Вступ, Історична довідка - Дослідження інфокомунікаційних параметрів цифрових систем передачі даних

Інтернет - світова комп'ютерна мережа. Вона складена з різноманітних комп'ютерних мереж, об'єднаних стандартними угодами про способи обміну інформацією і єдиною системою адресації. Інтернет використає протоколи сімейства TCP/IP. Вони гарні тим, що забезпечують відносно дешеву можливість надійно й швидко передавати інформацію навіть по не занадто надійних лініях зв'язку, а також будувати програмне забезпечення, придатне для роботи на будь-яких апаратурах.

Система адресації (URL-адреси) забезпечує унікальними координатами кожен комп'ютер (точніше, практично кожен ресурс комп'ютера) і кожного користувача Інтернету, створюючи можливість взяти саме те, що потрібно, і передати саме туди, куди потрібно. інтернет біт доменн

Історична довідка

Близько 20 років тому Міністерство Оборони США створило мережу, що з'явилася предтечей Internet, - вона називалася ARPAnet. ARPAnet була експериментальною мережею, - вона створювалася для підтримки наукових досліджень у військово-промисловій сфері, - зокрема, для дослідження методів побудови мереж, стійких до часткових ушкоджень, одержуваним, наприклад, при бомбардуванні авіацією й здатних у таких умовах продовжувати нормальне функціонування. Ця вимога дає ключ до розуміння принципів побудови й структури Internet. У моделі ARPAnet завжди був зв'язок між комп'ютером-джерелом і комп'ютером-приймачем (станцією призначення). Мережа передбачалася ненадійної: будь-яка частина мережі може зникнути в будь-який момент.

На комп'ютери, що зв'язуються, - не тільки на саму мережу - також покладена відповідальність забезпечувати налагодження й підтримку зв'язку. Основний принцип полягав у тому, що будь-який комп'ютер міг зв'язатися як рівний з рівним з будь-яким іншим комп'ютером.

Передача даних у мережі була організована на основі протоколу Internet - IP. Протокол IP - це правила й опис роботи мережі. Цей звід включає правила налагодження й підтримки зв'язку в мережі, правила обігу з IP-пакетами і їхньої обробки, опису мережних пакетів сімейства IP (їхня структура й т. п.). Мережа замислювалася й проектувалася так, щоб від користувачів не було потрібно ніякої інформації про конкретну структуру мережі. Для того, щоб послати повідомлення по мережі, комп'ютер повинен помістити дані в якийсь "конверт'', називаний, наприклад, IP, указати на цьому "конверті'' конкретна адреса в мережі й передати пакети, що вийшли в результаті цих процедур, у мережу.

Ці рішення можуть здатися дивними, як і припущення про "ненадійний'' мережі, але вже наявний досвід показав, що більшість цих рішень цілком розумно й вірно. Поки Міжнародна Організація по Стандартизації (Organization for International Standardization - ISO) витрачала роки, створюючи остаточний стандарт для комп'ютерних мереж, користувачі чекати не бажали. Активісти Internet почали встановлювати IP-програмне забезпечення на всі можливі типи комп'ютерів. Незабаром це стало єдиним прийнятним способом для зв'язку різнорідних комп'ютерів. Така схема сподобалася уряду й університетам, які проводять політикові покупки комп'ютерів у різних виробників. Кожний купував той комп'ютер, що йому подобався й вправі був очікувати, що зможе працювати по мережі разом з іншими комп'ютерами.

Приблизно 10 років через послу появи ARPAnet з'явилися Локальні Обчислювальні Мережі (LAN), наприклад, такі як Ethernet й ін. Одночасно з'явилися комп'ютери, які стали називати робочими станціями. На більшості робочих станцій була встановлена операційна система UNIX. Ця ОС мала можливість роботи в мережі із протоколом Internet (IP). У зв'язку з виникненням принципово нових завдань і методів їхнього рішення з'явилася нова потреба: організації бажали підключитися до ARPAnet своєю локальною мережею. Приблизно в той же час з'явилися інші організації, які почали створювати свої власні мережі, що використають близькі до IP комунікаційні протоколи. Стало ясно, що всі тільки виграли б, якби ці мережі могли спілкуватися всі разом, адже тоді користувачі з однієї мережі змогли б зв'язуватися з користувачами іншої мережі.

Однієї з найважливіших серед цих нових мереж була NSFNET, розроблена з ініціативи Національного Наукового Фонду (National Science Foundation - NSF). Наприкінці 80-х NSF створив п'ять суперкомп'ютерних центрів, зробивши їх доступними для використання в будь-яких наукових установах. Було створено всього лише п'ять центрів тому, що вони дуже дороги навіть для багатої Америки. Саме тому їх і випливало використати кооперативно. Виникла проблема зв'язку: був потрібний спосіб з'єднати ці центри й надати доступ до них різним користувачам. Спочатку була зроблена спроба використати комунікації ARPAnet, але це рішення зазнало краху, зштовхнувшись із бюрократією оборонної галузі й проблемою забезпечення персоналом.

Тоді NSF вирішив побудувати свою власну мережу, засновану на IP технології ARPAnet. Центри були з'єднані спеціальними телефонними лініями із пропускною здатністю 56 KBPS (7 KB/s). Однак, було очевидно, що не коштує навіть і намагатися з'єднати всі університети й дослідницькі організації безпосередньо із центрами, тому що прокласти така кількість кабелю - не тільки дуже дорого, але практично неможливо. Тому вирішено було створювати мережі по регіональному принципі. У кожній частині країни зацікавлені установи повинні були з'єднатися зі своїми найближчими сусідами. ланцюжки, Що Вийшли, приєднувалися до суперкомп'ютера в одній зі своїх крапок, у такий спосіб суперкомп'ютерні центри були з'єднані разом. У такій топології будь-який комп'ютер міг зв'язатися з будь-яким іншої, передаючи повідомлення через сусідів.

Це рішення було успішним, але настала пора, коли мережа вже більше не справлялася зі зрослими потребами. Спільне використання суперкомп'ютерів дозволяло підключеним громадам використати й безліч інших речей, що не ставляться до суперкомп'ютерів. Зненацька університети, школи й інші організації усвідомили, що отримали під рукою море даних і мир користувачів. Потік повідомлень у мережі (трафик) наростав усе швидше й швидше поки, зрештою, не перевантажив керуючою мережею комп'ютери і єднальні їхні телефонні лінії. В 1987 р. контракт на керування й розвиток мережі був переданий компанії Merit Network Inc., що займалася освітньою мережею Мічигану разом з IBM й MCI. Стара фізично мережа була замінена більше швидкими (приблизно в 20 разів) телефонними лініями. Були замінені на більше швидкі й мережні керуючі машини.

Процес удосконалювання мережі йде безупинно. Однак, більшість цих перебудов відбувається непомітно для користувачів. Включивши комп'ютер, ви не побачите оголошення про те, що найближчі півроку Internet не буде доступна через модернізацію. Можливо, навіть більш важливо те, що перевантаження мережі і її вдосконалення створили зрілу й практичну технологію. Проблеми були вирішені, а ідеї розвитку перевірені в справі.

Способи доступу до Internet

Похожие статьи




Вступ, Історична довідка - Дослідження інфокомунікаційних параметрів цифрових систем передачі даних

Предыдущая | Следующая