Культурна спадщина вірменської общини, Культурні надбання переселенців - Соціально-економічний та культурний розвиток вірменської громади Кам'янця-Подільського у XIV-XVI століттях

Культурні надбання переселенців

Вірменські переселенці, що знайшли на подільській землі другу батьківщину, мали можливість зберегти та розвивати власну культуру. Вони зберігали і передавали з покоління в покоління привезені з рідного краю витвори мистецтва, реліквії, прикраси, рукописні книги.

Кам'янець був головним центром вірменської рукописної культури. Саме тут, вірменські писарі переписували літописи, словники, судебники, молитовники, Євангеліє. Важливим джерелом історії не лише вірмен, а й українців, поляків, молдаван, є історичні праці, створені в місті над Смотричем, серед яких особливу цінність становить "Кам'янецька хроніка", яку склав Агоп (Акоп), а пізніше відредагував, значно доповнив та продовжив його рідний брат Аксент (Оксент).

Дослідниця Г. Осетрова, зазначає, що "Агоп і Аксент були представниками вірменської аристократичної верхівки Кам'янця. Вони отримали чудову освіту. У Кам'янці особливою повагою за освіченість і розум користувався старший брат Агоп, при чому не тільки у середовищі вірмен, але і серед іншого духовенства міста. Молодший брат Аксент вирізнявся значною літературною обдарованістю" [17,с.213].

"Кам'янецька хроніка" існує в двох списках: короткому і більш повному. Короткий список зберігається у Національній бібліотеці в Парижі, більш повний - у Венеції.

"Хроніка" Агопа і Аксента відображає події, які відбулися на Правобережній та Західній Україні, у Молдавії та Волощині, але головним чином у Кам'янці з 1430 по 1652 роки. У творі містяться відомості про стихійні лиха, що мали місце в нашому краї, описи різних історичних подій, характеристики історичних осіб [24,с.4].

Автори "Хроніки" значну увагу приділяють загостренню польсько - турецьких відносин, кульмінацією яких стане Хотинська війна. У документі переконливо звучить твердження про те, що саме завдяки мужності та військовій майстерності козаків було розгромлено турецьку армію.

Цінним джерелом для відтворення подій Хотинської війни є "Історія Хотинської війни" - праця іншого кам'янчанина, вірменського історика Іоаннеса. У 18 главах автор докладно описує історію битви від її початку до поразки турецьких військ.

У бібліотеці імені Салтикова - Щедріна у Санкт - Петербурзі зберігається багате зібрання рідкісних книг XIV - XVIII ст. з вірменського Миколаївського храму. Серед цих книг багато написано у Кам'янці - Подільському. Найдавніший з цих рукописів "Синаксар" 1635 р. Рукописні книги вірмен художньо оздоблені найрізноманітнішими малюнками, на яких зображені побутові сцени з життя громади міста.

У Єревані знаходиться найбільше книгосховище вірменського народу. В ньому зберігається велика кількість документів і різних спогадів про Кам'янець - Подільський та інші місця Подільської землі. Серед них вірш невідомого автора: "Неприступная крепость, построенная на скале, Да распространится на тебя Благословенье Боже! Да защитит бог племя армянское, Живущее в нем!"

Із середовища кам'янецьких вірмен вийшло багато відомих вчених та громадських діячів. Серед них - доктор філософії та богослов'я Степанос Рошка. Один з найвідоміших вчених того часу народився у 1670 році у місті над Смотричем. Освіту здобув у Римі. Отримавши ступінь доктора філософії та богослов'я, Рошка стає деканом церков Поділя та Покуття. Вчений залишив багату літературну спадщину, серед якої особливу цінність становить його "Хроніка", в якій він викладає історію церкви від початку до свого часу, характеризуючи знаменні події, що відбувалися в тому чи іншому році.

Серед дослідників триває дискусія, щодо походження кам'янецького коменданта XVIII століття, відомого як "знаменитого на цілу Польщу архітектора" Яна де Вітте. Зокрема історики В. Григорян [7,с.215], О. Халпахч'ян [29,с.28], вважають його вірменином. Дослідники О. Завальнюк, О. Комарніцький у праці "Минуле і сучасне Кам'янця - Подільського" вказують на його голландське походження [9,с.143].

Про вірменських художників, які творили на Поділлі, відомостей майже не збереглося, однак, багатий розпис вірменських храмів, наявність у них картин та фресок засвідчує високий рівень розвитку мистецтва.

Перебування вірмен у місті залишило помітний слід і в архітектурі міста. Існуючі споруди, етнографічні дані й писемні джерела свідчать про неабияку будівничу діяльність вірмен на українських землях. Упродовж століть вони зводили як дерев'яні, так і кам'яні громадські, інженерні й культурні споруди.

Вірменська громада мала своєрідні традиції мурованого будівництва. Це особливо виявилося в архітектурі кам'яниць, що дотепер демонструють надзвичайно цікаві конструктивні особливості, а також майстерно виконаний білокам'яний різьблений декор. У якості ілюстрації продемонструємо архітектурне вирішення вірменського торгового будинку, що зберігся до нині (Див:рис.3). Саме тут укладалися важливі торгівельні угоди та відправлялися каравани на захід і схід.

