Методи управління ризиками - Управління ризиками в інноваційній діяльності

До основних методів управління ризиками належать: розподіл ризиків, диверсифікація, лімітування, страхування, хеджирування, відхід від ризиків й інших.

Розподіл ризиків здійснюється звичайно між учасниками проектів, щоб зробити відповідальними за ризик по можливості кожного учасника, що у цих умовах буде змушений розрахувати й контролювати ризики, а також вжити необхідних заходів до подолання наслідків від дії ризиків.

Диверсифікація дозволяє знизити за рахунок різної спрямованості видів діяльності, збуту й поставок, кредиторської заборгованості, інвестицій і т. д.

Найпростішим прикладом різної спрямованості інвестицій є портфель, сформований із двох цінних паперів з коефіцієнтами, що збігаються по модулю, але розрізняються по знаку. У результаті зниження курсової вартості одних паперів практично повністю компенсується ростом інших, тобто незалежно від ситуації на ринку вартість портфеля залишається стабільної, а інвестиції піддаються лише систематичному ризику.

Сформований подібним чином портфель має в цілому ризик нижче, ніж кожний з фінансових активів, що його утворюють.

Можливі варіанти диверсифікації інвестиційного портфеля припускають з одного боку сполучення фінансових активів, що рухаються паралельно з ринковими індексами, і інших фінансових активів, що мають протилежну тенденцію, а з іншого - присутність іноземних цінних паперів, тому що економіки різних країн не завжди рухаються синхронно й ін.

Лімітування (обмеження) забезпечує встановлення граничних сум витрат, продажу, кредиту. Цей метод застосовується банками для зниження ступеня ризику при видачі позичок господарюючим суб'єктам, при продажу товарів у кредит, наданні позик, визначенні сум вкладення капіталів і т. п.

Страхування як система економічних відносин, включає утворення спеціального фонду коштів (страхового фонду) і його використання (розподіл і перерозподіл) шляхом виплати страхового відшкодування різного роду втрат, збитку, викликаних несприятливими подіями (страховими випадками). Для страхування обов'язкова наявність двох сторін: спеціальної організації, що відає відповідним фондом (страховика), і юридичних або фізичних осіб, що вносять у фонд установлені платежі (страхувальників). Їхні взаємні зобов'язання регламентуються договором відповідно до умов страхування.

Залежно від системи страхових відносин виділяють різні види страхування: співстрахування, подвійне страхування, перестрахування, самострахування.

При співстрахуванні два страховики й більше беруть участь певними частками в страхуванні того самого ризику, видаючи спільний або окремі договори кожний на страхову суму у своїй частці.

Подвійне страхування має на увазі наявність декількох страховиків того самого інтересу від тих самих небезпек, коли загальна страхова сума перевищує страхову суму за кожним договором страхування.

При перестрахуванні ризик виплати страхового відшкодування або страхової суми, прийнятий на себе страховиком за договором страхування, може бути застрахований або повністю або частково в іншого страховика (страховиків). При настанні страхової події страхова організація - перестрахувальник несе відповідальність в обсязі прийнятих на себе зобов'язань по перестрахуванню.

Самострахування - створення коштів і натуральних страхових фондів безпосередньо в господарюючих суб'єктах. Основне завдання самострахування полягає в оперативному подоланні тимчасових утруднень у фінансово-комерційній діяльності.

Хеджирування - ефективний спосіб зниження ризику несприятливої зміни цінової кон'юнктури за допомогою укладання термінових контрактів (ф'ючерсів й опціонів). Спосіб дозволяє зафіксувати ціну придбання або продажу на певному рівні й у такий спосіб компенсувати втрати на спот-ринку (ринку наявного товару) прибутком на ринку термінових контрактів. Купуючи й продаючи термінові контракти, підприємець захищає себе від коливання цін на ринку й тим самим підвищує визначеність результатів своєї виробничо-господарської діяльності.

У практиці керування іноді зустрічаються випадки, коли необхідно відійти від ризикових інноваційних проектів або припинити спільну діяльність із партнерами. Для цього існують методи відходу від ризиків:

    1) відмова від ненадійних партнерів; 2) відмова від ризикованих проектів; 3) пошук гарантів і т. д.

Таким чином, інноваційна діяльність характеризується високим рівнем невизначеності динаміки основних факторів, що визначають її результати. Інновації на відміну від стабільних процесів можуть закінчитися повною невдачею. Проте, все більше число підприємців, приступаючи до реалізації нововведень, воліють прорахувати свої ризики й шанси, передбачити вузькі місця й спробувати знизити можливі негативні відхилення. Ці завдання вирішуються при створенні системи управління ризиками.

Похожие статьи




Методи управління ризиками - Управління ризиками в інноваційній діяльності

Предыдущая | Следующая