Україна, світове українство - історична місія
Етнонація України, її природа, культура, мова, етнопсихіка, державотворча і міжнародна діяльність визначили не лише характер внутрішнього розвитку, а й історичну місію в загальнолюдському цивілізаційному та культуротворчому процесі.
Не варто скидати з рахунку, що історія знає різні концепції сутності історичної місії народів. До прикладу: стародавніх іудеїв -- як місії єдиного богообраного народу; римлян -- як народу-гегемона у світовому цивілізаційному поступі; московитів -- як спадкоємців імперського Риму, покликаних "захищати" інтереси світового православ'я; творців Рейха -- як речників "найталановитішої арійської раси", а російських більшовиків -- як прапороносців особливої місії інтернаціоналізму та пролетарської партії і революції. Не варто, бо месіанізм імперського чи расово-ідеологічного штибу реанімується й культивується і деякими сучасними націями-державами, у тому числі й згаданими. Місія України визначена самою Природою: знаходячись на перехресті міжнародних цивілізаційно-культурних магістралей, вона має, по-перше, вбирати світовий досвід для власного розвитку, процвітання, поступу: родового, етнонаціонального, соціально-економічного, культурного, мовного, демократично-правового, освітньо-наукового, державно-цивілізаційного; а по-друге, синтез світового і національно-державного розвитку ширити в усі часо-просторові сфери вселюдства.
Досвід як національно-демократичної революції ХVІІ ст. та всенародної боротьби початку ХХ ст., національно-культурного Відродження першої чверті ХХ ст., так і "помаранчевої" революції 2004 року засвідчив, що Україна може не тільки талановито вчитися в інших, а й щедро ділитися власним досвідом, збагачувати вселюдство ідеалами свободи, демократії, щонайвищого злету гуманізму й культури міжлюдських і міжнаціональних відносин; вселяти віру в щасливе майбутнє вселюдства. Природно спробувати розібратися у справжньому сенсі подій та позицій, звернувшись до об'єктивного й непідкупного судді -- історичного досвіду.
У концепції російських "інтернаціоналістів" (саме російських, бо англійські, французькі, італійські, китайські комуністи на практиці не поривали з національним грунтом) національне питання, коли йшлося про інші народи, не ставилося або й дискредитувалося (а його дослідники, апологети переслідувалися), оскільки воно демаскувало б месійні імперські амбіції та інтереси Росії. Але, наголошуємо, коли йшлося про інші нації. Бо ті ж російські ленінці ніколи не втомлювалися твердити, що вони не є "Иванами, не помнящими родства" (і тим подавали, до речі, непоганий приклад і нам, але українські більшовики воліли вчитися хіба що навиворіт), зректися себе в ім'я російської світової імперії мали лише "інородці". А для цього й мала бути знищеною їхня національна (а тим самим і людська) самосвідомість (гідність, свобода, честь). Це з болем відкрили для себе ще М. Грушевський та В. Винниченко, бо бачили реальні факти: "Останні тижні (січня-лютого 1918 р. -- П. К.) внесли дуже багато в роз'яснення політичної ситуації... І в тім, наприклад, і боротьба великоросійських більшовиків з українською Республікою за цей час розкрила дуже значно свій власний підклад, свій підстав, свій дійсний зміст. Піднята нібито в інтересах перемоги крайніх демократичних і соціалістичних гасел, а властиво-деагогічних кличів, над розважнішою, бо обрахованою на реальні наслідки, роботою Української Центральної Ради та її правительства, вона все більше стає ясною в своїх реальних мотивах і завданнях, що зовсім не мають нічого спільного ні з соціалістичними, ні з демократичними завданнями.
