Японський театр від давнини до сучасності - Японська культура

Історія виникнення і розвитку театру в Японії дуже цікава. Перший театр у країні виник в епоху Камакура, коли в розташованій на морському узбережжі столиці всіма справами держави керував могутній сегунат. Це був всесвітньо відомий тепер театр масок Але. Однак у той час він розвивався під покровительством воїнів і феодальних князів і був виключно привілеєм військових аж до 1868 р., коли становий розподіл скасували і було визнано рівність усіх у громадянських правах. Таким чином, до цього часу театр Але був недоступний простому народу. Тоді в країні просто не було ще театральних підмостків для виступів, призначених для широкої публіки. Ситуація змінилася тільки, коли на початку епохи Токугава народився, розцвів і приніс чудові плоди перший демократичний театр Японії.

Це була так звана драма Кабукі. Свою назву він отримав від дієслова "кабуку", що означає японською "нахилятися вперед". У більш широкому сенсі "кабукі" можна тлумачити як "непохожий", "заплутаний", "той, що відхиляється від норми". Початком цього театру послужили танці та сценки, що виконуються трупою акторів під керівництвом якоїсь Окунь. У стародавніх хроніках сказано, що вона була красунею, з волоссям м'яким і довгим, як гілки верби, і на вигляд була схожа на квітку персика. Окуні була не тільки актрисою, але й жрицею сінтоістского храму в Ідзумо. Таке дивне, на наш погляд, поєднання професій пояснюється тим, що в ті часи мандрівні комедіанти нерідко показували виставу під приводом збору коштів на потреби храму. буддизм самурайський японський чайний

Окунь з її трупою вдалося здійснити мрію, майже недосяжну для інших акторів, - домогтися успіху в столиці. У трьох найбільших містах - Кіото, Осака і Едо - швидко зростало число актрис, натхнених успіхом окуні, які намагалися перейняти її манеру виступів.

Вистави, що ними виконувались, одержали назву Кабукі. Вони швидко стали улюбленою розвагою широкої публіки. Під час вистав Кабукі приміщення завжди були переповнені людьми. Популярність подібних видовищ була настільки запаморочливою, що навіть самураї до божевілля закохувались у танцівниць Кабукі. Нерідко професійні воїни влаштовували двобої між собою, щоб завоювати їхні симпатії. Справа набуда незабаром настільки серйозного характеру, що для припинення цих амурних поєдинків, що забирають життя самураїв навіть вищих рангів, уряд 1629 року вдався до крайнощів і взагалі заборонив жінкам виступати в театрі, їх на сцені Кабукі замінили хлопчики підлітки (вакасю). Вони не тільки швидко навчилися виконувати ті ж пісні і танці, але й внесли у свої виступи деякі особливі елементи, наприклад акробатичні трюки. Однак видалення жінок зі сцени не зняло в цілому проблеми. І вакасю мали своїх шанувальників, що часом викликало заворушення. У 1652 році після смерті Сьогун Іеміцу, відомого покровителя і шанувальника театру Кабукі за участю вакасю, останні у свою чергу теж були вигнані зі сцени. Відтоді жіночі ролі в театрі Кабукі стали виконувати чоловіки (оннагата).

У середині XIX століття указ, що забороняє жінкам виступати в театрі, був скасований. Однак до того часу в якомусь сенсі протиприродне мистецтво виконавців жіночих ролей чоловіками розвинулося настільки, що самі актриси вже не могли виконувати жіночі ролі з такою жіночністю, як чоловіки оннагата, витрачали довгі роки на досягнення досконалості в мистецтві перевтілення в жінок. Тому традиція оннагата в театрі Кабукі стала абсолютно необхідною і збереглася до теперішнього часу. Побічним результатом вигнання жінок і хлопчиків з театрів стало також перетворення Кабукі в істинно драматичне мистецтво.

До 1652 р. Кабукі, що відігравав уже важливу роль в історії японського театру, все ще не був пов'язаний з літературою. Ранні п'єси були, без сумніву, досить примітивними і мали на меті тільки одне - показати талант виконавців. Коли ж тільки краса актрис і юних акторів перестала залучати публіку в театр, зацікавити глядачів міг лише сюжет п'єси. Тому дія в театрі швидко стала наповнюватись істинно літературним змістом. Справжні п'єси, засновані на добротному літературному сюжеті, з'явилися на сцені пізніше. Відомо, що в 1664 р. чотири акта п'єси в театрі Кабукі вже були пов'язані між собою за змістом і складали одну цілісну річ.

