Другий закон Госсена - Корисність товару та рівновага споживача

Споживач при заданих цінах і бюджеті (доході) лише тоді досягає максимуму скупної корисності, тобто стану рівноваги, коли відношення граничної корисності до ціни по кожному благу, що ним споживається, буде однаковим і водночас дорівнюватиме граничній корисності грошей (доходу) споживача [5]:

,

Де MUx, MUy, ..., MUn - гранична корисність, відповідно блага х, у, ....n;

Px, Py, ...., Pn - ціни відповідних благ;

- гранична корисність грошей (доходу) споживача.

Останню рівність називають ще еквімаржинальним принципом раціонального вибору споживача.

Її можна трансформувати в формулу

,

Яку називають рівняннями рівноваги з кординалістських позицій.

Другий закон Госсена визначає загальну умову рівноваги споживача, тобто умову оптимізації поєднання витрат індивіда з даними смаками.

Цей закон по суті є логічним продовженням першого закону Госсена. Його ідея зводиться до того, щоб показати, як раціональний споживач, спираючись на тенденцію зниження граничної корисності, максимізує сукупну корисність, отримувану в результаті споживання різноманітних благ, придбаних ним на фіксований дохід і за заданими ринковими цінами.

В реальних умовах, через обмеженість доходу споживач не спроможний досягнути максимальних значень TU на кожному благу (на відміну від одно - продуктової моделі споживання, де рівновага споживача передбачає TUmax, бо немає прив'язки до бюджету споживача). Проте, максимізуючи сукупну корисність в межах свого доходу, він змушений щоразу надавати перевагу тому благу, яке з розрахунку на 1 гривню його ціни приносить найбільшу граничну корисність.

Таким чином, рівновага споживача - це оптимальний набір товарів, що максимізує корисність при певному обмеженому рівні бюджету (доходу) споживача і заданих цінах. Споживацька рівновага передбачає: як тільки споживач отримує такий набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір.

З моменту виникнення товарного виробництва і ринкових відносин покупець завжди зіставляв свої смаки з цінами відповідних товарів та інтуїтивно намагався вийти на рівняння другого закону Госсена, не знаючи про нього [5].

Якщо споживач не заощаджує частину своїх доходів, не бере та не дає в борг, то бюджет споживача можна виразити через його витрати:

,

Де І - бюджет споживача;

Х, У, ..., N - споживчі товари (їх кількість);

Pх, Ру, ..., РN - ціни відповідних товарів

Бюджет споживача - це кількість грошей, яка доступна споживачеві для витрат у певний період часу.

Цю рівність називають бюджетним обмеженням.

Математично рівноваги споживача в двопродуктовій моделі можна позначити так:

Слід зазначити, що один з найважливіших критеріїв теорії формаційного розвитку суспільства К. Маркса - критерій власності, зазнає настільки глибоких перетворень (власність на інформацію), що у кінцевому підсумку функція власності, що є основою формування соціально - класових відносин, владних та управлінських структур суспільства, поступово самозаперечується. Саме на цих методологічних засадах побудована теорія граничної корисності, на якій заснована неокласична школа економічної теорії. Найважливішим постулатом цієї теорії є положення про те, що будь - які виробничі структури можуть бути предметом економічних відносин, якщо вони є рідкісними. Йдеться про те, що їхня економічна значимість оберненно пропорційна до їхньої наявності. Це стосується оцінки економічної корисності не тільки певного товару, а й, як про це писав один із засновників теорії граничної корисності відомий австрійський економіст Карл Менгер, власності у цілому. Власність як економічна категорія зазначав він, є не довільним винаходом, а навпаки, єдино можливим знаряддям вирішення тих проблем, що нав'язані нам природою, тобто невідповідністю між потребою і доступною кількістю благ, що є у нашому розпорядженні. Це дає змогу, підкреслює австрійський вчений, зробити висновок про те, що за умов, коли буде досягнута рівновага між потребою і доступною кількістю благ, власність на них взагалі втратить свою економічну значущість. Вона зникне [5]. Звичайно, сучасні процеси у відносинах власності розвиваються за більш складною схемою. Проте у своїй принциповій постановці позиція К. Менгера не може піддаватися сумніву. Вона не лише науково коректна, а й така, що створює відповідну методологічну основу для розуміння принципу історизму відносин власності, логіки їхнього еволюційного самозаперечення.

Похожие статьи




Другий закон Госсена - Корисність товару та рівновага споживача

Предыдущая | Следующая