З повною очевидністю виступає мотив боротьби національної в самій грубій і не прикрашеній формі, принаймні в поглядах і висловах рядової маси. Для неї завдання свого походу -- "бити хахлів", що по 250-літнім поневоленні наважились піднести голови й скинути з себе московську кормигу. Інтелігентніші проводирі більшовиків не виявляють так щиро дійсних національних мотивів, але з їх тактики виступає так само ясно се завдання: повернути назад у московську службу збунтованих українських підданих, а для того знищити культурні центри України, інтелігентні сили українські. Українців ловлять, арештують, розстрілюють тільки за те, що вони українці" ("На порозі нової України").
При цьому більшовицькі ідеологи нерідко посилалися на пасивність чи й активну критичну позицію щодо лідерів національних змагань самих українців ("народу"). Та то було наслідком або слабкості мислення, або фарисейської політики. "Простолінійним більшовицьким політикам, -- зазначав Винниченко, -- не приходило в голову, що велика ненависть часто буває результатом великої любові". Як любові до Батьківщини, демократії і свободи та ненависті до їх руйнівників. Проводирі більшовицького руху в Україні занадто недооцінили сили національної свідомості в українських масах і занадто переоцінили... своє національне чуття. На ділі виявилося, що "на папері й у заявах" -- "право самовизначення", "вплоть до отделения", а в емоції -- найпримітивніший, брутальний, погордливий і нахабний націоналіст. І націоналіст, ображений у своєму націоналізмові, розлючений, мстивий... У всій більшовицькій літературі, як до революції, так і під час неї, національне питання трактувалося або з нехіттю, з деякою зневажливою вибачливістю, а то й гидливістю, або ж немов і прихильно й справедливо, але сухо, холодно, казенне.
Вони не розуміли тоді, що без національного визволення не може бути й соціального визволення, що національний визиск є одна з форм визиску соціального" ("Відродження нації").
Було б точніше, коли б В. Винниченко сказав: не хотіли, щоб цю взаємозалежність всі розуміли. Бо вже 1920 р. в "Щоденникові" він зазначить: ні про яку світову революцію в Кремлі не думають. Насправді ленінське політбюро, його уряд дбають лише про інтереси Росії. І це мало б розкрити очі українським "інтернаціоналістам", та вони вже затишно прилаштувалися в обозах військ, що громили українську національно-визвольну революцію, й з метою виправдання своєї долі гундосили: вони -- єдині справжні виразники інтересів українців (щоправда, поділених ними, і не лише теоретично, а й ідеологічно, законами, зброєю на "чистих" і "нечистих"). А от поборники національної ідеї є недругами чи й ворогами не лише українського, а й усіх інших народів світу. Їхні ж ідеали -- тільки виплід ідеалістичних ідей буржуазно-націоналістичної інтелігенції і не тільки не пов'язаний з світоглядом українців, а й чужий їм. Це, запевняли опоненти національної ідеї як основи державного, національного, духовного відродження, підтверджується багатовіковою історією.
На жаль, за допомогою армій, партійної дисципліни, ідеології, освіти, науки, культури, "казармової" педагогіки ту "істину" вдалося зробити масово визнаною.
І це -- за умови, що саме історичний досвід повністю заперечує ту облудну концепцію.
А також -- національно-демократичної орієнтації. Саме Україна постала межовою Землею між Європою і Азією з їх цивілізаційно-культурними ідеалами та системами, тенденціями до зближення чи конфронтації. Природно, що вона стала першим бар'єром на шляху нового типу ордизму -- московсько-абсолютистського, войовничо-месіаністського.
Ще в XIV-XV ст. було сформульовано основи "класово-інтернаціоналістської" політики Москви: українці -- частинка, "молодший брат" великоросів: єдина їхня безальтернативна мета -- "воссоединение" в єдиному східнослов'янському етносі; а здійснення планів розпочалося Переяславською угодою 1654 року. Є космос міфів. Вони базуються не так на фактах, як на уявленнях. Але в основі своїй -- доброчинно конструктивні.
