Фактори створення екранізації художніх творів - Інтерпретація образу Доріана Грея

Джеффрі Вагнер пропонує класифікацію екранізацій за типом відносини адаптації до оригіналу [3, c. 211]:

    - "транспозиція" (роман, перенесений безпосередньо на екран) - "коментар" ("якщо оригінал навмисно або випадково зазнає незначних змін") - "аналогія" (наприклад, коли дію оригіналу перенесено в інший час).

А. Карелін пропонує поділ кіноінтерпретацій на такі типи[13]:

    - Пряма екранізація (буквальний переклад) - Фільм за мотивами - Загальна кіноадаптація.

Пряма екранізація повинна повторювати книгу, даючи глядачеві можливість ще раз, тільки вже в форматі кіно, стикнутися з джерелом. Прикладом може служити "Гаррі Поттер" Кріса Коламбуса (1 і 2 фільми). Буквальною екранізацією є багато європейських серіалів, знятих за класикою (численні екранізації Діккенса, Шекспіра, Толстого, Достоєвського), в яких скрупульозно, серія за серією, передається книга у всій її красі, інший раз зовсім буквально, до всіх діалогів і закадрових текстів [14].

Основне завдання фільмів за мотивами - показати знайомий твір у новому ракурсі. Часто подібна форма використовується, коли книгу фізично не можна перенести на кіноекран буквально: через невідповідність обсягів, наприклад, або коли дія в книзі замкнута на внутрішні переживання героя, які важко показати без перетворення в діалоги і події [14]. Екранізація цього типу не строго відповідає першоджерелу, але передає головне, і додає щось нове. Таких екранізацій переважна більшість у сучасному кінематографі та, мабуть, взагалі в історії кіно. Як приклад можна привести "Пітера Пена" Пі Джея Хогана (у якому казка Дж. Баррі осучаснена і знайшла новий контекст, ставши цікавою нинішнім дітям і підліткам). Безліч зарубіжних фільмів демонструють нам вдалу роботу в цьому напрямку - від екранізацій Філіпа Діка ("Той, що біжить по лезу бритви" і "Особлива думка") до діснеївської "Планети скарбів", котрі вигідно представляють старий пригодницький сюжет в новому антуражі.

Ще як приклад можна привести сміливу і сучасну за всіма мірками масового кінематографу екранізацію "Дозорів" ("Нічний дозор" 2004 і "Денний дозор" 2006 і готується третій фільм "Сутінковий дозор", 2014) за популярним романом С. Лук'яненка. Ще один яскравий сучасний приклад, який не можна не згадати - трилогія "Володар Кілець" (реж. Пітер Джексон, 2002-2007) і "Хоббіт. Несподівана подорож" (2012, Пітер Джексон) за творами Дж. Р. Толкіна та "Хоббіт: пустка смога".

Метою створення загальної кіноадаптації є не передача якомога точніше книги, а створення на її матеріалі нового, самобутнього твору, який, тим не менш, явно взаємопов'язаний із першоджерелом і доповнює його [15]. Вдалі приклади - фільми Тарковського ("Соляріс" і "Сталкер"), "Космічна одіссея 2001" Стенлі Кубрика. Це кіно, в якому робиться крок вперед у порівнянні зі звичайними екранізаціями. Воно не просто переносить першоджерело на екран, а здійснює відкриття в сфері кінокультури і кіномови.

Е. Дадлі виокремлює такі види кінотранскрипцій [14]:

    - запозичення (borrowing) - трансформація (transforming) - перехрещення (intersecting) [3, с. 98-104].

Запозичення він вважає найвживанішою з кіноверсій літературного твору. Реалізовуючи її, режисер використовує ідеї, теми, окремі сцени, форму давнішого, як правило, успішного тексту. У цьому випадку кінотранскрипція "розраховує привабити публіку через престиж запозиченої назви або теми, але водночас вона прагне заробити певну респектабельність, якщо не естетичну цінність, як дивіденд від проведеної операції", - стверджує Е. Дадлі [3, с. 98].

Трансформація виводить нас на поняття вірності оригіналу, бо завданням такого фільму є репродукція в кіно чогось внутрішньо притаманного літературному тексту. Так літературне підлягає зміні, яка спричинена характером кіномедіуму. Е. Дадлі знаходить спільне для вербальної і фонофотографічної знакових систем у конотації та імплікації, які можна дослідити у наративі: "Сам по собі наратив є семіотичною системою, яка притаманна обом (фільму і мові) і видобувна з обох" [14, с. 104].

Особливістю кінопродуктів знятих за мотивами того чи іншого твору, є пошук нових ракурсів, сторін і площин. Тут можна очікувати масу несподіванок, така екранізація завжди цікава своєю новизною і свіжістю. До речі такий прийом популярний не тільки в кінематографі, а й у театрі - маються на увазі експериментальні постановки, адже все частіше глядачі хочуть побачити нове прочитання, новий погляд на ситуацію[1].

Щодо кіноадаптації, то вона може лише віддалено нагадувати книгу. Частіше це абсолютно новий твір у якому вгадується першоджерело, але його сюжет і основна ідея може бути кардинально змінена, доповнена або переосмислена режисером, в результаті чого на світ може з'явитися абсолютно нове творіння [11, c. 223].

Похожие статьи




Фактори створення екранізації художніх творів - Інтерпретація образу Доріана Грея

Предыдущая | Следующая