.Еволюція естетичних концепцій - Етика та естетика

    1. Еволюція естетичної думки від античності до Нового часу. 2. Естетичні концепції ХVІІ-ХІХ ст. 3. Розвиток вітчизняної естетичної думки.

Ключові слова: Міф, міфологія, античність, космологізм, космос, калокагатія, мимесис, ідея, іконоборство, гуманізм, бароко, класицизм

1. Міфологічне мислення формувалося на основі практичного відношення людини до світу. Міф значною мірою був пов'язаний із розвитком фантазії, встановлював магічні причини взаємозв'язку природних або суспільних процесів. Міфологія - форма суспільної свідомості, засіб розуміння взаємопов'язаності і причинно-наслідкової обумовленості природної і соціальної дійсності як одного цілого, спрямована на подолання протиріч людського існування, суспільства і природи.

Антична естетика розвивалася в Давній Греції і Римі. Маючи своїм витоком міфологічні уявлення естетики античності був притаманний космологізм. Космос, на погляд античних мислителів, характеризується гармонійністю, домірністю і слушністю прямування, він виступає втіленням найвищої краси.

Найбільш ранньою естетичною концепцією були погляди Піфагора, який вперше звернув увагу на порядок і гармонію, що царюють у Всесвіті. Поняття гармонії Піфагор досліджує на прикладі музики. Піфагорійці розвинули вчення про математичні основи музичних інтервалів. Сократ, розглядаючи естетичні проблеми, пов'язав їх з людською діяльністю. Прекрасне, на його думку, не існує як абсолютна властивість предметів і явищ, адже воно розкривається лише в їх відношеннях і у своєї сутності збігається з доцільним. Головною, за Сократом, є духовна краса. Платон вважає, що краса має позачуттєвий характер і осягається не почуттями, а розумом. Чуттєві речі, за Платоном, постають відбитками ідей і тому мистецтво позбавлене пізнавальної цінності та має ірраціональний характер. Арістотель у центр своїх естетичних міркувань ставив проблему прекрасного. Він створює естетичну категорію в межах якої пов'язує моральне та естетичне благо (калокагатія). Завдання мистецтва Арістотель бачить в імітації (мимесис), розділяючи їх на три різновиди: у засобі, предметі і способі. Всі види мистецтва різняться засобами імітації: звук - засіб для музики і співу, фарби і форми - для живопису і скульптури, ритмічні прямування - для танків, слова і метри - для поезії.

В естетиці середньовіччя на перший план виступає проблема образу. Образ починає грати роль структурного принципу, що гарантує цілісність усієї системи. Бог - вихідний пункт образної ієрархії середньовіччя, первообраз для наступних відображень. В період існували іконоборці та захисники зображення образу Бога. Значною мірою естетика середньовіччя була теологічною, відзначалася абстрактністю, спекулятивністю, носила яскраво виражений схоластичний характер. Вона обгрунтовувала, узагальнювала теоретичні положення про мистецтво, що знаходиться під безпосереднім впливом церкви. Видатними мислителями середньовіччя були А. Блаженний, І. Севильський, І. С. Ериугена, Ф. Аквінський та ін.

У добу Відродження створюється нова світська культура, яка протиставляє себе феодально-церковній культурі середньовіччя. Людина прирівнюється Богу і визнається прекрасною або такою, що прагне до краси. Гуманісти славили людську особистість, виражали віру в її безмежні можливості і творчий потенціал. Естетична доктрина Відродження, яка була розвинута такими мислителями як Ф. Петрарка, Дж. Піко делла Мирандола, Дж. Боккаччо, Л. Да Вінчі, Л. Б. Альберті та ін., перейнята життєвостверджуючими, оптимістичними, позитивними мотивами. В центрі уваги естетики доби Відродження стоїть проблема прекрасного, яка вбирає в себе гармонію, пропорційність, добірність.

2. З ХVІІ ст. починають укладатися нормативні естетичні системи. Першою такою системою була естетика стилю бароко - стилістичний напрямок у мистецтві кінця ХVІІ - середини ХУVІІ ст., пов'язаний з дворянською культурою епохи розвитку абсолютизму, з боротьбою в європейських державах за національну єдність і зміцнення впливу католицької церкви. Центральне поняття естетики бароко - краса, яка підпорядковується ідеальній нормі і містить у собі природу в переробленому, поліпшеному вигляді. Виникають поняття "грація", "декорум", "благопристойність". Класицизм - напрямок в художній культурі європейських країн ХVІІ - початок ХІХ ст., характерною рисою якого є схиляння перед античністю і якому притаманна раціоналістична точка розу, звернення мистецтва до розуму, а не до почуттів. Класицисти (Н. Буало, П. Корнель, Ж. Расин та ін.) вважали за необхідне втілення в мистецтво високих ідей: патріотизму, громадянськості, героїзму. У середини ХVІІІ ст. в епоху Просвітництва класицизм зазнав еволюції у плані ідейного змісту: висуваються теми і конфлікти, у яких знаходить висвітлення боротьба за політичну і релігійну свободу (Вольтер, М. Ж. Шенье, Ж. Л. Давид та ін.).

У ХІХ-ХХ ст. з'являються такі течії як позитивізм, натуралізм, гіппереалізм, кубізм, дадаїзм, сюрреалізм та інші.

3. Найпомітніший внесок у розвиток естетичної думки в ХVІІ ст. на Україні зробив Симеон Полоцький, який відстоював право людського розуму на пізнання. Г. С. Сковорода затвердив синтетичний метод дослідження істини і краси, відстоюючи їх єдність. Важливим кроком у розвитку української естетичної думки були праці В. Н. Каразіна, І. О. Рижського, П. Д. Лодія, Т. Ф. Осиповського, П. М. Любовського, М. О. Максимовича, О. І. Стойновича, О. О. Козлова, П. М. Шумлянського, А. Метлинського та інших українських мислителів.

Похожие статьи




.Еволюція естетичних концепцій - Етика та естетика

Предыдущая | Следующая