Російський месіанізм не тільки тиранічний, антидемократичний, фатальний для національної ідеї як феномена, а й за природою смертельно-руйнівний, особливо стосовно української національної ідеї, бо базується на міфові про етно-державну та мовно-культурну єдність, а тому безальтернативність аншлюса України. І це зумовлено як суттю всякого імперіалізму (псевдоінтернаціоналізму), так і специфічними обставинами нашої історії. Особливо сутності нації -- найбільш цілісної й незнищенної, бо впродовж віків руйнувалися міста, держави, тисячі союзів, об'єднань, конгломератів. Єдиною спільнотою на віки лишається нація. Навіть ідеологи інтернаціоналізму, хоча й планували асиміляцію, злиття націй, обходили їх історію та національну проблему, не могли не відзначити, що нація -- не плід теорії, абстрактних розумувань, вигадки, а наслідок реального процесу розвитку, еволюції природного ядра людської спільності -- етносу. А його формуючими чинниками завжди були: природа (земля, клімат, тваринний і рослинний світ, космос) та спосіб життя, що, в свою чергу, зумовлювало: тип світовідчуття та світорозуміння, мову (як засіб спілкування, але й як універсальний феномен вираження буття та свідомості, ідентичності й окремішності від інших, носій пам'яті, моралі, етики, естетики, міра духовності індивіда й суспільства), психіку, характер (як вираження фізичних і духовних якостей людини: її волю, засоби досягнення мети, ідеалу).
Чи ж могло так трапитися, щоб природно-космічна сутність етносу існувала лише як матерія без духу? Лише відродження історичної пам'яті й самоусвідомлення своєї космічної, національної й гуманістичної особовості та історичної місії формує Тараса Шевченка, а за ним і П. Куліша, М. Драгоманова, І. Франка, М. Грушевського, Лесю Українку, В. Винниченка, І. Огієнка, В. Вернадського, М. Заньковецьку, Л. Курбаса, П. Тичину, О. Довженка -- тип універсальної особистості: з максимально розвиненим самопізнанням та усвідомленням, державницькою філософією й психікою, душевною глибиною й крицевою волею, науковим раціо й ніжним, добрим емоціо, гуманізмом, що понад усе ставить право, свободу та рівність кожної людини, нації і культури.
Внаслідок фальсифікації української історії людство не усвідомило ролі України в порятунку Європи від монголо-татарської окупації.
Не розкрито всесвітньої ролі і української національно-визвольної революції ХVІ ст., коли було створено демократичну республіку Запорозьку Січ та національно-демократичну державу Гетьманщину, а тим самим показано, що успішними можуть бути соціальні революції лише тоді, коли поєднуються з революційями національними і навпаки. А також, що саме українці, синтезуючи і свій, і загально-європейський досвід, здобутки суспільно-політичної думки створили воістину демократичну Конституцію, ядром якої стали положення про народоправство та права кожної людини, соціальної верстви, нації.
Наслідком стало те, що українські емігранти на землі Росії (до Тихого океану) чи Австралії і Америки понесли з собою ідеали свободи, рівності, гуманізму, справедливості й демократизму, чим суттєво збагатили життя як Сходу, так і Заходу.
Цілком закономірно, що при відкритті пам'ятника Тарасу Шевченку у Вашингтоні та при відзначенні сорокарічного ювілею події у 2004 році Президенти США, видатні представники інших держав одностайно наголошували: не тільки народ США виявив шану до українського генія, а й Тарас Шевченко символізував честь великій державі, оскільки він збагатив її ідеалами людяності, любові до свободи і демократії, поетизацією материнства, жінки і Батьківщини, незрадливого братерства людей і народів.
