Лігво - Біле Ікло
Два дні й дві ночі блукали вовчиця й Одноокий навколо індіанського табору. Він непокоївся, турбувався, але вовчицю табір чимось вабив до себе. І вона не хотіла відходити далеко. Та коли одного ранку десь зовсім близько в повітрі гримнув постріл і куля вдарилась у стовбур дерева за кілька дюймів від голови Одноокого, вони більше не вагалися й широчезними стрибками побігли геть. Незабаром уже цілі милі відділяли їх від небезпеки.
Бігли вони недовго -- днів зо два. Вовчиця все настирливіше шукала те, чого конче потребувала. Тепер вона бігла важко й поволі. Одного разу, погнавшись за кроликом, яких вона завжди ловила дуже спритно, вовчиця раптом спинилася й лягла на сніг відпочити. Коли Одноокий підбіг до неї й мордою тицьнув легенько в шию, вона так сердито на нього напалася, що він аж перекинувся і дуже кумедно став ухилятись від її зубів. Тепер вона стала ще дразливішою, ніж раніше, а він робився все терплячіший і дбайливіший.
Нарешті вона знайшла те, чого шукала. За кілька миль угору по течії був струмок, що влітку впадав у Маккензі, а тепер, промерзнувши до скелястого дна, перетворився у суцільний лід від верхів'я до гирла. Втомлена вовчиця трухцювала за Однооким, що біг далеко попереду, й нараз побачила, як високий глинястий берег нависає над струмком. Вона повернула сюди. Весняні дощі й талі води підмили берег, і в одному місці з вузької розколини зробилася вузька печера.
Вовчиця спинилась біля входу й уважно обдивилася крутий берег, а тоді оббігла печеру в один бік і в другий, аж туди, де берег переходив у пологий схил. Повернувшись до печери, вона через тісний отвір увійшла всередину. Футів зо три їй довелося повзти, далі стіни розійшлися вшир і вгору, і вона опинилась на невеличкій круглій площинці, футів шість у діаметрі. Головою вона майже торкалася стелі. Тут було сухо й затишно. Вовчиця пильно оглядала всю печеру, а Одноокий стояв коло входу й терпляче стежив за нею. Нахиливши голову й майже торкаючись носом близько зсунутих лап, вона обернулася кілька разів туди-сюди, а потім з утомленим зітханням, більше подібним до стогону, згорнулась і лягла головою до входу. Одноокий, настороживши вуха, сміявся собі з неї, і вона бачила через отвір, як він добродушно махав своїм кудлатим хвостом. Вовчиця на хвильку прищулила вуха й, лежачи з роззявленою пащею та висолопленим язиком, усією позою виявляла задоволення й спокій.
Одноокий був голодний. Хоч він і заснув у проході печери, сон його був неспокійний. Він раз у раз прокидався і, нашорошивши вуха, прислухався, що робиться надворі, в ясному світлі, де на снігу яскріло квітневе сонце. Крізь сон до нього долинало ледь чутне дзюрчання невидимих струмків, і він підвів голову, напружено вслухаючись у ці звуки. Сонце знову зійшло на небі, і Північ, прокидаючись від сну, уже кликала вовка. Усе навколо оживало. В повітрі відчувалась весна, під снігом уже починалося життя, дерева шумували соком, бруньки розривали крижані пута.
Старий вовк стурбовано поглядав на свою вовчицю, але вона не виявляла й найменшої охоти звестись на ноги. Визирнувши надвір і побачивши, як пролетіла в повітрі зграйка снігових подорожників, він схопився, але коли глянув ще раз на самицю, знову ліг і задрімав. У цей час до його слуху донеслося дзижчання. Два чи три рази він спросоння відмахнувся лапою, а тоді прокинувся. Біля самого носа крутився й дзижчав самотній комар. Це був старий комар, що цілу довгу зиму пролежав задубілий у сухій колоді, а тепер під весняним сонцем відтанув до життя. Одноокий не міг далі опинатись покликові природи. До того ж він був дуже голодний.
