Культура і економіка - Дрогобич - королівське місто

Ці обидві галузі в багатьох відношеннях існують як єдине ціле, якщо наприклад пригадати щорічний ярмарок, який одночасно є місцем обміну і комунікації, а отже, і культури. Саме "право ринкової торгівлі" було давньою міською привілегією, яка зберегла свою чинність до 19 ст. у день, коли в Дрогобичі відбувалася щотижнева ярмарка, у місті була сконцентрована вся економічна динаміка цілої області і місто одночасно піклувалося про співпрацю і міського і неміського населення. В середині 1880 року на такому ярмарку були присутні в середньому 1800 осіб, що переважно займалися купівлею/продажем худоби та збіжжя. Отже, йдеться про одну з найважливіших функцій провінційного міста, про взаємодію регіонального економічного і культурного центру і його аграрних околиць.

Специфічним для Дрогобича було також те, що він належав до нафтового регіону у підніжжі Карпат. Не лише установи гірничого управління, але й насамперед, численні підприємства нафтодобувної та нафтопереробної промисловості для міста як і інтернаціональна інтеграція сконцентрованого тут капіталу привели до того, що Дрогобич став менш "провінційним", ніж інші провінційні міста регіону. Культурні зв'язки юдейських сімей, в руках яких знаходилась більша частина капіталу, сягали щонайменше до Відня. Лише деякі з них, як наприклад, сім'я Гартенберг, там проживали, але одночасно вони були щедрими меценатами доброчинних організацій свого міста. По відношенню до нафтового регіону Борислава і його невпинно зростаючого населення, Дрогобич перейняв на себе функцію споживчого центру. Це стосується, насамперед, часу між відкриттям залізниці (1882 р.) і періодом, коли Борислав сам міг запропонувати готелі та магазини, тобто споживацькі заклади. Мабуть, саме з цією специфічною роллю Дрогобича пов'язують те, що місто мало особливо велику к-сть трактирів. У 1878 році їх налічувалось 167 (у Самборі 52, Стрию -84), причому через 10 років їх к-сть зменшилася до 88.

Культурний рівень міста визначається, в першу чергу, наявністю в ньому культурних закладів в широкому значенні цього слова. Сюди належать, насамперед, освітні заклади. Наріжним каменем в історії міста стало, без сумнівів, відкриття гімназії у 1858 році. Ініціатором цього стала Дрогобицька спілка, яка "хотіла залишити пам'ятку про чудесне визволення його величності Короля з рук вбивці (йдеться про спробу замаху на короля Франца Йосифа у 1852 році).

Отже, Дрогобицька гімназія завдячує своїм виникненням австрійсько-патріотичному акту у пізній період неоабсолютизму. Дрогобицька гімназія була єдиною, яка носила ім'я правлячого монарха, який оцінив це належним чином, відвідавши місто двічі - у 1880 та 1894 роках. На час відкриття у гімназії навчався 61 учень, к-сть книг у бібліотеці становила 219 творів та комплект навчальних засобів, що був профінансований профспілкою.

У 1914 році у розпорядженні бібліотеки було вже 3000 творів для 800 учнів, які з 1897 року навчалися в новій імпозантній будівлі (сьогодні це головний корпус педагогічного університету).

Гімназія належала до тих закладів, які створювали соціокультурну сферу міста і тим самим відрізняли провінційне місто як центр периферії від околиць. Ця подвійна роль відображалась також і в походженні учнів, з яких у 1914 році 39% народились у місті, а 33% - походили з району. Решта ж, як правило, походила з інших галицьких областей (17). Політичні зміни можна було виявити і в національно-конфесійних відносинах. Ще в час відкриття гімназії русини були в більшості як за конфесійними так і за мовними ознаками у співвідношенні до поляків становили 2 до 1 (2:1), але вже у 1900 році (отже, перед зміною демографічної ситуації в місті) переважали значною мірою поляки. Найбільшу групу становили юдеї, яких ще 40 років тому представляв у гімназії всього лиш 1 учень. Якщо говорити про динаміку у секторі освітніх закладів, то слід було б зазначити, що сюди належать також народні школи, яких перед Першою світовою війною було не менше 9, одна з яких користувалася орденом василіан.