Шлях до піднесення загальнолюдської цивілізації та культури окреслювало українство і на початку ХХст., коли було створено Українську соборну державу та в час Другої світової війни, коли, відроджуючи стратегію й тактику козацтва, армія УПА боролася з тисячократно переважаючими силами двох імперій, і хоча її воїни знали про неминучість фізичної загибелі -- боролися і Духом, Патріотизмом, Гуманізмом, стратегічно -- перемогли чорні сили фашистського месіанізму. Довели правоту філософії: "Борітеся -- поборете" (Т. Шевченко). Vivere memento! (Лиш боротись -- значить жить (І. Франко)). Початок ХХІ століття українство і на терені держави, і ще в понад 70 країнах планети знову явило світові багатьма неочікуване чудо -- "помаранчеву революцію", чим, безумовно ж, поклало печать торжества демократії і свободи, прав людини і націй, розквіту мов і культур, панування справедливості і краси на процес вселюдського поступу.
Українство постало і як Учитель життя. Українство підтвердило харизматичність своєї етнонації. Українство наповнило поняття історичної місії новим, дійсно прогресивним змістом.
Схема
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК
Національний месіанізм -- це наслідок інтерпретації проблеми єдності та багатоманітності світової історії через метафізичне розуміння співвідношення загальнолюдського та конкретно-історичного (національного). В українській політичній та філософській думці засновником ідей національного месіанізму є М. Костомаров, який в ряді праць обгрунтував особливу історичну роль українського народу, виходячи із специфіки його національної психології, а також Ю. Липа, що багатогранно обгрунтував історичне "Призначення України".
Уроки буття етнічної спільноти -- комплекс мислительних схем та історіософських версій, що насвітлюють шлях національного саморуху в системі "виклики часу -- політичні та культурні реакції етносу". Випрацьовані інтелектуалами -- письменниками, філософами, політичними діячами, вони окреслюються як дороговкази на шляху до поступу, до горизонту збулості -- етнічної й індивідуальної. Нехтування уроками буття етнічної спільноти спричиняє нігілістичні розриви в живій тканині національного буття, яка заповнюється відчуженими формами тоталітаризму або маскульту.
ЛIТЕРАТУРА
- 1. Грушевський М. Iсторія України-Руси. В 11 т., 12 кн. -- К.: Наукова думка, 1991-1997. 2. Грушевський М. На порозі нової України. -- К., 1991. 3. Дорошенко Д. Огляд української історіографії. -- К., 1990. 4. Кононенко П. П. Українознавство: Підручник. -- К.: Либідь, 1996. 5. Кононенко П. Свою Україну любіть... -- К.: Твім Iнтер, 1996. 6. Мала енциклопедія етнодержавознавства. -- К.: Генеза, 1996. 7. Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. -- Львів: Світ, 1994. 8. Ткаченко О, Реєнт О. Україна на межі цивілізацій. -- К., 1995. 9. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії у 2-х т. -- К.: Основи, 1995. 10. Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький. -- К., 1996. 11. Смолій В. А., Степанков В. С. Українська державна ідея XVII-XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. -- К. Альтернативи, 1997. 12. Українознавство в розбудові держави // Матеріали міжнародної нвуково-практичної конференції. -- К., 1994. 13. Українознавство: Ювілейний збірник. -- К., 1996. 14. Ухвали ІІІ світового Форуму українців. -- К., 2001. 15. Центральна Рада і український державотворчий процес // Матеріали наукової конференції у 2-х част. -- К., 1997.
Похожие статьи
-
На відміну від питань типу "Україна -- нація", "Україна -- держава", безпосередньо пов'язаних із політикою та інтересами інших країн, а тому гостро...
-
Етнос - Україна, етнос та основні етапи розвитку Українознавства
Чи можемо ми вважати, що племена, які заселяли прабатьківщину слов'ян, були праслов'янськими? Протягом століть одні племена змінювали чи витісняли інших,...
-
Напрямки і форми українознавства - Україна, етнос та основні етапи розвитку Українознавства
У вже згадуваних "Матеріалах...", підготованих І. Стешенком таО. Дорошкевичем, рекомендувалися такі напрямки й форми українознавства: Історія України...