Він підліз до вовчиці й спробував переконати її, щоб вона підвелась. Але вовчиця тільки загарчала. Тоді він вийшов сам на яскраве сонячне світло, побачив, що сніг під ногами провалюється й подорож буде нелегка. Одноокий побіг замерзлим струмком, де сніг, затінений деревами, лежав ще чистий і твердий. Він проблукав годин вісім і, коли смеркло, повернувся до печери ще голодніший, ніж уранці був. Дичина траплялася, та годі ж було її зловити. Він провалювався на м'якому підталому снігу, а кролик біг по ньому так само легко, як і взимку.
Біля входу в печеру Одноокий підозріливо зупинився. Із середини чулися якісь дивні тихі звуки. Це не був голос вовчиці, проте ці звуки нагадували йому щось давно знайоме. Він обережно вповз до середини, і вовчиця застережливо загарчала назустріч. Не збентежений цим, він, одначе, спинився й далі не поліз; його цікавили інші звуки -- тихе, приглушене хлипання й повискування.
Вовчиця загарчала вже роздратовано, й він відступив назад у прохід, згорнувся там і заснув. Коли настав ранок і в лігво процідилося тьмяне світло, він знову став шукати, звідки йдуть ті напівзнайомі йому звуки. У застережливому гарчанні вовчиці він почув нові нотки, нотки ревнощів, -- і це змушувало його триматись на чималій відстані. Проте він угледів, що між її лапами, під животом, комашилося п'ять маленьких живих клубочків; кволі й безпорадні, вони все скімлили, і очі їхні не дивилися ще на світ. Старий вовк був здивований. Таке траплялося не вперше на його довгому й вдатливому віку, таке траплялося часто, а проте щоразу він знов дивувався.
Вовчиця дивилась на нього стурбовано. Час від часу вона потихеньку гарчала, а коли їй здавалося, що він підходить надто близько, це гарчання грізнішало. Її власний досвід нічого їй не казав, але інстинкт, цей успадкований досвід безлічі поколінь вовчиць, підказував їй, що батьки часом пожирають своїх щойно народжених безпорадних нащадків. Цей інстинкт виявлявся в ній як страх за вовченят, і вона не підпускала до них і близько Одноокого, хоч він був їм батько.
А втім, ніякої небезпеки не було. В Одноокому також озвавсь інстинкт, успадкований від безлічі поколінь вовків. Він не задумувався і не сушив ним собі голови. Просто цей інстинкт був у ньому, в кожній клітинці його тіла, і це була найприродніша річ у світі, що він усім своїм єством відчув його веління і, обернувшись спиною до своєї родини, подався добувати їй поживу.
За п'ять-шість миль від лігва струмок розділявся на два рукави, що розходились під прямим кутом і губились у горах. Ідучи вздовж лівого рукава, Одноокий натрапив на недавній слід. Обнюхавши його і переконавшись, що слід зовсім свіжий, вовк присів і подивився в той бік, куди він вів. Потім, не поспішаючи, обернувся й побіг уздовж правого рукава.
Сліди значно більші за його сліди, і він знав з досвіду, що там, де вони проходили, дичини небагато лишалось.
Півмилі вище по струмку гострий його слух вловив такий звук, який ото буває, коли гризуть зубами. Тихо підкравшись, він побачив дикобраза, що, стоячи на задніх лапах, гострив свої зуби об дерево. Одноокий обережно наближався, але малу мав надію. Він знав, що це за звір, хоч і не здибав їх досі так далеко на півночі й ніколи зроду не куштував їхнього м'яса. Але він давно довідався, що у світі є такі речі, як Щастя й Випадок, і чимдалі ближче скрадався до дикобраза. Ніколи не можна наперед сказати, чим закінчиться така зустріч, в житті-бо по-всякому трапляється.
