Життя і творчість Генрі Філдінга - Місце Генрі Філдінга в історії світової літератури

Англійський письменник Генрі Філдінг називав себе "творцем нової галузі в літературі". Він поставив собі за мету "проникнути в сутність усіх предметів і наслідувати природу". Ці принципи знайшли своє втілення у новому типі роману, який започаткував Філдінг, - романі соціальному. На відміну від своїх попередників, Філдінг показував не цікаві пригоди персонажів та ситуації, в які вони потрапляють, а людські характери у їхньому розвитку та зв'язку із соціальним середовищем.

"Людина цікава сама по собі", - писав митець. Досягнення Філдінга в галузі роману відкрили шлях реалістам XIX століття. Ч. Діккенс, В. Теккерей, В. Скотт та інші спиралися на досвід письменника у змалюванні живих образів, на його знання людської природи та майстерність соціального аналізу.

Генрі Філдінг походив зі старовинного аристократичного роду, але сім'я його зубожіла, і він змалку зазнав бідності і принижень. Мати померла, коли він ще був дитиною. Батько, колишній офіцер, і бабуся розпочали судовий процес за право виховувати Генрі. Усе це надзвичайно ускладнило його життя в юні роки. "Я не знав не тільки достатку, а й спокою та душевного притулку у власному домі", - згадував він про своє дитинство.

Середню освіту Філдінг здобув в Ітонському коледжі, привілейованому навчальному закладі для дітей із дворянських родин, оскільки належав до графського роду Денбі. Ще в коледжі він виявив інтерес до літератури. Читав Рабле, Сервантеса, Мольєра, Шекспіра та інших авторів. Вивчав досвід сучасних йому письменників, шукаючи свій шлях у літературі. У двадцять років поставив свою комедію "Кохання в різних масках" у лондонському театрі Друрі-Лейн.

У 1728 року майбутній письменник вступив до філологічного факультету Лейдонського університету в Голландії але через два роки через матеріальну скруту змушений був повернутися на батьківщину. В Англії він зайнявся літературною працею і протягом десяти років написав двадцять п'ять комедій та фарсів: "Політик із кав'ярні" (1730), "Старі розпусники" (1732), "Дон Кіхот в англії" (1734), "Пасквін, драматична сатира на сучасність" (1736), "Іспанський календар за 1736 рік" (1736) та ін.. Філдінг - драматург розвивав традиції Мольєра, прийоми англійської комедії епохи Реставрації і форму "баладної опери", створену Дж. Геєм. Водночас він збагатив теорію і практику драматургії, створивши соціально-політичну комедію, у якій порушувалися актуальні питання епохи.

Письменник критикував розбещеність багатих буржуа та аристократів, викривав несправедливість англійського законодавства, продажність політичних діячів, людські пороки. Особливий гнів викликала у драматурга діяльність прем'єр - міністра Англії Роберта Уолпола, котрий протягом 20 років (1721 - 1742) очолював партію вігів, створивши систему державної корупції. Політика Уопола призвела до того, що, як писав Філдінг, "парламентські лідери купували виборців, а міністри купували парламентських лідерів, і ніхто не думав про англійський народ, який за все це платив із власної кишені". Письменник відкрито виступав проти Уопола у своїх комедіях і сатирах. Він пристав до антиурядової опозиції, яка в 30-ті роки XVIIІ століття протистояла політиці Уолпола. Взагалі Філдінг негативно ставився до суспільних порядків, що встановилися в країні після "Славної революції", викривав соціальну несправедливість, класову нерівність, зубожіння народу. На його думку, жодна з існуючих партій - ані віги, ані тори - не здатна боронити інтереси широких верств населення. Не бачити позитивних сил у політичному житті. Філдінг усі свої сподівання пов'язував із моральною природою людини. Він вірив у добру натуру особистості, доброчесність і гуманізм, які, на його думку, можуть протистояти жорстокій дійсності і зробити людей щасливий.