Чи був, отже, Дрогобич осередком освіти? Щодо цього виникають сумніви, якщо зіставити к-сть освітніх закладів з к-стю жителів міста. Фактично на 1880 рік к-сть неписьменних становила понад 70% (переважно діти), що було найбільшим відсотком в Галичині (значно більше ніж в Стрию та Самборі). Але ця тенденція зменшувалась і вже на 1900 рік лише половина населення на міста залишалась неписьменною.

Не беручи до уваги залу ратуші, гімназія протягом довгого часу мала в розпорядженні єдиний великий актовий зал для зборів. Крім того у 1880-х роках будівля належала до тих мало чисельних будинків у місті, які мали більше ніж один поверх, оскільки 95% (а це приблизно 2000) будинків в місті були одноповерховими. У цьому відношенні, а також з погляду на складні санітарні умови, Дрогобич ще довгий час скидався на велике село, а не на місто. Лише з будівництвом залу (Sokol-Saal) у Дрогобичі стало можливим проведення багатьох культурних заходів. Протягом тривалого часу у місті не було ані театру, ані власної театральної трупи. Періодично у місті виступали мандрівні театральні колективи, насамперед, Львівський театр (Руська Бесіда), під керівництвом Івана Біберовича і Івана Гриневецького, який проводив не лише вистави, а й літературні читання та бали-маскаради. В останньому випадку запрошеним гостям надавалися костюми, що були власністю трупи. Виступи львів'ян у Дрогобичі вказують на певну культурну залежність від столиці. Одночасно вони забезпечили провінційному місту доступ до великого світу, оскільки репертуар трупи Руської Бесіди у жодному разі не обмежувався лише національно-народними виставами, а вміщував і західноєвропейські вистави з технічними ноу-хау.

Як показує повне ентузіазму сприйняття театральних вистав у місцевій польськомовній пресі, народні вистави у провінції, на відміну від столиці краю, тобто Львова, не приймали з огляду на національне самозображення. Тут вони становили загальну об'єднуючу культурну подію, Highlight в культурній глухомані. Це також відрізняло провінцію від метрополії.22

Починаючи з останніх десятиліть 19 ст. зростаючу роль в культурному житті відігравали різноманітні спілки та об'єднання, які спиралися з 1867 року на відповідне ліберальне право спілок. Головну роль поряд з спілками пожежників (1873) та ощадними та кредитними спілками (1877) відігравали освітні та розважальні об'єднання. У 1875 році була заснована перша спілка казино, через 5 років - "Читальна і розважальна спілка". У 1876 році русофільноорієнтована спілка Качковського відкрила свій філіал, у 1876 виникла філія спілки Талмуд-Тора, 1879 - перша музична спілка23. спочатку ведучими у русі спілок була єврейська інтелігенція і буржуазія. Але оскільки у цьому, а особливо у "Читальній і розважальній спілці", можна було помітити тенденцію до онімечення, виникла зустрічна ініціатива, яка вилилася у заснування польсько-русинської читальної спілки (1884). Те, що вже відзвучало у політичному центрі Львові, все ще було актуальним тут: пропаганда польською стороною "слов'янської єдності" проти нібито панівного, тобто такого, що загрожує повернутися, домінування німецьких культурних елементів, які тут більше, ніж у Львові, вносили євреї. У 1887 році, із заснуванням русинської читальної спілки, почався перший крок до національної сегрегації на рівні спілок, який, проте, не спричинив протистоянь. В травні наступного року поляки і русини спільно вшанували 27 роковини смерті Шевченка та 50-річчя заснування "Русалки Дністрової". Тут також приділили увагу як народній (тексти Гушалевича і Шашкевича під музику місцевих композиторів), так і світовій культурі (Бетховен, Доніцетті)24.

Пов'язані з розвитком Борислава як динамічно зростаючого нафтового регіону витрати та поселення єврейських підприємств в м. Дрогобичі призвели до того, що вищезгадані антинімецькі ідеї змішалися з антикапіталістичними і перетворилися на антисемізм. Центром цього стала заснована у 1884 році "Gazeta Naddniestrznaska". Це галицьке видання відзначалося з двох причин, а власне тому, що "євреїв" загалом, причому це часто не повторювалось, ототожнювали з певними ознаками (тут здебільшого з експлуататорними)25. "Gazeta Naddniestrznaska" була відповіддю на засновану рік перед цим (1883) німецькомовну, написану гебрестськими літерами газету "Drohobyczer Zeitung". Це взагалі перша політична газета в Дрогобичі діяла як видання (єврейської) еліти, тоді як інша була рупором соціал-національної опозиції. Ідеологічна напруга, яку створили ці дві газети, належала до найпомітніших культурних елементів 1880-років. В обидвох своє зображення знаходили офіційна публікація подій в місті та районі. Конкуруючі тлумачення створювали початки диференційованої гласності.

