'яті дитини і примовляла:

Кую, кую чобіток -

Подай, бабо, молоток.

Не подаси молоток -

Не підкую чобіток.

Потім легенько лоскотала та й приказувала: ш-ш-ш... Дитя сміялось, бо і звук, і легеньке материне лоскотання якось збуджували його енергію. Адже на п'яті знаходяться дуже важливі енергетичні вузлики.

Або ще робили такі перехресні вправи: пальчиком правої дитячої руки торкалися п'яти лівої ноги і приспівували про коваля і бричку. Чи брали ліве колінце дитини і підтягували його до правого ліктика - і навпаки. Так намагались уникнути вивиху і об'єднати праву і ліву півкулі головного мозку.

До речі, вивих теж вправляли легким викачуванням дитини в подушці. У такому м'якому згортку всі кісточки наче плавали і переливались, самі себе вправляючи на місце.

Так активізувалась коренева сила дитячого організму.

Людська рука недаремно має п'ять пальців. П'ять - пентаграма: символ людини у всесвіті. П'ятий центр - серцевий - концентрує в собі любов. Тому рука людська - провідник енергії любові. Люди завжди вітають одне одного потиском рук - як вияв довіри і дружби. І подають завжди праву руку, бо права і ліва рука є носіями різних енергій: права відповідає раціональному, свідомому, логічному, чоловічому, ліва - навпаки. Складання долонь символізує об'єднання цих енергій в людині, гармонію і мир. І звідси випливає глибинна суть тих дитячих забавлянок, які найчастіше підсвідомо мати пропонує дитині.

Ладки-ладусі - так примовляє мама, взявши у свої руки кисті дитячих рученят, і дитина щасливо плеще в долоньки. Плесканням долоньок дитя завжди виражає своє захоплення, ця дитяча спонтанна реакція зберігається й у дорослих людей, коли вони оплесками висловлюють своє захоплення чимось.

Долоня у староукраїнській мові називалась ще ладонею (в такій формі це слово збереглось у російській мові). Слово "лад" означає "порядок": Лад і Лада - парне ім'я Бога в староукраїнській міфології. Долоня справді "впорядковує", спрямовує до дії все те, що записане у долі людини. Кожен палець пов'язаний з певним меридіаном енергій, що діють у людському організмі. Аби вони поєднувались і взаємодіяли між собою у повній гармонії, що сприяє здоровому формуванню дитячого тіла, мати впливала на них як мудрий диригент оркестром: вона брала по черзі від мізинчика до великого кожен пальчик дитини, легенько стискала його і наче витягала, примовляючи:

"Дзьодьо, горошок, бобик, фасолька, а старий бобище - фур на плотище!"

Останній великий палець аж наче підтягувався - мати своєю рукою змахувала вгору і своїм жестом ніби з'єднувала енергію великого пальця дитини з невидимою силою, що йде згори.

Великий палець - це воля людини: її провідна сила.

Дитина народжується із міцно затисненими в долонях великими пальцями. Це означає, що її воля ще не проявлена. Баба-повитуха спостерігала за кожним рухом дитини і могла уже по її рухах багато що передбачити в майбутньому характері дитини, аби дещо відкоригувати, пом'якшити.

Якщо дитина до семи днів міцно затискає пальчик в долоні, то припускали, що вона буде слабкою у ранньому дитинстві, а далі воля розвинеться. Але якщо і після семи днів дитина не проявляє вольової активності, то це було застереженням, що дитина може відставати у розумовому розвитку. Адже без волі ніщо не зможе розвиватися у природному ритмі.

До речі, багато малюків з метою стимуляції розумової діяльності смокчуть свій великий палець. Так що вважати новонароджену дитину "нерозумною" через те, що вона не вміє говорити, не варто: в ній повністю відкрита підсвідомість, яка точно керує всіма процесами життєдіяльності тіла.

Ще однією вправою, що активізувала силу дитини через масаж пальчиків, було підтягування її, просто прогладжування пальчиків, заохочування до хапальних рухів: яскраві цяцьки збуджують дитячу активність, вона починає хапатись і тим самим задіювати всі меридіани енергій.

Рука і слово - дві найбільші сили, якими людина реалізовує себе у світі.

Тому у вихованні дитини, як і в будь-якій іншій діяльності, слово і дія - єдині, вони взаємно підсилюють одне одного.

Підтягуючи дитину, мама словом чітко записувала свою словесну спонуку:

Потягушки, потягушки,

На кісточки ростушки!

Коли дитина починала вивільняти енергію своїх рук, розтуляти долоньки, - мама плескала разом з нею і бавилась в "Ладки-ладусі". У цій грі дитина водночас виробляла відчуття ритму, радісно взаємодіяла з мамою - це були її найперші контакти з "дорослим" світом.

Лагідно погладжуючи своїм пальцем дитячу долоньку, мама вела з нею такий "діалог":

Ласочко, ласочко, де ти була?