Дикобраз скрутився клубком, розчепірив у всі боки свої довгі гострі шпички, і вже ніяк було на нього напасти. Якось замолоду Одноокий був спробував близько обнюхати такий ніби зовсім безпечний на погляд клубок голок і дістав раптом хвостом по морді. Одна голка кілька тижнів стриміла йому в носі й пекла його, як вогнем, аж доки сама не відпала. Отож вовк ліг, наготувавшись до стрибка і носа тримаючи щонайменше за фут від дикобразового хвоста. Завмерши на місці, Одноокий чатував. Хто знає, що може статись? А що, як раптом дикобраз розгорнеться! Тоді можна буде спритним ударом лапи розпороти його ніжний, нічим не захищений живіт.
Але прождавши півгодини, вовк не витримав і, сердито загарчавши на нерухомий клубок, побіг далі правим рукавом. У минулому йому дуже часто траплялось дарма чекати, щоб дикобраз розгорнувся, і тепер він не хотів більше гаяти часу. День минав, а він ще нічого не здобув!
Батьківський інстинкт прокинувся в ньому і гнав його вперед. Він мусить знайти поживу. Вже пополудні він несподівано наскочив на білу куріпку. Він вийшов з гущавини й побачив, що цей дурний птах сидить на стовбурі поваленого дерева мало не перед самим його носом. Обоє подивились один на одного. Птах перелякано змахнув крильми, але вовк ударив його лапою, звалив на сніг і саме в ту мить, коли він уже готовий був злетіти в повітря, схопив його зубами. Тільки-но зуби Одноокого вп'ялися в ніжне тіло, ламаючи крихкі кістки, він пожадливо почав їсти. Потім він раптом згадав щось і, метнувшись бігти назад, поніс куріпку додому.
За милю над розтоком він, біжачи своїми м'якими лапами, ковзаючи, мов тінь, і вивчаючи уважно берег, натрапив на ті самі великі сліди, що їх бачив уранці. Вони йшли в одному з ним напрямі, він за кожним поворотом сподівався здибати звіра.
Висунувши голову з-за скелі на крутому заломі струмка, він побачив таке, що одразу змусило його присісти. Це був той звір, що залишив на снігу свої сліди, -- велика рись-самиця. Вона, так само як і він допіру, сиділа на снігу перед великим клубком голок. Якщо раніше Одноокий скидався на тінь, то тепер він став тільки привидом цієї тіні, яка, скрадаючись, обходила з підвітряного боку мовчазну нерухому пару.
Він лежав на снігу, поклавши коло себе куріпку, і, визираючи крізь низько поросле ялинове гілля, стежив за драмою, що відбувалася перед його очима, -- за риссю та дикобразом: обоє вони вичікували, і обоє вперто боронили своє життя, а зміст цілої гри полягав у тому, що один міг жити, тільки з'ївши другого, а другий не хотів бути з'їденим. Старий одноокий вовк, причаївшись у своєму захистку, також брав участь у цій грі, сподіваючись, що йому всміхнеться Випадок і він дістане поживу, необхідну йому, аби жити.
Збігло півгодини, година; нічого не змінювалось. Клубок голок так завмер, ніби це був камінь; рись сиділа, як застиглий мармур, а вовк здавався мертвим. Але в усіх трьох звірів напруження доходило до болю, й, мабуть, життя ніколи не буяло в них з такою силою, як тепер, коли вони здавалися закам'янілими.
Та ось Одноокий ворухнувсь і ще більше нашорошився. Там щось сталося. Дикобраз урешті вирішив, що ворога вже нема, і поволі й обережно став розгортати свого непроникного панцера. Нічого лихого він не підозрював. Колючий клубок поволі-поволі витягався й довшав. Одноокий відчув, як у роті в нього мимохіть покотилася слина, коли він побачив живе м'ясо, яке лежало перед його очима, наче готова пожива.
