Характеристика змісту конституції - Конституция Пилипа Орлика

Текст був складений латинською та руською мовами. "Пакти й Конституції законів та вольноетей Війська Запорозького", написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), шо було характерно для західної традиції, і відрізняли його від ідей східного патрімоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького - всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган "хозарів-козаків", а не князь Володимир Святославович. "Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський) імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину) ".

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки-оборонці народу на території України) стала підгрунтям ідеї окремішнесті руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу.

У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії. "Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман. . . буде зобов'язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. . . . (гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників. . . докладаючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі".

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені Зборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний був оберігати територіальну цілісність країни.

У третьому параграфі розлядається питання сусідської приязні Кримської держави Запорозькому війську: "Гетьман зобов'язаний посадою свого уряду, аби ні в чому приязні й побратимства з Кримською державою не порушували свавільні легковажні люди з нашого боку, які звикли розривати й руйнувати не тільки сусідську згоду та приязнь, але й мирні союзи".

Четвертий параграф характеризується тим, що "ясновельможний гетьман не буде будувати фортець, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь-який спосіб ті військові угіддя пустошити, але й буде зобов'язаний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську. "

П'ятий параграф розглядає питання побудови шпиталю для старих і зубожілих.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної влади. Конституція певною мірою грунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від всіх полків" та "посли від низового війська Запорозького для слухання і обговорення справ. " Рада повинна збиратись тричі на рік - на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана.

Сьомий параграф зазначає, що всі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувати, "на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, ні вирішуватися, ні здійснюватися". Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман "не повинен карати сам, із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення - і умисне й випадкове - має підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен підкоритися, як переможений законом. "

Восьмий параграф говорить про те, що "тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають донести ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину й повинності належатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати. "

У дев'ятому параграфі Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

Десятий параграф зазначає, що гетьман має стежити, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони, покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання.

У одинадцятому параграфі особлива увага приділяється соціальному забезпеченню родин військовослужбовців, в тому числі вдів та сиріт: "встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків. " Хочу зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що стосуються простого люду і несуть в собі вирішення його проблем на початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених правових документів, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом, так ніколи і не вступив в дію.

Дванадцятий параграф пропонує після воєнної колотнечі провести генеральну ревізію всіх маєтностей і постановити кому належить і кому не належить тримати військові добра і маєтності.

Тринадцятий параграф говорить про те, що "Столичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях. . . доручається... гетьманській владі".

Чотирнадцятий параграф зазначає, що "особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення. "

П'ятнадцятий параграф становить, що аренди, встановлені для річної плати компаній повинні бути відмінені, а військовий занедбалий скарб реставрується та постановиться на відбування і задоволення всіляких публічних військових витрат.

Шістнадцятий параграф становить, щоб ярмаркові вибирали повинність з кого потрібно, а не з бідних селян.

Похожие статьи




Характеристика змісту конституції - Конституция Пилипа Орлика

Предыдущая | Следующая