Кожній газеті належала друкарня. "Drohobyczer Zeitung" виходила в місті, в друкарні єврейського підприємця Аарона Жупника.

Серед форм естетичної діяльності особливе місце займає мистецтво: професійні народне, фольклор.

Культурний вплив його друкарні за межами Дрогобича крім названої газети проявився у ряді інших видань, які призначалися для поза регіональної публіки. Сюди належить і польський переклад тоді шанованої етнографічної праці Йозефа Вертгаймера про євреїв, і керівництво до основного закону громади, яке читали у всій Галичині26. Конкуруючу газету навпаки друкували не в місті, а у Львові, а саме у друкарні ім. Шевченка. Тут знову виявляється зв'язок залежності між провінційним містом і метрополією, тому що остання володіла багатими ресурсами в сфері книгодрукування. В даному випадку ця залежність галом мала значний вплив на місцеву громадськість, переважно тоді - і це траплялось не рідко - коли сполучення поїздів зі Львовом переривалося у зв'язку з природними умовами або технічними проблемами і "Gazeta Naddniestrznaska" з'являлася із запізненням. Комунікація виступає тут як чутливий мотор громадських змін у провінційному місті, як у внутрішніх стосунках (при зародженні місцевої гласності), так і у зовнішніх (як важливий зв'язок з культурним центром). Епохальною подією в історії Дрогобича стало приєднання міста до залізничної лінії, яку провели на протязі кількох років:1872 - зі Львовом, 1875 - з Станіславом. Найшвидший поїзд з Дрогобича до Львова (з пересадкою у Стрию) йшов неповні 4 години. У внутрішньому житті міста центральну роль грав відкритий у Грудні 1872 року вокзал, як місце куди приходили і звідки відправлялися люди, товари, новини.

З 1890-х років почався стрімкий розвиток у всіх галузях культури і освіти. Різниця із Львовом залишалася чітко помітною, хоч стала трохи меншою. Слід згадати таку технічну новацію як введення газового освітлення (1904), з'явилися також нові види транспорту, перший велосипед (1895), перший автомобіль (1904). Планувався і трамвай, хоча проект так і не було реалізовано. У 1909 році відкрився перший кінотеатр27. велику частину культурної динаміки тепер несли національні рухи з їх закладами та об'єднаннями. Сюди належала польська спортивна спілка "Sokol" (1890), реміснича спілка "Gwiarda" (1893), русинська (українська) освітня організація "Просвіта" (1903), русинська спортивна спілка "Сокіл" (1903), єврейська спортивна спілка "Betar" (1908) і т. д. Як правило ці національні спілки були бюрократично-ієрархічними організаціями з своїми центрами та відповідними місцевими групами. А оскільки центри знаходились знову ж таки у Львові, то тут виникає нова сфера стосунків взаємозалежності між провінцією і метрополією. Порівняно незалежною залишалася провінційна преса, яка могла збільшити кількість випусків і розміри тиражів.28 одна з цих газет опублікувала незадовго до Першої світової війни календар, в якому показувався досягнутий "рівень цивілізованості" Дрогобича. Тут налічувалося 43 адвокати (з яких аж 7 мали слов'янське прізвище!), крім того 17 лікарів, 20 повитух і 5 зубних лікарів. Ще було 4 аптеки і 2 аптекарських магазини, 15 банківських і кредитних установ, 4 готелі, 2 ресторани, 4 кафе, 2 кондитерські і 4 книгарні. Якщо порівняти цю ситуацію із становищем в середині століття, то можна без сумніву сказати, що навіть провінційне містечко брало участь у загальному "прогресі"29.

Похожие статьи




Культура і економіка - Дрогобич - королівське місто

Предыдущая | Следующая