Дикобраз запримітив свого ворога, ще не зовсім розгорнувшись. Але в цю-таки мить рись ударила його. Удар був швидкий, як блискавка. Її лапа з гострими, зігнутими, немов у хижої птиці, кігтями розпорола йому ніжного живота й одразу ж відсмикнулася назад. Якби дикобраз розгорнувся зовсім або якби помітив ворога на якусь частину секунди пізніше, то лапа вихопилася б непошкоджена, а так він враз ударив її збоку хвостом, угородивши в неї свої голки.
Усе це зчинилось в одну мить -- удар, відповідь на нього, передсмертний вереск дикобраза, вищання здоровенної кішки, враженої болем і подивом. Одноокий підвівся збуджено, насторожив вуха й витягнув хвоста, що тихенько здригався. Рись розлютувалась і хижо накинулася на звіра, що заподіяв їй такий біль. Але напіврозшматований дикобраз, який вищав і рохкав, невдало пробуючи згорнутись, знов ударив її хвостом, і величезна кішка знов завищала з болю й подиву. Тоді вона відскочила назад. На носі в неї стриміло стільки голок, наче це була якась чудернацька подушечка для шпильок. Вона шкрябала ніс лапами, намагаючись скинути ці пекучі колючки, тицяла носом у сніг, терлася ним об гілля та хмиз і все стрибала -- вперед, назад, праворуч, ліворуч, не тямлячись від болю й страху.
Весь час пирхаючи, рись несамовито била своїм коротким хвостом. Потім вона вгамувалася і на часину заспокоїлась. Одноокий стежив далі і враз несподівано затремтів, аж йому шерсть стала дуба, коли рись, страшенно завищавши, високо підскочила вгору, а потім, не перестаючи вищати, чкурнула геть.
Але тільки тоді, як її вже зовсім не було чути, наважився Одноокий вийти зі своєї схованки. Ішов він так обережно, ніби сніг увесь був утицяний дикобразовими голками, і вони могли щохвилини вгородитися в його м'які лапи. Коли він підходив, дикобраз сердито завищав і клацнув своїми довгими зубами. Він примудрився знову згорнутись, та це не був уже такий непроникний клубок, як раніше: занадто багато було порвано його м'язів. Він був роздертий мало не навпіл і спливав кров'ю.
Одноокий набирав повну пащу скривавленого снігу, жував його, смакував і ковтав. Це тільки ще більш посилювало відчуття голоду, але він був занадто досвідчений, щоб забути про обережність. Він ліг і став чекати. Дикобраз скреготів зубами, стогнав, хлипав і часом тихо повискував. Невдовзі Одноокий помітив, що голки його поволі опускаються і дрижаки пробігають по спині. Потім ці дрижаки раптом припинились. Довгі зуби клацнули востаннє, голки зовсім прилягли, тіло зразу послабло, дикобраз перестав ворушитись.
Тремтячою лапою Одноокий витягнув дикобраза й перекинув на спину. Нічого не трапилось. Звір був неживий. Пильно оглянувши здобич, вовк обережно взяв її зубами й побіг уздовж струмка, потроху; волочачи дикобраза по снігу, потроху в зубах несучи, відвертаючи при тім голову, щоб не настромитись на колючі голки. Дорогою він згадав щось, поклав свою ношу й швидко подався туди, де покинув куріпку. Цього разу він знав, що йому робити, і, не вагаючись, з'їв її. Тоді повернувся й знову поволік дикобраза.
Коли він приніс свою здобич у печеру, вовчиця, подивившись на неї, обернула до нього морду й ніжно лизнула йому шию. Але зараз же загарчала, не підпускаючи його до вовченят; проте не так сердито, як перше, не загрожуючи, а ніби перепрошуючи, її інстинктивний страх за дітей поволі зник. Вовк поводився, як справжній батько, і не виявляв святокрадницького бажання пожерти маленьких створінь, що вона породила.