-
Не можна не дивуватись, але навіть в енциклопедіях радянського періоду поняття "ментальність" відсутнє. Однак причина зрозуміла. Як зазначається в...
-
Україна у міжнародних відносинах
Усе досі розглянуте свідчить: 1) маємо, як і всі давні народи, пра - перед - і власне історію України, українства, українознавства; 2) кожен період...
-
Русини: етнонім і його наповнення
Русини -- етнонім для етносу, відомого в середні віки як Русь у різних частинах Східної Європи. З IX ст. країна і земля Русь, відомі як Київська Русь,...
-
Зв'язок мови з національною психологією - Мова як етнозберігаючий чинник
Зміни в українській психології значною мірою залежать також і від насильницького насадження чужої мови. Хоча багато дослідників, переважно іноземних,...
-
Соціокультурне становище етнічного українства
Соціокультурне становище етнічного українства У повоєнні роки, особливо в період хрущовської "відлиги" з утворенням раднаргоспів, значно зміцніли...
-
Початок наступу тоталітаризму на осередки української культури - Українська культура XX століття
Отже, 20-ті роки були роками зростання, піднесення і розвитку української культури, національного відродження. Але це якраз серйозно турбувало Сталіна і...
-
Історія українського менталітету та його формування - Український менталітет, як прояв самобутності
Аналіз сталих структур української ментальності до певної міри дозволяє виявити особливості історичної долі народу та перспективи його розвитку. В той же...
-
Основні підходи до вивчення етнічних спільнот
Основні підходи до вивчення етнічних спільнот Етнос нація спільнота Головними рядоутворюючими категоріями етносоціології та соціології нації є етнос і...
-
Слов'янство та його історична доля - Слов'янство та його історична доля
Звідки ж узялися слов'янські племена? Їхні корені знаходять ще серед скіфських племен, наприклад, Геродот називає неврів, що мешкали на північ від...
-
Становлення українського етносу
Становлення українського етносу Відомий українофоб Шульгін, скрегочучи зубами, писав у білогвардійському денікінському журналі: "Добре відомо, що...
-
Українська культура 1917-1920 років крізь призму політичної діяльності революційних урядів
Опинившись при владі, Українська Центральна Рада задекларувала курс на досягнення національно-територіальної автономії. При цьому передбачалася активна...
-
Розвиток українознавства по етапах - Україна, етнос та основні етапи розвитку Українознавства
1. Перший етап - перші історіософські дослідження, які започатковують базуукраїнознавства, появляються: а) за рубежами Вітчизни - у працях...
-
Втрата слов'янської етнічної релігії та її наслідки - Слов'янство та його історична доля
Охрищення окремих слов?ян почалося не раніше початку ІХ ст.: у 821 р. - охристився князь ободритів Славомир, у 831 р. - частина населення Моравії,...
-
Проблеми розвитку культури в незалежній Україні - Періодизація української культури
Розпад Радянського Союзу і блоку країн прорадянської орієнтації, крах комуністичної системи ознаменували початок нової історичної доби в геополітичних,...
-
Зміни в етнічній структурі суспільства
Зміни в етнічній структурі суспільства У другій половині ХХ ст. етнічна карта України суттєво змінилася. Зокрема, до складу УРСР увійшли майже всі...
-
Особливості української культури та менталітету
На початку літа 1846 року вперше і востаннє відвідав Україну один з найвідвертіших її ворогів В. Бєлинський. Перебуваючи у Харкові, 27 червня він написав...
-
Соціальні умови розвитку української національної культури та образотворчого мистецтва в СРСР
Вступ Постановка проблеми. Для сучасного розвитку й розбудови незалежної вільної Української держави велике значення має процес українського...
-
Сучасне русинство: етнополітичний проект чи криза української національної ідентичності
Забезпечення сталого гуманітарного розвитку, формування загальноукраїнської ідентичності та цілісності мовно-культурної сфери країни, інтеграція...