Однією з найдавніших пам'яток архітектури міста є Миколаївська церква (Див:рис.4) розташована в старому місті на мальовничій терасі, укріпленій високими мурами. Існує легенда, що вона побудована чи перебудована у важкому для християн XIII ст. За іншими відомостями, церква споруджена вірменським купцем Сінаном Хутлебеєм 1398 р., архітектура її має багато спільного з давньоруськими каплицями, помітні також деякі елементи фортифікаційної споруди: товсті стіни підпирають потужні контрфорси, а влаштовані під склепінням вікна за формою нагадують бійниці.

В архівних документах церква вперше згадується під назвою Благовіщенська. При ній жили вірменські черниці "девотки".

В середині XVI ст. стіни церкви з двох боків були укріплені контрфорсами, в західній стіні вмонтовано кам'яну плиту з датою "1544 р.", так званий "хачкар", або "хрест - камінь" - елемент, поширений у середньовічній вірменській архітектурі. 1701 р. церква ремонтувалась за кошт вірмена Богдана Лятиновича, він же подарував храму церковне начиння. В цей же період у церкві знаходилась чудодійна ікона Божої Матері, з якою вірмени прийшли до Кам'янця. 1767 р. ікона була перенесена до вірменського костелу. За свідченням Ю. Сіцінського, в церкві є надгробний барельєф, що свідчить про поховання тут Ечміадзинського вірменського патріарха Мелхіседека, що помер у місті в 1627 році [26,с.3].

На початку XIX ст. церква ремонтувалася на кошти вірменської громади, а 1811 р. керівництво вірменсько-католицької єпархії на прохання кам'янецьких уніатів передало їм Благовіщенську церкву, яка була перейменована на честь Св. Миколая. У 1840 р. церква була приєднана до православ'я.

Поруч з Миколаївською церквою знаходився вірменський Миколаївський костел (його було зруйновано у 30 - х роках XX ст.). Побудований наприкінці XV ст. костел був тісно пов'язаний з історією вірменської громади міста. У храмі знаходилася святиня, шанована усіма християнами, давня Ікона Божої Матері. Ікона мала багатовічну історію, деякі дослідники відносять її написання ще до ХХ століття. У Кам'янець вона потрапила у XIV столітті. На жаль, у 20 - х роках ХХ століття вона разом з іншими культовими цінностями була вивезена з міста, і подальша її доля невідома.

Довгий час у костелі зберігалися важливі документи, прапор і печатка громади, грамоти, отримані від польського короля, а також рукописи XIII - XIV століть.

Наприкінці XV - на початку XVI ст. до храму було прибудовано дзвіницю. Вона має п'ять ярусів, пірамідальний дах з чотирма маленькими баштами на кутах, у кожній з яких містилися бійниці. При дослідженні першого ярусу дзвіниці було виявлено залишки розпису XVI - XVII ст., що присвячені життю Св. Стефана. Вірменська дзвіниця і сьогодні є архітектурною окрасою старої частини міста (Див:рис.5).

Релігія залишалась важливим чинником збереження національної самобутності в умовах діаспори. Саме при культових спорудах міста діяли школи, художні майстерні, писалися та переписувалися хроніки. Вірмени за віросповіданням були православними (вірмено-григоріанське віросповідання), а автокефальність їх церкви була підтверджена у 1364 р. патріаршою грамотою Католікоса всіх вірменів Месропа І, а через три роки було затверджено декретом польського короля Казимира Великого. Однак у XVII столітті потрапили також під вплив католицької віри.

Значну роль у релігійному житті вірменської громади відігравали церковні братства. Так у джерелах згадується вірменське юначе братство, засноване "для добрих і побожних учинків на славу Бога". Братчики займалися будівельною діяльністю, підтримували храми, сприяли розвитку освіти і культури. Дослідниця О. Пламеницька вважає, що "про дату заснування юначого братства прямих відомостей немає, є лише свідчення, що у 1591 році на зборах братчиків було затверджено воєводу і старосту, котрі обирались на рік... Братчики опікувалися окремими храмами (дзвіницею церкви Святого Нігола, церквами Святого Григора, Святого Аксента й Святого Хреста)... Ними могли стати ще не одружені чоловіки. Упродовж року після одруження вони залишалися членами братства, після чого, за бажанням, могли вийти з нього. Братство мало скарбницю, до якої надходили внески і штрафи його членів. З цієї скарбниці, згідно з рішенням загальних зборів, надавалися грошові допомоги братчикам. Збори були демократичними, питання вирішувалося голосуванням. Відсутність на зборах без поважної причини каралася штрафом. До інших видів покарання належали арешти, у виняткових випадках - виключення з братства. Діяльність братств засновувалася на суворій організації та дисципліні, взаємній повазі та повазі до старших... Юначе братство було воєнізованою організацією. За наказом старійшин виступити в кінний похід братчики були зобов'язані терміново з'явитися верхи та озброєними. Для тих, хто не мав коня, братство мало придбати скакуна. Статут забороняв юнакам під час урочистих трапез сідати до столу з шаблею й пістолетом, з цього випливає, що зазвичай вони ходили при зброї..." [22,с.14 -146].

Як бачимо і вірменську, і українську православні громади міста турбувала спільна проблема - збереження віри предків. А намагалися вони розв'язати її шляхом створення церковних громад, будівництва культових споруд, створення шедеврів літописного письменства.

Похожие статьи




Культурна спадщина вірменської общини, Культурні надбання переселенців - Соціально-економічний та культурний розвиток вірменської громади Кам'янця-Подільського у XIV-XVI століттях

Предыдущая | Следующая