Похожие статьи
-
Друга народжений у пустелі, Бій зубами - Біле Ікло
Розділ І. Бій зубами Вовчиця перша почула людські голоси й скавучання запряжених собак, і вона ж перша відскочила від безпорадної людини в колі...
-
Ранок почався щасливо. За ніч не пропав жодний собака. Людям трохи відлягло від серця, і вони рушили далі серед мовчання, мороку та холоду. Білл,...
-
Поснідавши й склавши на санки свої убогі пожитки, люди залишили привітне вогнище й рушили в темряву. І одразу ж почулося дике й тужливе виття -- крізь...
-
Перша пустеля, Услід за поживою - Біле Ікло
Розділ І. Услід за поживою Земний ялиновий бір похмуро чорнів уподовж обох берегів замерзлої річки. Недавній вітер зірвав із дерев біле покривало інею, і...
-
Мова казок вічна - Життєвий та творчий шлях Ганса Крістіана Андерсена
Незвичайно жива мова казок, - мова Андерсена-імпровізатора, оповідача, яким одно заслуховувалися і в колі дітей і в колі дорослих, засновано: 1. на...
-
Образ Мотрі -- один з найдовершеніших образів повісті. Мотря -- дружина Карпа. Дівчина була із заможної родини, але добра і не вихвалялася на селі....
-
Андерсен не був революціонером, проте у своїх творах він розкриває гострі суперечності в буржуазному суспільстві того часу, засуджує його пороки. Його...
-
Однієї ночі біля Тріумфальної арки герой роману Равік зустрів жінку Жоан Маду, яка була чимось сильно налякана. Він запросив її до себе в готель, а потім...
-
"То хіба йому зрозуміти цю бездиханність, це напруга, коли ніж ось-ось зробить перший розріз, коли услід за легким натиском тягнеться вузька червона...
-
Діаспорний аспект творчості письменника Іван Багряний вписав своє ім'я в історію як найвидатніший політичний речник першої еміграції з Радянського Союзу....
-
Жінки і кохання в житті і творчості Генріха Гайне Можна сказати, що Генріх Гайне є не тільки найзначнішою, а й чи не найхарактернішою постаттю пізнього...
-
Прийоми творення образу Кармелюка - Образ народного месника в повісті Марка Вовчка "Кармелюк"
Повстанців письменниця називає не розбійниками, а "молодцями", що свідчить про її симпатії до них. Цим її твір відрізняється від інших, що побачили світ...
-
Творчість Шарлотти Бронте отримала високу оцінку Карла Маркса. Він писав в 1854 р., характеризуючи на сторінках американської газети "Нью-Йорк дейлі...
-
"Композиція твору дозволяє нам ознайомитися лише с декількома окремими епізодами з життя Редеріка Шахарта, - сталкера, порушувача закону. І кожен з них...
-
Лукаш - Образи твору Лісова пісня
Світлими теплими тонами змальовано у "Лісовій пісні" Лукаша і дядька Лева. Напровесні обидва вони з'являються в лісі, аби побудувати хату і оселитися там...
-
"...Єдина моя надія, що моя розповідь, можливо, зможе відвернути жахливу загрозу, яка постала над родом людським...",- ця цитата з роману([1, 31] вже з...
-
Протягом усіх відомих нам років у демонологічних віруваннях великої кількості народів та культур завжди невід'ємно присутній образ жінки, що може легко...
-
Дитинячі роки казко творця Ганс Крістіан Андерсен народився у датському місті Одесі на мальовничому острові Фюн. В бідній родині, рано втратив батька,...
-
"Яке ти маєш право бути вільним, коли твій народ у неволі?" В останній розмові з Євгенієм Регіна запитує його, чи правда, що завтра має відбутися...
-
Життєвий і творчий шлях Мольєра
Мольєр народився 15 січня 1622 року в родині багатого паризького буржуа, придворного шпалерника Поклена. Його справжнє прізвище звучить саме так....