-
Поняття культурної ідентифікації - Типологія культури
Поняття культурної ідентифікації пов'язане з етапами розвитку етносу, системою його символічно-знакових уявлень про навколишній світ та його оцінок, а...
-
Чорноліська археологічна культура переважною більшістю вчених визнана праслов?янською (Тереножкін А., Рибаков Б., Мелюкова А. та ін.). Вона посідає...
-
Українська етнографія: предмет і джерела
Тема: Українська етнографія: предмет і джерела Дисципліна: Українська етнографія та краєзнавство Важливе місце серед різних напрямів вивчення краю займає...
-
Етнічна свідомість - Мова як етнозберігаючий чинник
Етнічне - це культурно-історична своєрідність, яка відрізняє один народ від іншого, що є основою формування нації. Уявлення про етнічне формується...
-
Міфологізація гостя - Особливості української ментальності
Однією з найхарактерніших рис спілкування в середовищі українців вважається гостинність. Вона становить не тільки обов'язковий компонент їхнього способу...
-
Мова як етнічна ознака - Мова як етнозберігаючий чинник
Зв'язок етносу з його мовою розробляли американські вчені Уорф і Сепір ще на початку ХХ ст. Їхні дослідження отримали назву "теорії Сепіра-Уорфа". Вчені...
-
Вступ, Поселення та житло - Культура та побут населення України
За часів відродження української культури необхідним є і знання тих звичаїв і культурних досягнень, що мали місце мимнулих століть. Органічно...
-
Висновки - Слов'янство та його історична доля
1. Християнство здійснювало зовнішній тиск і зовнішнє втручання у внутрішні справи язичницьких держав, підкоряючи їх духовно і політично і було...
-
Основні види впливу на ментальність народу - Український менталітет, як прояв самобутності
Головні причини слабкості чи сили українських державницьких чинників полягають не в особливостях нашої країни та в специфіці її географічного положення,...
-
У XIV ст. велика частина українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. Україна об'єднується з Литвою в одну державу як рівна з...
-
Складні і багатогранні процеси походження народів та їх культур постійно привертають до себе увагу. За свою багатовікову історію український народ...
-
Вступ - Культура давнього світу та її вплив на становлення української культури
Розв'язуючи проблеми, пов'язані з кожною із національних культур, неможливо обійти увагою питання про її походження. Жоден фактор, що визначає нації...
-
Подунавські слов'яни започаткували західно-слов'янську гілку. - Слов'янство та його історична доля
Крім цих плем?яних культур можна назвати Лука-райковецьку культуру, яку ототожнюють з деревлянами, бужанами, волинянами, уличами, тиверцями і...
-
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція
Індивідуалізм української ментальності: проблема ідентичності і культурна традиція Індивідуалізм є однією із головних настанов етнічної ментальності...
-
Мова і нація 02.10.2010 року 21 лютого 2000 року. ЮНЕСКО оголосило цього року днем рідної мови. Здавалось би: чому дивуватись, що має вражати. Дуже...
-
Незважаючи на великий моральний стимул, який дала більшовикам перемога у другій світовій війні, Сталін був переконаний, що війна завдала радянському...
-
За Ризьким миром (березень 1921 року), між радянськими республиками і Польщею Західна Волинь, Полісся, Холмщина і Підляшшя увійшли до складу польської...
-
Кононов І. Етнос. Цінності. Комунікація. -- С. 113.. - Донбас як стикове пограниччя
Втім, територіальні та демографічні зміни ніяк не позначилися на політичному статусі України. Для світу вона, як і раніше, не існувала. Намагання стерти...
-
Культурна співпраця між київською інтелігенцією та чернігівським селянством на початку ХХ століття
Культурна співпраця між українською міською інтелігенцією та селянством набула особливої актуальності на початку ХХ ст. У цей період для збереження...
Україна, світове українство - історична місія