Назви злаків у прислів'ях і приказках - Назви рослин в українських прислів'ях і приказках

Якби ми могли повернутися в глибину віків і подивитися, що люди сіяли тоді, ми б не побачили багатьох рослин, звичних для нас тепер: не було б там ні кукурудзи, ні картоплі, ні соняшнику. А от пшеницю на нашій землі сіяли ще за три тисячоліття до нашої ери. У Єгипті вона була відома понад чотири тисячоліття тому, а в Передній Азії її вирощували ще давніше - вісім тисяч років тому. Важко сказати, яка країна була прабатьківщиною пшениці. Назва цієї культури дуже давня - вона ще праслов'янська. Слово пшениця утворене від слова пшоно. Сьогодні цей зв'язок між словами пшоно і пшениця зовсім утратився: пшоно для нас - назва готового продукту, пшениця - це і пшеничне поле, і пшеничне зерно, але готові до споживання продукти мають інші назви. В нашій мові збереглося багато прислів'їв, в яких говориться про пшеницю. В усіх них народна мудрість возвеличує найголовнішу і найважливішу злакову культуру українців. "На чорній землі біла пшениця родить", "Пшениця колоситься - життя веселиться"[1, 107]. Як бачимо, слово пшениця часто вживане в прислів'ях.

У пшениці є дикий родич, якого східні і західні слов'яни звуть пирей, пирій. У давнину було слово пиро, яке означало полба - один із різновидів пшениці. Звідси слово пирій - це "пшеничний", "хлібний". Сьогодні цей корінь є в назвах пшениці у південних слов'ян: у сербів - пир, у словенців - pir, pira. Інші назви цього бур'яну - російське ржанец, українське житець - є начебто перекладом його давньої, первісної назви. Серед приказок зустрічаємо таку "Мов житцем поросло"[1, 51], в значенні "поросло густою дикою травою".

Як і пшениця, давньою злаковою культурою в Україні є просо. Його вирощували ще за чотири-п'ять тисяч років до нашої ери. Назви його пов'язують зі словом пістрявий. На Україну просо привезено було, мабуть, кочівниками. Батьківщиною його вважають Східну і Центральну Азію. У літописі ХІ століття згадується, що просо сіяли біля Києва. Просо - рослина-годувальниця - оспіване в багатьох прислів'ях і приказках. Наприклад, "Просо вітру не боїться, а дощеві кланяється", "Тоді просо засівається, як глухий дуб розвивається", "Боїшся горобців - не сій проса"[3, 440]. І зараз просо - популярна рослина не тільки в нашому народі, а й в багатьох народів світу.

Назва жито спільнокоренева зі словом жити: "Дожити би до жита, а там не тужити"[1, 50]. Виходить, що без жита не було б життя. В цьому є частка правди, бо жито найбільш повноцінний продукт. Це стародавня культурна рослина, відома жителям Європи ще з бронзового віку. Батьківщиною жита вважають гірські райони Північної Африки й Західної Азії. Серед 13 його видів лише один культурний, решта - дикі. В Афганістані росте дике жито з дуже ламкими колосками, тому селяни після того, як зберуть пшеницю, змушені віниками вимітати колоски ламкого жита з поля. Про любов нашого народу до цього злаку, про те, що вживали цю назву часто, свідчать багато чисельні прислів'я: "Жито годує всіх, а пшениця на вибір", "Де постаралися, там жито і пшениця, де полінувалися, там кукіль і мітлиця", "Теплий апрель, мокрий май - буде жито, як Дунай"[1, 50].

А тепер поговоримо про гречку. Вона здавна полюбилася людям. Її сіяли у день Килини-гречениці. Походить гречка з Гімалаїв, де зосереджено найбільше форм дикої культурної рослини. З Гімалайських гір гречка потрапила в Сибір, на Далекий Схід, у Монголію, Китай, Індію, Японію. Вважається, що в Європейську частину, зокрема в Україну, гречка була завезена ще воїнами князя Святослава під час візантійського походу. Тому вона й зветься "гречанка", "грекиня". У польській мові вона теж gryka, hreczka - "гречанка". У середні віки в Європі її ще називали "турецьким житом". Виходить, звідки привезли, так і називали. Гречка невибаглива до місця свого посіву. Недарма в нашому народі збереглося прислів'я "Гречка каже: "Мене хоч в золу, аби впору"[1, 33].

Кукурудзу для Європи відкрив Христофор Колумб. 2 листопада 1492 року він побачив у жителів Куби дивну рослину - високу, листату, з великим насінням, зібраним на одному стрижні. Це був, як казали місцеві жителі, маїс. В Україні, а також у болгар, хорватів, словенців, поляків вона зветься майже однаково, але чому її саме так називають, до кінця так і не з'ясовано. Перше пояснення: рослину назвали так, тому що таким чином кличуть свійську птицю, коли годують зернами кукурудзи. Друге пояснення: назва рослини походить від кукуряв - "кучерявий". Третє пояснення: слово кукурудза найближче за звучанням до румунського кукуруц.

Ця рослина дуже вибаглива до умов, в яких вона зростає. Українці підмітили цю властивість кукурудзи і передали в спадок майбутнім поколінням в такому прислів'ї "Щоб кукурудзи було доволі, зустрічай сонце в полі"[3, 432]. Назва цієї культури не дуже популярна, зустрічається в прислів'ях і приказках рідко.

Історія соняшнику трохи нагадує історію кукурудзи. Іспанці привезли з Мексики цю дивовижну квітку, яка повертає голову за сонцем. У 1510 році її висадили в Мадридському ботанічному саду як декоративну рослину. Квітка увійшла в моду: її дарували світським дамам, ставили у вазони. Згодом соняшник став олійною культурою.

Назва цієї рослини в усіх народів, що населяють Європу, пов'язана із Сонцем: "сонячна квітка", "повернений до сонця", "той, що дивиться на сонце" та інші. Білоруси кажуть вороты - сонце, росіяни - подсолнух, а в українців - соняшник, сонях.

Народна мудрість увібрала в себе погляди людей на цю корисну рослину, надаючи їй значення багатства, родючості. "Посієш соняшник до дощу, матимеш сало до борщу"[3, 434]. Подібні прислів'я виражають не тільки ставлення людей до рослини, а й несуть відомості про те, коли краще її саджати.

Похожие статьи




Назви злаків у прислів'ях і приказках - Назви рослин в українських прислів'ях і приказках

Предыдущая | Следующая