У Бога служила.

Що заслужила?

Кусок сала.

Де поклала?

Під столом.

Хто вкрав?

Оришка.

Меле хвостом, як мишка.

Вимовляючи останні слова, лоскоче долоню дитини, ніби "закручуючи вихор" енергій.

Дитина мала бути відкритою до прийняття світла любові, яким її огортала мама. Тому вона повертала дитячу долоньку вгору, аби вона наче збирала промінчики невидимого світла, водила по ній легенько пальчиком і співала:

Мишко, мишко, де була?

В Бога.

Що робила?

Сукню ткала?

Що заткала?

Кусник сала. - і т. д.

В іншій грі з "мишкою" легенько водили по ручці дитини вгору і вниз від долоньки до ліктя, від ліктя до плеча, такі масажі робили і з ніжками, і кожного разу, як дитя розслаблювалось від цих рухів, його раптово лоскотали то під пахвою, то під колінцем, чергуючи ритми спалаху енергії із повним розслабленням.

Все дитяче тіло щодня лагідно оберталося в материнських руках, формувалось - як прекрасна посудина в руках гончара.

То вправлялись ноги, то руки, то хребет, то голова і шийний відділ хребта.

Ось цю гру багато хто пригадує з дитинства - мама чи бабуся бере в руки дитячу голівку і, легенько перекидаючи її з руки на руку, приспівує :

Печу, печу хлібчик

Дітям на обидчик:

Меншенькому - менший,

Більшенькому - більший.

Потім дитячою голівкою поводять то вперед, то назад, пильнуючи, щоб дитина не впала, бо їй може закрутитись голова, і продовжують:

Шусть у піч!

Шусть у піч!

Сажай - виймай!

Сажай - виймай!

Здавалось би, тексти усіх цих забавлянок нічого в собі не несуть, але за кожним з них стоїть якийсь мовний образ, який дитина розгортає у своїй підсвідомості. Скажімо, перемовки про Ласю чи мишку - їхні героїні свою роботу виконують у Бога і отримують за це плату. Дитяча підсвідомість має прийняти аналогію з собою, своєю роботою у Бога і виконати її дуже добре: це робота з досконалого формування, як фізичного, так і духовного здоров'я дитини.

Пізніше починались забавлянки з пальчиками, у яких вже сама дитина намагалась організовувати рух своїх пальців: робились різні "театральні" пальчикові вистави на стіні. Раніше у хаті світила тільки свічка, і тіні весело бігали по стінах та по стелі. Пальчиками діти складали то "вовчика", то "зайчика", то "козу", то ще якісь чудернацькі казкові образи. Це була тільки гра - але яка ж мудра гра!

У нас прийнято захоплюватись чужими науками виховання, лікування, в чужих релігіях знаходимо приховані знання, яких тут, на цій хліборобській спокійній землі, наче ніколи й не було у формі власне наук, що були доступні небагатьом.

Велику таємницю свого мудрого народу відкрив для себе Григорій Сковорода: він збагнув, що мудрість українська не концентрується десь у книгах древніх монастирів - вона розлита в самій аурі українського буття, її світлі промені пронизують весь уклад побуту та культури українців, їхньої моралі і науки виховання.

Оці прості "пальчикові" забави в даоській медицині жестів називаються "мудрами": їх використовують в медитації для концентрації і пробудження життєвих енергій. А українці просто використовували золоті окрушини знань про духовну та енергетичну природу людини у щоденному житті.

То одним вказівним пальцем, то двома пальцями почергово, то вказівним і мізинним мама "перебігала" по тілу дитини, своєю енергією впливаючи на певні органи тіла.

Якщо всі провідні сили організму концентруються у великому пальці як воля людини, то вказівний палець є провідником цієї волі: ми підсвідомо користуємось ним як наказовим знаряддям - він має своєрідний "характер", як і кожна людина.

Тому в легенькому потиранні дитячого тіла вказівним пальцем прихована магія передавання енергії від матері до дитини.

Мізинчик - від серця: він випромінює любов. Його легенький дотик заспокоює дитину, огортає теплим світлом.

Кожен палець на руці пов'язаний з діяльністю певних органів, тому таку важливу роль надавали масажу кожного пальчика, "вправлянню" дитячого тіла як тонкими вібраціями голосу, так і магічною силою слова.

Чи була це лише народна мудрість фізичного плекання тіла, чи найперше - виховання гармонійної особистості?

І перше, і друге разом: людина, в якій від народження врівноважені всі земні стихії, емоції, вольові здібності, яка сприймає світ довірливо і з радістю, у якій немає страхів - це людина відкрита, щира, комунікативна, оптимістична і вольова. А це і є найвищою метою того, що ми називаємо вихованням, бо все решту в людині закладено долею.

Похожие статьи




Ладоньки-ладусі - Педагогіка любові

Предыдущая | Следующая