"Макбет". - Європейська література доби Відродження

Трагедія "Макбет" - твір соціально-політичної проблематики, в якому засуджено криваву узурпацію і сваволю монарха. Сюжет Шекспір запозичив з "Хронік" Р. Холіншеда.

Дія трагедії сконцентрована навколо образу Макбета, показаного в еволюції. Особлива увага приділяється зображенню внутрішнього світу героя, розкриттю поступового розпаду його особистості в ході злочинної боротьби за трон. На початку трагедії Макбет постає як герой Шотландії, її захисник, славний і непереможний воїн, якого шанує і відзначає високими нагородами король Дункан. Макбет вірно служить Шотландії і королю, але успіхи й удачливість породжують у ньому усвідомлення своєї винятковості, честолюбні бажання. В нього зріє злочинний задум захоплення трону. Натхненницею й вірною помічницею його у цьому є палко кохана ним дружина леді Макбет. Скориставшись випадком, коли король Дункан гостює в його замку, Макбет, зазнавши болісної душевної боротьби, зрештою убиває Дункана і захоплює корону. Але підступно захоплена влада не приносить щастя й миру ні Макбету, ні його дружині. Піддані здогадуються про злочин Макбета і віддаляються від нього. Боячись викриття, керований інстинктом самозахисту, Макбет уже без вагань чинить один злочин за другим: його найманці убивають Банко, винищують сім'ю Макдуфа. Руйнується родинне щастя Макбета, його дружина не витримує непосильного тягара злочину і божеволіє. Наростає самотність тирана. Він викликає обурення, уся країна його ненавидить і готується до боротьби з ним.

Водночас у Макбеті відбуваються великі внутрішні зміни. Тиран розплачується за свої криваві злодіяння розпадом своєї особистості, цілковитим внутрішнім спустошенням і болісними стражданнями. Не будучи злочинцем за своєю вдачею, як "чоловік в основі чесний і чутливий" (І. Франко), [376] Макбет усвідомлює усю жорстокість і нелюдськість свого злочину, розуміє його згубну дію на свою долю, його безглуздість: злочин дав йому корону, але позбавив його людяності й звичайного щастя, корона не принесла йому нічого, крім страждань і самотності:

Я довго жив і на путі життя

У жовтолисту осінь перейшов.

Чи ж бачу те, що прикрашає старість,-

Любов, покору, шану, юрми друзів?

Нема й не буде. Ні! Самі прокльони...

За логікою внутрішнього руху Макбет доходить глибоко песимістичних висновків про безглуздість життя:

Все завтра, та все завтра, та все завтра -

Дрібненькою ходою - день у день,

І так закінчується наш літопис.

Всі "вчора" путь освітлювали дурням

До праху смерті. Вгасни, недогарку!

Життя - рухлива тінь, актор нікчемний;

Годину чваниться, горить на сцені,-

І край; оповідання ідіота,

Палке та голосне, але нічого

Не значуще.

Це вже означає цілковиту моральну загибель Макбета.

Глибоко драматичне зображення зруйнування колись благородної і доблесної людини робить образ Макбета глибоко трагічним. Але це зовсім не означає виправдання злочинця. Засудження його безкомпромісне. Трагедія сповнена войовничого гуманізму. Проти Макбета виступає все суспільство, воно бореться з тираном і знищує його в ім'я справедливості й людяності.

Шекспір створив також видатні трагедії на античні сюжети, запозичені з "Порівняльних характеристик" Плутарха. Це - рання трагедія "Юлій Цезар", а також "Антоній і Клеопатра", "Коріолан", "Тимон Афінський", що завершують другий період творчості. В них ставляться великі трагічні проблеми життя, світ зображується в стані напруженої боротьби, в якій вирішується доля окремих осіб і цілих народів. Образи Брута, Коріолана, Антонія і Клеопатри належать до найдовершеніших і найбільш глибоких образів Шекспірових трагедій. Хоч трагедії написані на давні сюжети, вони мали гостроактуальний смисл. Три перші були близькими і зрозумілими сучасникам Шекспіра своєю політичною проблематикою, [377] "Тимон Афінський" - викриттям згубного впливу золота і грошей на людину і людські відносини. Основу сюжету цього твору становить трагічна доля Тимона Афінського - багатія, який щедро роздає свої багатства численним друзям, радо допомагає людям. Він вірив, що їхня вдячність, їхні похвали і схиляння перед ним є щирим проявом дружби до нього, правдивого захоплення ним як людиною; Тимон глибоко переконаний, що, опинись він у біді, усі ці люди не змінять до нього ставлення і поспішать йому на допомогу. Невдовзі він розорився. Але це його не хвилює, він знає, що має багато друзів, і сподівається на їхню підтримку. Проте ніхто не поспішає її подати, від Тимона відмовляються навіть ті, кого він виручав з великої біди. Невдячність друзів викликає у нього гнів і обурення, він тепер зрозумів, що вони і раніше були з ним нещирими, керувалися корисливістю, лицемірили заради його щедрих подарунків. Усе це приводить його до переконання, що стосунки між людьми в суспільстві визначає золото, що ціниться воно більше, як людина. Тимон проймається ненавистю до золота і до людей і йде жити в ліс. Випадково він тут відкопує скарб, але з огидою відкидає золото і проклинає як зло, що спотворює світ і роз'єднує людей. Монологи Тимона вражають глибиною розуміння сутності грошей у власницькому суспільстві.

А це що? Золото? Блискуче, жовте,

Коштовний скарб... О ні, боги, тепер

Молитися не буду я на сміття!

Лиш корінців я хочу! Світле небо!

Його тут вистачить, щоб обернути

Зло на добро, зробити чорне білим,

Низьке - високим, одворотне - гарним,

Старого - юним, боязкого - мужнім!

Навіщо ви, боги, мені його

Даруєте? Навіщо? О боги!

Воно жерців і слуг од вас одверне,

В тілистого з-під голови подушку

Зуміє витягти! Цей жовтий раб

В'язатиме й ламатиме святі

Обітниці, благословить проклятих,

Страшну проказу змусить полюбити,

Звеличить злодія і дасть йому

Високий титул і загальну шану,

І місце у сенаті. Це воно

Засняділу вдову веде до шлюбу,

А вкрита болячками потаскуха,

Та, що від неї вже й шпитальні стіни

Нудити почало, стає від нього

Квітучою й розкішно-запашною,

Немов сама весна. Нікчемне сміття, [378]

Повіє світова, що сієш розбрат

Поміж народів, я верну тебе

В твоє законне місце!

К. Маркс вбачав у цьому монолозі вираження думки самого Шекспіра і зазначав, що "Шекспір чудово зображує сутність грошей". Для ілюстрації своїх думок К. Маркс неодноразово звертався до Шекспірової трагедії і цитував монолог Тимона.

Тимон помер самотнім, не примирившись з людьми, з ненавистю і відразою до них за те, що вони, піддавшись владі золота, втратили людяність. Але не прокляття Тимона завершують трагедію. Вона закінчується закликом встановити у світі гідний людини порядок речей. Один із персонажів твору, Алківіад, проголошує необхідність подолати, якщо потрібно, то й війною, боротьбу між людьми в суспільстві і встановити мир і спокій:

З війни народжується мир, а мир

Хай стримує війну, й на вічні віки

Хай одне одному готують ліки.

Похожие статьи




"Макбет". - Європейська література доби Відродження

Предыдущая | Следующая