Повість "Художник" - Російськомовні повісті Т. Г. Шевченка

Повість "Художник" створена в дусі романтичних тенденцій розвитку автобіографічного роману виховання, її структурною і сюжетною домінантою є життєпис творчої особистості. У центрі лінійно-біографічного сюжету, що розгортається в хронологічній послідовності без темпоральних інверсій і ретроспективних алюзій, - автобіографічний герой. Історія його душі - основний об'єкт уваги, оскільки жанр автобіографічного роману передбачає не стільки біографію зовнішніх проявів героя, скільки внутрішню його біографію, детально відтворену динаміку духовного життя. Т. Шевченко намагається художньо відтворити етапи духовно-мистецької еволюції творчої особистості, грунтуючись на мемуарно - біографічному матеріалі, майстерно вводить у фабульну структуру автобіографічний первінь, який визначає не лише зовнішньоподієву сюжетність, а й внутрішню концепцію, етико-еститичну спрямованість твору. Для повісті характерна руссоїська сповідальність ("Я хочу показати своїм друзям людину у всій правді її природи - і цією людиною буду я"), яка ввійшла у світову романно-повістеву прозу ("Поезія і Правда" Й. Гете, "Минуле й думи" Герцена, трилогія О. Толстого). Автор прагне осягнути діалектику найбільш важливої пори індивіда - пори розвитку. Це прагнення Т. Шевченка як автора художньої біографії типологічно близьке творчим засадам Й. Гете й О. Толстого. Основна мета письменника - зосередитись на еволюції героя, на динаміці його розвитку. Т. Шевченко майстерно відтворює, як поступово юний художник набуває вміння, як більш чутливим стає його внутрішній зір, що вже дозволяє йому побачити й усвідомити, за рахунок чого справжній митець досягає найбільшого ефекту.

Т. Шевченко, на відміну від М. Гоголя, багато уваги приділяє своєрідній передісторії художника, саме психологічним її акцентам. Створенню психологічного портрета допомагає чітко продумана структура твору, в якій реалізувалось складне сплетіння позасуб'єктних та суб'єктних форм вираження авторської свідомості. На початку твору домінує екстравертний психологічний аналіз, потім письменник вводить у твір листи художника, які є своєрідною сповіддю, фіксуючи зовнішні події, вони розкривають історію душі, еволюцію духа. З них можна зрозуміти, яким чином відбувається перехід від однієї системи цінностей до іншої. Для листів характерний синхронний аналіз, зосереджений на конкретних душевних порухах, саме цей тип аналізу найбільш психологічний. Герой намагається розібратись у своїх почуттях, які важко піддаються логічному обгрунтуванню. Аналізуючи почуття, художник прагне вирішити певні психологічні завдання. Наприклад, зрозуміти, чого йому не вистачає: "Скучать совершенно некогда, а я все-таки скучаю! Мне чего-то не достает, а чего - я и сам не знаю" . Цікавим є самоаналіз героя (Т. Шевченко наводить яскравий приклад індивідуальних варіацій людської психіки): "О боже мой! боже мой! Я так счастлив, так беспредельно счастлив, что мне кажется, я задохнуся от этой полноты счастия, задохнуся и умру. Мне непременно нужно хоть какое-нибудь горе, хоть ничтожное".

У повісті Т. Шевченка із самого початку зрозуміло, що герой - особистість з ознаками так званої нервово-психічної неврівноваженості. Це пояснюється конкретними життєвими умовами - образливою і принижуючою кріпосницькою залежністю. Темперамент героя можна визначити як афективно-екзальтований. Т. Шевченко майстерно фіксує кожен порух зраненої душі. Відомо, що афективно - екзальтовані люди реагують на життя бурхливіше, ніж інші. Темп наростання реакцій, їхні зовнішні прояви відрізняються більшою інтенсивністю. Такі особистості однаково легко відчувають захват, запал від радісних подій і впадають у відчай від незначних негативних.

Відомо, що психічно неврівноважені талановиті й геніальні люди, маючи розум і спостережливість, самі переконуються у своїй ненормальності й дуже від цього страждають. Так, художник пише: "Я что-то недоброе предчувствую с моею программой. И откуда берется это роковое предчувствие? Не отказаться ли мне от нее до следующего года? ... Не правда ли, я болен? Я действительно немножко как будто бы рехнулся... Бога ради приезжайте, восстановите мою падающую душу" . Отже, можна стверджувати, що письменник добре знав особливості людської психіки і вміло відтворив її варіації у своїх творах.

Мінімум жіночих образів в повісті "Художник" (серед композиційно значущих персонажів лише один образ Параші характеризується поліфункціональністю варіації на тему зведеної дівчини, віодночас і музи-натхненниці) викликаний переважанням чоловічого начала в образі-топосі Петербурга.

Похожие статьи




Повість "Художник" - Російськомовні повісті Т. Г. Шевченка

Предыдущая | Следующая