Етика в житті сучасного суспільства - Етика в житті сучасного суспільства

Викладання етики - не читання моралі й не має на меті спонукати когось до добра та порядності. Хоча в коло його завдань безперечно входить формування певних засад моральної культури, котрі могли б допомогти тому, хто справді прагне добра, краще усвідомлювати проблеми, які в цьому зв'язку виникають.

Проте передусім етика є наукою, і завдання, які вона розв'язує, варто осмислювати, виходячи саме з цього.

Відомо, що в структурі наукового знання звичайно виділяють два рівні - Емпіричний І Теоретичний, Яким відповідають специфічні форми пізнавальних завдань та діяльності. Емпіричне Дослідження спрямоване безпосередньо на об'єкт і спирається на дані спостережень та експериментів. Логічна обробка дослідних даних здійснюється на цьому рівні переважно в межах їх узагальнення, зіставлення, класифікації й має на меті відкриття певних емпіричних закономірностей, вироблення вихідних абстракцій та класифікаційних схем, що уможливлюють упорядкування нагромадженого матеріалу. В свою чергу, Теоретичний Рівень передбачає самостійну діяльність, спрямовану на вдосконалення і розвиток поняттєвого апарату науки; дослідження тут має на меті розкриття сутності явищ, які пізнаються, і втілення цієї сутності у відповідних концепціях, системах наукових понять.

Разом із тим розвиток наукового знання на певному етапі приводить до формування ідей та концептуальних систем, орієнтованих безпосередньо на практичне втілення, на перетворення самої реальності відповідно до результатів нашого пізнання. Тут ми маємо справу вже з Практично-прикладним Рівнем організації наукового знання і відповідними завданнями, що на цьому рівні вирішуються.

Природно, що завдання етики, як і інших наук, також відображують специфічні вимоги перелічених трьох рівнів будови й організації знання. При цьому на рівні Емпіричному Головними завданнями виступають виокремлення фактів, що стосуються морального життя людини й суспільства, їх збирання та опис, їх первинна систематизація в межах тієї або іншої пояснювальної схеми, встановлення на основі їх узагальнення певних емпіричних закономірностей. Конкретним розв'язанням цих завдань займаються переважно такі розділи етичного пізнання, як історія і соціологія моралі, із залученням цілого комплексу суміжних наук: культурології й етнографії, психології й соціальної психології, семіотики культури, мистецтвознавства тощо.

Цілком зрозуміло, що без ретельних досліджень у всіх цих галузях, без докладної емпіричної (одержаної з досвіду) картини того, що робиться в галузі моральної культури, будь-які теоретичні побудови філософської етики втрачають реальне підгрунтя. В свою чергу, теоретичні дослідження в етиці, пов'язані із сутнісним пізнанням моралі, дають емпіричним розвідкам основу для узагальнення, навіть просто роблять "видимими" ті або інші наявні факти (адже аби щось побачити, потрібен не самий лише голий факт, а й мисляче око, око в союзі з розумом, що здатне його розпізнати).

Можна твердити, що застій у радянській етиці 70-80-х років був безпосередньо пов'язаний не тільки з вичерпаністю традиційних теоретико-методологічних підходів, а й з відсутністю емпіричної основи, необхідної для нових узагальнень, - ми не знали суспільства, в якому жили, не знали, зокрема, реальних мотивів та орієнтацій, на яких грунтувалася його справжня, невигадана моральність (на відміну від офіційної моралі). І тепер, через брак коштів і сил, дослідження в цій галузі розгортаються далеко ще не належним чином - хоча все ж перед нами чимраз конкретніше постає реальний стан нашого морального життя. Нагромадження такої інформації дає змогу не тільки розвивати теоретичні дослідження, а й кваліфіковано оцінювати наявну ситуацію, обирати оптимальні заходи впливу на неї, запобігати загрозливим тенденціям (соціально-етичний моніторинг) тощо.

