ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ - Анотація на хоровий твір "Вийди, вийди, Іванку"

1. Діапазон хорових партій.

Сопрано І: СОЛЬ1 - СОЛЬ2

Сопрано ІІ: РЕ1 - ФА2

Альт І: сольМ - до1

Альт ІІ: сольМ - соль1

2. Характер теситурного викладу.

Дивлячись на діапазон партій, можна сказати, що він неширокий, що є, звісно, зручним для виконання. Але не слід забувати про перехідні ноті в кожній партії. Уважно продивившись партитуру, видно, що в партії сопрано не уникнуто зупинок на перехідних звуках. З першого ж мотиву половинна тривалість припадає на ноту мі2, яка є пороговим, перехідним звуком. 11-14-й такти майже повністю побудовані в цій незручній зоні:

(такти 13-14 сопрано)

Другі сопрано та само в цих тактах можуть відчувати незручність. Для них ще одним місцем в перехідній зоні є 21-й такт:

(21 такт сопрано)

Щодо партії альтів, тут теситура зручна. Перехідні звуки зустрічаються рідко, стрибки, більше за квінту, відсутні. Певна незручність може виникнути в 14-му та 21-22-му тактах, бо це є нижньою зоною діапазону.

    (такти 14, 21-22) 3. Вид хорового ансамблю.

З самого початку хоровий ансамбль, виходячи з теситури, є природним. Всі партії знаходяться в зручних умовах. Партія альтів може бути більш яскравою через те, що сопрано поділяються на два голоси, а альти звучать в унісон.

(такти 1-2)

В подальшому така ситуація виникне в другому періоді, коли сопрано звучатимуть в унісон, а альти розділяться на два голоси

(такти 10-11)

Важливо приділити цим місцям увагу.

4. Стрій.

Оскільки твір виконується без супроводу, стрій має бути дещо інший, бо він не прив'язаний до темперованого інструменту.

Мелодія може звучати більш виразно завдяки тому, що ладові тяжіння вивільняться, інтервали звучатимуть більш загострено на фоні витриманих нот альтової партії. В цьому існує і складність: витримані звуки мають бути точними і впевненими. Справа в тому, що мінор прив'язаний до мажору, і від цього необхідно відштовхуватись. Тобто, орієнтуватись в пошуках стійких ступенів потрібно не на І і V ступінь, а на ІІІ і VІІ, бо вони є стійкими ступенями паралельного мажору. Це викликає деяку незручність, бо внутрішній слух має бути налаштований на мажор, а співати необхідно в паралельні тональності. Тому перед початком роботи над твором необхідно настроїти слух виконавців не на тональність, а на ладові співвідношення.

5. Вокальні труднощі.

Вокальні трунощі пов'язані як з мелодією, ладом, так і з дикцією. Українська мова є однією з мелодичніших мов світу. За фонематикою вона схожа на італійську, а стиль "bell canto" виник саме в Італії.

Тому особливу увагу слід приділити вокальній вимові. Складності виникають на самому початку. На сильну долю такту звучать фонеми "и", "і", "е" які провокують на більш плаский і широкий звук:

"В и йди, вийди, І ванку,

Заспівай нам в е снянку,

З и мували, н е співали,

В е сни дожидали"

Потрібно приділити увагу максимальному вертикальному звучанню, адже, якби склад був без ударний, це було б простіше.

Наступною складністю є приголосні "с", "ч", поєднання "щ" та "ж". Шиплячі приголосні потребують правильної організації артикуляційного апарату та подання повітря. В словах

"ве с нянка",

"ве с но",

"прине с ла",

"с тарим",

"пові с ила"

Фонема "с" може розповсюдитись по всьому хору безкінечним "сичанням". Необхідно промовлядти її дуже коротко, але чітко, "прикріпляючи" до наступного складу.

Фонеми "ч" та "щ", на відміну від подібних російських, є твердими. До того ж остання складається з двох звуків [шч]. Для вимови це поєднання потребує тренувань. Звук "ч" такий самий "підступний", як і "с", тому в словах

"дів ч атам"

"кийо ч ку"

"віно ч ку"

"кіло ч ку"

"віно ч ок"

"в ч ора"

"зве ч ора"

Треба уважно відноситись до його вимови. Особливе місце займає робота над суфіксами "-чка" "-чку", що (як і у випадку зі звуком "с") може розсипатись в хорі. Також складність може викликати послідовність складів з мякою зубною приголосною та твердою язиковою, як в слові "дівчатам". Це поєднання може призвести до появи пом'якшеної фонеми "ч".

Наступні труднощі пов'язані з інтонуванням. Перші сопрано стрибають на квінту і прибудовують до неї малу секунду, в той час, як другі сопрано виконують стрибок на терцію і будують велику секунду:

(такт 1)

Це принципово важливе місце, якщо згадати про ладові тяжіння і закон інтонування мінору. Паралельною тональністю соль мінору є сі-бемоль мажор, тобто, під час виконанн потрібно орієнтуватись не на партію перших сопрано, у яких звучить перша та п'ята ступінь, а на партію других сопрано, у яких звучить тоніка альтернативної тональності.

Окрім цього терції завжди є складними, а в мінорі - особливо. Партії сопрано майже усюди виписані терціями. Мабуть, для чистого інтонування знадобиться виокремити всі подібні місця і опрацювати.

Також складність можуть викликати унісони як на слабку долю такту, так і на сильну.

(такти 1-2)

Серед них - загально хоровий унісон в 8-му та 16-му тактах.

(такти 8, 16)

Складність цих місць в тому, що після того, як декілька партій зливаються в один голос, виникає природне підсилення динаміки, яке пояснюється тим, що кожна партія продовжує співати в тому самому динамічному відтінку. Тому важливо опрацювати миттєве зменшення динаміки в усіх унісонних місцях.

Складність інтонування альтової партії полягає в тому, що альти мають витримувати довгі ноти, поєднані у низхідному русі:

(Такти 2-3)

Сам рух вниз провокує на пониження інтонації, а в творі таких місць дуже багато, при тому, що звук мі-бемоль має бути як-надалі від звуку соль, звук ре має бути дуже близько до мі-бемоля. Це обумовлено, знову ж таки, мінорним ладом.

В альтовій партії присутній один фрагмент з хроматизмами (такти 15), який також може викликати складності інтонування. Справа в тому, що тут відбувається шостого за до мінором, орієнтуватись на мінорну тоніку неможна. Головним звуком в цьому ході має бути сі-бемоль, хоча він є сьомим ступенем до мінору.

6. Особливості хорового дихання.

Хорове дихання переважно ланцюгове. Загальнохорове є лише в паузах між частинами.

7. Єдність та контрастність частин.

Як вже було зазначено раніше, тематичний матеріал не є контрастним. Частини подібні, їх різниця заключається у викладенні. Якщо перша частина гомофонно-гармонічного складу, то лруга частина виявляє елементи поліфонії, канону. В ній відбувається розширення загальної теситури хору, насичення тембрами, адже кожна партія проявляє себе, на відміну від першої частини, де альти виконують суто функцію основи.

Можна сказати, що контрастність досягнуто за рахунок динамізації кожної партії.

Похожие статьи




ВОКАЛЬНО-ХОРОВИЙ АНАЛІЗ - Анотація на хоровий твір "Вийди, вийди, Іванку"

Предыдущая | Следующая