Суперечність людської природи. - Біологічне і соціальне в людині

Сутнісні риси людини не є сталою данністю при наро-дженні. Вони набуваються людиною у процесі її життєдіяльності, через взаємозв'язок із зовнішнім предметним світом. Філософська традиція, започаткована С. Керкегором і К. Марксом і згодом підтримана В. Джемсом, А. Бергсоном і Т. Тейяром де Шарденом, розглядає людину як таку, що сама формує себе, творить сама себе, тобто набуває сутності. Тобто людина не є розумною істотою, а стає нею, як і свідомо творчою, соціальною, такою, що во-лодіє мовленням, формує власну духовність. Ці властивості не виникають на порожньому місці, хоча й під соціаль-ним впливом. Вони мусять мати певну потенційну осно-ву, константу, якою є людське тіло як частина природного світу. "Людина створена таким чином, -- писав І. Кант, -- що враження і хвилювання, викликані зовні-шнім світом, сприймає за допомогою тіла -- видимої частини її істоти, матерія якої слугує не тільки для того, щоб закарбувати в [...] душі першої поняття про зовніш-ні предмети, а й необхідна для того, щоб внутрішньою ді-яльністю відтворювати і пов'язувати ці поняття, одне слово, для того, щоб мислити"1. Тобто природний організм лю-дини є активним чинником формування її сутнісних рис і властивостей. Біологічне в людині -- людський орга-нізм з його структурами і функціями, специфічною для людини нейрофізіологічною організацією і властивою їй вищою нервовою діяльністю.

Біологічне є найвищим рівнем природного, який ін-тегрує в собі фізичне і хімічне, найзначущіша його час-тина. Це сукупність загальних суттєвих ознак і власти-востей людей як виду. Особливостями людського орга-нізму є: пряма хода на двох ногах, розмаїття функцій рук, бінокулярний (стереоскопічний) зір, великий мозок (наявність глибоких звивин на мозку істотно визначає розумові здібності людини). Біологічні особливості лю-дини передаються від покоління до покоління, записані в генетичній програмі, яку репрезентують молекули ДНК. Генетична програма розвитку організму забезпе-чує видову визначеність людини; расову належність; впливає на тип вищої нервової діяльності та численні індивідуальні особливості морфологічного характеру (ріст, колір волосся, форму обличчя, силу голосу, трива-лість життя тощо). Біологічно обумовлені не лише ви-дова визначеність чи стійкі варіації виду, наприклад, раси, а й такі періоди індивідуального життя, як дитинство, зрілий вік, старість. Біологічно визначаються й певні підструктури особи, зокрема темперамент, окремі риси хпрактеру, статеві та вікові властивості психіки, природні здібності (пам'ять, художня творчість, обдарованість у музиці, математиці тощо). Таким чином, людина, ставши істотою соціальною, не позбулася біологічної індивідуальності. Хоч які були б соціальні умови, і вони не можуть усунути генетичної різноякісності людей згід-но з хромосомною теорією спадковості. Натомість вро-джені анатомо-фізіологічні особливості людини зумов-люють її здатність до засвоєння певних соціальних про-грам, до трудової діяльності та мовлення, особливо гнучкість, неспеціалізованість спадкової програми по-ведінки, яка робить людину слабшою порівняно з тва-ринами і одночасно дає їй величезні переваги. Отже, якість людини, її здібності у загальному вимірі є резуль-татом поєднання трьох факторів: Біологічного (задатків), Соціального (соціальне середовище і виховання) і Психічного (внутрішнє "Я" людини, її воля тощо).

Тобто людина підпорядкована як законам живої при-роди, так і суспільним законам, законам власної цілісності. Людина не існує поза суспільством, але її немає і без особливого роду природних якостей.

Розглядаючи проблеми соціального і біологічного, слід уникати двох крайностей: абсолютизації соціального фактора -- Пансоціологізму І абсолютизації біологічного фак-тора -- Панбіологізму. У першому випадку людина по-стає як абсолютний продукт соціального середовища, а в другому -- абсолютизується біологічна природа люди-ни. Біологічне і соціальне в людині нерозривно пов'язані. Біологічне в людині здійснюється і задовольняється в соціальній формі. Природно-біологічний бік існування людини опосередковується й "олюднюється" соціокуль-турними чинниками. Це стосується і задоволення таких суто біологічних потреб, як продовження роду, харчуван-ня тощо. Інша річ, що соціальність буває різною, може набувати й нелюдських форм, здатна навіть вбити люди-ну, яка її створює і відтворює, або перетворити людину на "гвинтик", "мурашку" суспільної організації. Та за будь-яких обставин новонароджена людина стає людиною тіль-ки за умови своєчасного проходження певного періоду соціалізації. Якою вона буде -- доброю чи злою, байду-жою чи співчутливою, щедрою чи жадібною -- залежить від якості соціального середовища. Отже, людина є ціліс-ністю, якій внутрішньо притаманні діяльність і варіатив-ність (унікальність) як наслідок поєднання взаємодії її соціальності та природності.

Похожие статьи




Суперечність людської природи. - Біологічне і соціальне в людині

Предыдущая | Следующая