"Король Лір". - Європейська література доби Відродження

На сюжет старовинного сказання про короля Ліра, записаного спочатку в середньовічній хроніці, а потім - в "Хроніках" Р. Холіншеда, існувала до Шекспіра анонімна п'єса, яку він і використав при створенні своєї трагедії.

Зміст твору, на перший погляд, простий і зрозумілий, насправді є багатозначним, складним і глибоким. Як і в інших трагедіях, Шекспір пов'язав родинну історію з історичними конфліктами й соціальними протиріччями, і твір на тему невдячності дітей набув соціально-філософського характеру. Іван Франко справедливо писав, що в "Королі Лірі" англійський драматург "дав нам не фамілійну трагедію в королівських костюмах, а трагедію самого королівства на фамілійнім тлі".

Хоч в трагедії використано старовинний сюжет, зміст її відбиває стан сучасного Шекспірові суспільства. Це суспільство, де панує приватна власність, на грунті якої розпадаються нормальні, природні зв'язки між людьми, де відбувається непримиренна боротьба: одних - за владу і багатство, інших - за [372] людські права та гідний людини устрій суспільства. Уже на початку трагедії один із персонажів, Глостер, говорить з тривогою про свій час: "...Любов холоне, дружба ламається, брати не хочуть знатись, по містах - заколоти, по селах - розбрат, у палацах панує зрада, розірвано зв'язок між батьком і сином... Минулися кращі наші часи. Підступи, ошуканство, зрада й руйнація, розбиваючи наш спокій, товаришують нам у дорозі до могили" (II, 2).

Персонажі, які діють в трагедії, діляться на дві протилежні групи. До однієї належать Едмунд, Гонерілья, Регана, Корнуол - хижаки й егоїсти, позбавлені честі й совісті, лицедії й злочинці, вчинками яких керує жадоба влади й багатства. Особливо глибоким є образ Едмунда з його виразно окресленим характером. Сильний, небезпечний злочинець, він завжди володіє собою, розраховує тверезо і точно, ніколи не діє під враженням роздратування чи гніву. Едмунд - страшне породження соціального перевороту нової доби. Він втілює розкріпачену ініціативу, позбавлену людяності, спрямовану проти суспільства, виключно на задоволення особистих, хижацьких інтересів.

Інша група персонажів - Корделія, Кент, Едгар, блазень Ліра, згодом Глостер - повноцінні люди, гуманні, щирі й безкорисливі. В образі Корделії найбільш повно втілено ідеальні риси людини - чистота, гідність, щирість, висока людяність. Корделія - один із найбільш довершених позитивних жіночих образів світової літератури. Леся Українка писала: "В усій класичній і некласичній французькій літературі XVII та XVIII ст. нема жодного жіночого образу, котрий можна було б поставити поряд зі щирою, вільною духом Корделією".

У центрі трагедії - образ Ліра в його складній динаміці. На початку перед нами величний, повновладний король, який розподіляє своє королівство між трьома доньками, вирішивши "з рамен своїх старечих струснути всі турботи". Віддаючи королівство, він не має ніякого сумніву, що і без нього залишиться королем і збереже загальну пошану й почесті, якими був оточений усе життя. Це уявлення грунтується на його вірі в цінність своєї особистості. Лір завжди був "сповнений гордої свідомості, що він сам собою великий, а не владою, яку має в своїх руках". Отже, на думку Ліра, оскільки в ньому самому нічого не зміниться від того, що він віддає королівство, то й становище його змінитися не може. Король Лір вірить також в існування однієї для всіх [373] непорушної моралі, за якою молодші шанують старших, діти покірні батькам, піддані - королю.

Сліпа покірність Гонерільї і Регани волі Ліра при розподілі королівства, красномовне вираження ними любові до нього цілком відповідають його уявленням про себе і про світ, і він спокійно віддає їм королівство. Правдива і щира Корделія відмовляється від фальшивого славослів'я. Це сприймається королем як прояв черствості і непокірності, він проклинає Корделію, позбавляє її спадщини, і вона покидає королівство.

Невдовзі короля Ліра безмежно вражає зміна у ставленні до нього Гонерільї й Регани. Зникла їх шанобливість, вони більше не визнають за ним жодних королівських прав, сприймають його тільки як стару примхливу людину, що дратує їх і завдає клопоту. Спочатку Лір не може цьому повірити, потім пояснює все злобним характером, черствістю й невдячністю своїх дочок, не раз вибухає гнівом, проклинає дочок, закликає грізні стихії покарати їх за порушення природного порядку речей.