-
"Рідна неволя" - легенда від лесі? - Леся Українка
Перш за все треба з'ясувати, що таке рідна неволя для Лесі Українки. Цей образ вималювався в поезії "Legende des siecles" ("Легенда віків"), яку було...
-
Як прозаїк Борис Грінченко - автор близько півсотні оповідань і нарисів, кількох повістей, зокрема "Серед темної ночі" та "Під тихими вербами". У малій...
-
Особливості основної ідеї роману - проблеми людяності Часто роман Ремарка "Тріумфальна арка" називають найсумнішим твором ХХ століття. З цим можна...
-
Генеза кохання у збірці Генріха Гайне "Книга пісень" - Тема кохання у німецькому романтизмі
"Книга пісень" являє собою ліричну повість, об'єднану однією спільною темою - темою кохання. У віршах "Книги пісень" знайшли своє відображення...
-
Життєвий та творчій шлях Лесі Українки
"Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі...
-
Драма Макса Фріша "Санта Круз" - Творчість Макса Фріша
Проблема людини, яка втратила себе, або ж поривається стати іншою, виглядати інакше, жити по-іншому, стала центральною у його п'єсах. В епіграфі до...
-
Одразу після першої публікації роману "Тигролови" перші позитивні відгуки надійшли від Ю. Дивнича - Лавріненка, В. Чорногая, Ю. Шереха. У своїй книзі...
-
Першу спробу перекласти трагедію Софокла "Антігона" українською мовою здійснив поет-перекладач П. Ніщинський. І. Франко переклав трагедії Софокла "Едіп у...
-
Всі три письменники отримали різну освіту, є представниками різних країн та відповідно культур. В кожному з творів ми маємо змогу побачити різне...
-
Значення творчості Т. Г. Шевченка
Шевченко - основоположник нової української літератури. Шевченко є основоположником нової української літератури і родоначальником її...
-
Реінкарнації Міріам: Елеазар і Тірца - Леся Українка
Отже, "Вавілонський полон" написаний після "Одержимої" (1901) у 1903 році. Головним героєм поеми є Елеазар, саме той, що Укупі з бранцями ридав він у...
-
Комунікативна розминка. Кожна зустріч з деревом, із квіткою пробуджує в нас нові сили й водночас нагадує, що всі ми - діти нашої...
-
Критика. Талант - Життєвий та творчий шлях Ганса Крістіана Андерсена
Критикам не подобалися казки Андерсена. Їх нападкам піддавалося, головним чином, те, в чому була сила і оригінальність казок. Письменника засуджували за...
-
"Макбет". - Європейська література доби Відродження
Трагедія "Макбет" - твір соціально-політичної проблематики, в якому засуджено криваву узурпацію і сваволю монарха. Сюжет Шекспір запозичив з "Хронік" Р....
-
"Король Лір". - Європейська література доби Відродження
На сюжет старовинного сказання про короля Ліра, записаного спочатку в середньовічній хроніці, а потім - в "Хроніках" Р. Холіншеда, існувала до Шекспіра...
-
Комедії. - Європейська література доби Відродження
Протягом 90-х років Шекспір написав десять комедій. Сюжети для них він брав з різних джерел: італійських новел, античних і сучасних творів, з реальної...
-
"Києво-Печерський патерик" являє собою збірку творів, написаних різними авторами і в різний час. Дослідники вважають, що спочатку до його складу входили...
-
У "страшних" оповіданнях Е. По втілив принципи, які викладені у його статті "Філософія творчості: "знайти такі сполучення подій і тону, які в найкращий...
-
Франческо Петрарка був одним із засновників гуманістичного руху в Італії, одним з найвидатніших італійських ліричних поетів і одним з упорядників...
-
Автобіографічний характер кіноповісті - Кіноповість "Зачарована Десна"
Зачарована десна кіноповість довженко Повість "Зачарована Десна" - лірична розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати її повністю...
Лігво - Біле Ікло