Важливе значення для сучасної етичної думки мають дослідження з історії людської моральності, а також типологічні й компаративістські (порівнювальні) студії в цій галузі. І тут справа не тільки в абстрактно-теоретичному інтересі. Чим більше ми обізнані з історичною і культурно-регіональною різноманітністю моральних норм, цінностей, звичаїв, уподобань, чим більше скарбів людського морального досвіду відкрито для нас - тим мудріші ми будемо, тим ширшими будуть можливості власного нашого морального, життєвого й культурного вибору.

Наведемо лише два з багатьох можливих прикладів, що розкривають дивовижну часом взаємодоповнюваність моральних цінностей різних культур, іноді дуже віддалених одна від одної.

Відомо, зокрема, що європейська цивілізація останніх століть - це насамперед цивілізація діяльності, цивілізація практичного підкорення світу. Являючи собою небачений доти приклад матеріального вторгнення людини в навколишній світ, ця цивілізація і в морально-духовній галузі орієнтувалася передусім на цінність діяльності, саме нею вимірювала сенс життя і гідність людини. "Людина є те, що вона робить", - коротко сформулював суть подібного погляду на людину Г. В. Ф. Гегель. А ще до нього гьотевський доктор Фауст зухвало перефразовує перший рядок Євангелії від Івана: замість "було в почині Слово!" він ставить: "була в почині Дія!" Недарма Освальд Шпенглер охрестить даний тип культури "фаустівським". (Не зайве нагадати й про те, що саме після того, як Фауст таким чином "переклав" св. Івана, Мефістофель і з'явився перед ним у своєму справжньому вигляді. .)

Але попри всі здобутки діяльнішої цивілізації, що, сформувавшись у Європі, згодом розпочала свою світову екстіансію, - вже, принаймні, з кінця XIX ст. Дедалі рельєфніше стали проступати й її тіньові сторони. Виявилося, що безмежна активність з боку людини й людства, беззастережна ставка на себе і власну діяльність приховують небезпеку, яка зростає в міру посилення реальної людської могутності, і врешті-решт ставлять людину і світ, у котрому вона живе, на межу катастрофи. Ось Тут Занепокоєні нащадки Фауста й почали усвідомлювати справжнє значення того факту, що на Далекому Сході ще мало не три тисячоліття тому була поширена цілісна філософія та етика Недіяння (увей). Сутність цієї філософії чітко висловлено, зокрема, в давньокитайському трактаті "Дао де цзін": досконаломудрий, сказано там, "не діючи, досягає успіху"; взагалі "нема нічого такого, чого б не робило недіяння". І в не менш відомій індійській "Бхагавадгіті" слідом за "йогою діяння" йде "йога утримання від дії..." Можна припустити, що цей мотив протиставлення діяльності і недіяння - один з істотних чинників, які зумовили неухильно зростаючий протягом XX ст. інтерес західної інтелігенції до культури й філософії Сходу.

Інший приклад. Відомо, яку роль відігравали в розвитку духовної культури християнського світу феномени усвідомленої провини, совісті, каяття, сповіді. Проте цілком несподіваний погляд на взаємозв'язок усіх цих феноменів і на їх культуротворчу функцію став можливим тоді, коли американська дослідниця Р. Бенедікт на японському матеріалі описала альтернативний спосіб організації моральної культури, що грунтується не на принципі усвідомленої провини, а на принципі сорому, згодом було висловлено думку, що до таю" "культур сорому" належало б, між іншими, віднести й культуру античної Греції.

Із сказаного, звісно, не випливає, що нині ми обов'язково маємо замінити культ діяння на культ недіяння або ж сумління - на почуття сорому. Але обравши один шлях і йдучи ним, не слід забувати про існування інших. Таким чином, історія моралі, історія світової етичної думки і в сьогоднішній нашій культурі здатні набувати безпосередньо життєвого значення.

Щодо власне Теоретичних Завдань етики, то вони, як і в будь-якої іншої науки, зводяться до поняттєвого відтворення, сутнісного осмислення й обгрунтування її предмета - моралі як такої. Вкажемо в цьому зв'язку на два завдання суто теоретичного характеру, особливо актуальні для сучасної вітчизняної етики.

Похожие статьи




Етика в житті сучасного суспільства - Етика в житті сучасного суспільства

Предыдущая | Следующая