У 1737 році уряд Уопола, роздратований критичними виступами митців, в тому числі й Філдінга, прийняв закон про відновлення театральної цензури. Відтепер заборонялося критикувати у п'єсах державних діячів і обговорювати політичні питання. Введення цензури унеможливило подальшу працю Філдінга як комедіографа. І письменник за словами Б. Шоу, " вигнаний із цеху Мольєра й Арістофана, перейшов у цех Сервантеса", тобто звернувся до жанру роману.

Оскільки літературна праця не могла матеріально забезпечити митця, він вирішив продовжувати освіту, аби здобути професію, яка б дала йому змогу існувати й писати. У 30 років Філдінг став студентом юридичної школи, по закінченні якої в 1740 році отримав право займатися адвокатською та судовою діяльністю. З тих пір він поєднував роботу письменника і юриста. Завдяки юридичній практиці Філдінг міг познайомитися з представниками різних верств суспільства, побачити найнепривабливіші боки життя. Ці спостереження він використовував у своїх творах, що відзначалися великою достовірністю і всеосяжністю зображення дійсності. Однак правнича діяльність не позбавила Філдінга злиднів. На відміну від інших судочинців він не брав хабарів, ніколи не йшов проти совісті, і тому прибутки його були досить скромними. Письменник не міг врятувати від злиднів свою сім'ю, що згубно вплинуло на здоров'я його рідних. Дружина Філдінга, молода і приваблива жінка, яка була втіленням доброти, рано померла. Її смерть стала тяжким ударом для письменника, друзі побоювалися за його душевний стан. У той час Філдінга врятувала тільки літературна праця. Він пише свої романи, де в чудових образах Амелії та Софії Вестерн втілює найкращі риси коханої дружини.

742 року вийшов роман "Історія пригод Джозефа Ендрюса та його друга Абраама адамса", в 1749 - "Історія Тома Джонса, знайди", а в 1751 - роман "Амелія".

Філдінг уважно стежив за розвитком англійської літератури того часу і у своїх романах розпочав полеміку із сучасним йому письменником-романістом Семюелем Річардсоном (1698 - 1761).

Наступні твори Річардсона - "Кларисса Гарлоу, або Історія молодої дівчини" (1748) і "Сер Чарльз Грандіссон" (1753) - зустріли прохолодніший прийом з боку читацького загалу, його навіть більше приваблювали негативні образи, як реальніші, а позитивні герої здавалися нудними й нецікавими.

Філдінг, на противагу Річардсону, поставив собі за мету створити живі багатогранні образи у звичайних життєвих ситуаціях і показати, що людська особистість може викликати інтерес без зайвого моралізаторства.

Борючись із соціальним злом, Філдінг написав "Дослідження про причини зростання грабіжництва" (1751), де відкрито звинуватив панівні класи Англії у зростанні злочинності.

В останні роки життя письменник продовжував багато працювати, аби забезпечити існування своєї родини, майже до самої смерті виконував обов'язки судді. Але здоров'я його сильно похитнулося. 1754 року за порадою лікарів Філдінг вирушив лікуватися на південь, але й там, пам'ятаючи про нестатки сім'ї, писав "Щоденник подорожі в Ліссабон", сподіваючись вигідно продати свій твір видавцям. Письменник помер на чужині. "Щоденник" був опублікований по смерті Філдінга, в 1755 році, але грошей за видання вистачило лише на те, щоб сплатити деякі борги автора. Його друга дружина та четверо дітей від першого і другого шлюбів лишилися практично без засобів до існування.

Справжня слава знайшла письменника вже після його смерті. В. Скотт присвятив митцеві спеціальне дослідження, де висловив своє бажання наслідувати його, В. Теккерей у "Лекціях про англійських гумористів" підкреслив неминуще значення Філдінга для англійської літератури.

Похожие статьи




Життя і творчість Генрі Філдінга - Місце Генрі Філдінга в історії світової літератури

Предыдущая | Следующая