Ви, бистрі блискавки, вогнем сліпучим

Зухвалі очі засліпіте їй!

Ви, сонцем розколихані тумани,

Спадіть на неї і затруйте вроду,

І гордощі неситі оскверніть!

Лір ще не розуміє, що справа не в особистих якостях його дочок, що це діє об'єктивна закономірність суспільства, заснованого на приватній власності: гнів короля без королівства вже нікого не лякає, батька без спадщини вже ніхто не бере до уваги, і доньки відмовляють Ліру в притулку.

Блукаючи холодної буряної ночі степом, король Лір опиняється в світі бездомних і скривджених "сіром голих". Лише тепер він проймається до них співчуттям, розкаюється, що не думав про них, коли посідав трон, кидає виклик багатим і байдужим:

Бродяги,

Сіроми голі! Як на вас падуть

Страшні удари бурі оцієї -

Чи ж можуть ваші голови невкриті,

Худі тіла в подертому вбранні

З негодою жахливою боротись?

Занадто мало думав я про це.

Навчайся, багатію! Відчувай,

Що бідарі всякденно відчувають,

Віддай добра свойого їм частину.

Щоб правда на землі запанувала.

Ціною нестерпних страждань дісталась Ліру істина про світ і людину. Він повністю усвідомив негідність і несправедливість світу, в якому живе, і зрозумів, що зумовлені вони пануванням власності. Це вона викривляє закони, породжує несправедливість, дає волю жорстоким інстинктам, убиває в людині гуманність.

Лахміття

Нам одкриває злочини, а пишна,

Підбита хутром дорогим одежа

Приховує. Позолоти порок -

І суд зламає спис об позолоту.

Прозріння Ліра й відкриті ним істини тим більше вражають у трагедії, що вони пов'язані з зображенням поглиблення суперечностей у світі. Так, паралельна сюжетна лінія Глостера і його синів поширює картину суспільства, на її фоні виразніше виступає типовість трагедії Ліра, а водночас і художня своєрідність цього образу.

Надзвичайна емоційність у зображенні страждань Ліра досягається тим, що Шекспір подає їх на тлі бурхливих стихій: тільки вони можуть змагатися з силою Лірових пристрастей. Буря, на фоні якої відбуваються найбільш драматичні події в "Королі Лірі",- це головний поетичний образ трагедії, символ катастрофи суспільного життя. Цей прийом - включати саму природу у вир людської боротьби - характерний для творчості Шекспіра.

Наприкінці трагедії Лір не тільки зрозумів свою власну помилку, а й осягнув несправедливість суспільства загалом. Він збагнув нарешті, що найціннішим у людях є людяність і співчуття до інших. Лір і сам змінився під впливом глибоких переживань і страждань, які збагатили й облагородили його душу, відкрили йому очі. На допомогу Ліру поспішає скривджена ним Корделія. Лір усвідомлює всю міру своєї провини перед нею, всю велич її благородної душі. Зустріч з Корделією дала йому щастя. Проте, як показує Шекспір, світ, гідний людини, в якому торжествуватимуть справжні цінності,- справа майбутнього. Корделія загинула - її повісили в тюрмі за наказом Едмунда. Лір не хоче і не може жити далі. Він помирає, проклинаючи безсердечних людей.

Трагедія пробуджує почуття обурення світом жорстокості й зла. З приводу розвитку образу Ліра М. О. Добролюбов писав: "Дивлячись на нього, ми спочатку відчуваємо ненависть до цього безпутного [375] деспота; але, стежачи за розвитком драми, все більше примиряємося з ним як з людиною і закінчуємо тим, що сповнюємось обурення і лютої злості уже не до нього, а за нього і за цілий світ - до того дикого, нелюдського становища, яке може доводити до такого безпутства навіть людей, подібних до Ліра".

Трагедія Шекспіра постала на грунті історичної дійсності Відродження, але вийшла далеко за її межі, набрала загальнолюдського значення і зберегла свій живий смисл до сьогоднішнього дня.

Похожие статьи




"Король Лір". - Європейська література доби Відродження

Предыдущая | Следующая