Назви дерев у прислів'ях і приказках - Назви рослин в українських прислів'ях і приказках

Звичай шанувати священні дерева міцно увійшов до ментальності українців. Дерево, якому судився довгий вік, стає священним. Так на Рівенщені є дуб, якому близько 1300 років. Це найстаріше дерево в Україні. У народовір'ї дуб вважався деревом перуна, нині його шанують за міцність, красу, довговічність. "Міцний, як дуб", - кажуть про сильного чоловіка [1, 21]. Дубові приносили в жертву вепра, а тепер можна почути приказку: "Дуб - дерево хороше, та плоди його свиням годяться" [1, 23].

Верба одвічно шанувалася в Україні. "Без верби і калини нема України"[5, 25]. З нею пов'язаний обряд Вербної неділі. У народнім уявленні верба - символ не тільки космічного океану, але й надзвичайної життєздатності: вона росте без особливих на те умов, гілка без коріння приживається в будь-якому грунті. У народі кажуть: "Верба, що лугова трава, її викосиш, а вона знову виросте"[1, 32]. Вербовою гілкою відшукували воду. "Де верба, там вода", "Дарма верба, що груш нема, аби зеленіла" [1, 33]. Цю рослину українці використовували для плетення різних побутових виробів, як лікарський засіб. "Верба склеює рани"[1, 34], - говорить народна мудрість.

Вишня - одне з найстаріших дерев в Україні. Її знають з дуже давніх часів, спочатку як дику рослину з цілющими ягодами, пізніше почали культивувати. Біологи припускають, що вишня поширилася в Україні з Малої Азії. Проте назву цього дерева, яка в багатьох мовах (в т. ч. тюркських) має слов'янський корінь, досі не можуть пояснити. Якщо звернутися до обрядової звичаєвості українців, вишня використовувалася в Новорічній обрядовості задовго до привнесеного Петром І звичаю ставити ялинку. Її викопували восени і ставили в діжку з землею в хаті, де вона стояла до Нового року. За тим, як росла вишня, передбачали свою долю. Вишня присвячувалася найвищим Богам народовір'я. Логічно вважати назву вишня прикметником (ж. рід від вишній).А в тому, що Бог в дохристиянській вірі вважався вишнім, не може бути сумніву. Назву вишня слід розуміти як "божественне дерево". Хата у вишневому садочку - одвічне замилування українського народу. Шевченківський "садок вишневий коло хати" звучить, як народна мудрість. Про дівчат говорили приказкою "гарна, мов вишневий цвіт"[3, 514].

Осику в народі вважають "нечистою", "заклятою". Українська давня назва цього дерева "трепета" точно передає характерну ознаку цього дерева - листя постійно шелестить, навіть тоді, коли немає вітру. Сучасне звучання цієї назви запозичене. А взагалі, осика з давніх-давен відігравала важливу оберегову функцію, тому народ складав такі прислів'я про осику: "Осика груш не родить", "Осика сама собі дме, сама горить, сама собі й воду носить", "Убити осикового клина", "Осикові дрова й козиний кожух, то вилізе пара і дух"[3, 533].

Яблуня відома в Україні не менше. Яблуко стало символом родючості й кохання. Про особливу плодючість яблуні знали вже трипільці, коли зображали насіння яблуні на своєму посуді. За часів Київської Русі було відомо кілька рецептів зберігання яблук взимку, сушіння, квашення тощо.

Із цим деревом пов'язані такі прислів'я і приказки: "Яблуко від яблуні недалеко падає"[3,345] (проводилася аналогія із схожістю долі батьків і дітей, вживається з негативною оцінкою), "Гарна як яблуневий цвіт"[3, 346].

Клен найбільше використовувався на виготовлення музичних інструментів: сопілок, гуслів, скрипок. З нього робили лопати для печі. Явір (різновид клена) в Україні вважається символом смутку, його садять на могилі вбитого козака, розлучених закоханих: "Посадили над козаком явір та калину"[3, 346]

Похожие статьи




Назви дерев у прислів'ях і приказках - Назви рослин в українських прислів'ях і приказках

Предыдущая | Следующая