Особливого розквіту Кабукі досяг наприкінці XVII - початку XVIII ст., під час підйому культури так званого періоду Тенроку (1688-1703). У той час з'являються драми, самі тексти яких дбайливо зберігалися. Цікаво, що, незважаючи на це, акторам по ходу п'єси дозволялося імпровізувати і відступати від тексту на власний розсуд.

По-справжньому говорити про літературний аспект Кабукі ми можемо починаючи саме з періоду Тенроку. Із цього часу характерним стає поділ п'єс Кабукі на дві категорії залежно від сюжету і діючих осіб. У першу входили історичні драми (дзідай моно). Ці п'єси розповідають про історичні епізоди або подвиги воїнів. Більшість із них являють собою похмурі трагедії, з кількома жвавими короткими комедійними інтригами. Оскільки уряд Токуава дуже суворо переглядав зміст кожної п'єси, перш ніж дати дозвіл на її постановку, історично реальні особи в них сильно замасковані і зустрічається багато фантастичних епізодів.

Другу групу п'єс складали сімейні побутові драми севамоно. Вони мають у своїй основі цілком життєвий сюжет. Постійними героями таких п'єс були куртизанка, її суперниця і герой, що перебуває в скрутному становищі вибору між ними.

В Японії поступово виникають справжні акторські династії. Зараз є сім'ї, в яких мистецтвом кабукі займалися представники 17 поколінь. У минулому нерідкими були випадки, коли актор виконував тільки одну роль - ту, в якій він досяг досконалості. Це призводило до того, що актор вивчав характер тільки однієї діючої особи з усього розмаїття. Нині така вузька спеціалізація акторів трапляється вже рідше, і зазвичай вони виконують різні за характером ролі.

Під час вистави Кабукі на сцені з'являються люди, які не є акторами театру. Частіше за все після відкриття завіси публіка бачить появу дивних фігур у чорному одязі та капюшонах, які займають місця позаду акторів. Їх так і називають - курок (людина в чорному). Вони переставляють предмети на сцені при відкритій завісі і виконують роль суфлерів. Курок не є діючими особами вистави; передбачається, що глядачі їх не бачать. Вистава в театрі Кабукі розігрується в особливо обладнаному для цього місці. Підняті над землею підмостки оточені балюстрадою і закриті високої черепичним дахом з увігнутими скатами. Дах спирається на чотири стовпа. Кожен із них має власну назву і призначення. Риштування облямоване широкої білою смугою крупного гравію, що означає річкову мілину, де в старовину давалися вистави. Крім цього, смуга призначена для додаткового освітлення сцени. Відображення білим піском сонячних променів допомагає створювати на сцені незвичайний світловий ефект.

Усі без винятку театри Кабукі (їх будівлі, сцена та приладдя) створюються сьогодні за західноєвропейським зразком. Проте вони зберігають деякі особливості традиційного театру Кабукі. Зокрема, до них належать "ханамічі" і "маварі бутан". Ханамічі, або квіткова дорога, - це помост, що з'єднує ліву частину сцени із задньою частиною глядацького залу і проходить на рівні голів глядачів. Він служить для виходу та догляду акторів зі сцени на додаток до виходів, які є по обидва боки сцени. Ханамічі, однак, не тільки служить для проходу, але і є частиною сцени. Саме на цьому помості актори часто розігрують найважливіші епізоди у виставі.

Маварі бутан - це сцена, яка обертається. Цікаво, що вона вперше була створена саме в Японії понад 300 років тому. Дише набагато пізніше це пристрій, що дає змогу швидко змінювати декорації, не порушуючи послідовності дії, було впроваджено за кордоном.

У театрі Кабукі існують і деякі інші характерні для нього особливості. Наприклад, авансцена нижча і набагато ширша, ніж у театрах Європи. Сама сцена являє собою подовжений прямокутник, а не майже квадрат, як в інших театрах. Завіса в театрах Кабукі зроблена з червоно-коричневих, чорних і зелених смуг бавовняної тканини. Вона не піднімається як у західноєвропейських театрах, а відсувається вбік.

Зміст п'єс театру Кабукі, що стали класичними, вже не відображає життя сучасної Японії. Незважаючи на це, Кабукі користується любов'ю народу і ще довго буде залишатися гордістю Японії. Це свідчить про те, що давнє драматичне мистецтво досягло досконалості і здатне витримати перевірку часом. Такі приклади є й у вітчизняній культурі.

Похожие статьи




Японський театр від давнини до сучасності - Японська культура

Предыдущая | Следующая