ДУБРОВИЦЯ В РОКИ ПРАВЛІННЯ ГРАФІВ ПЛЯТЕРІВ - Історія м. Дубровиця

Ближче до середини XVIII ст. дубровицька маєтність перебувала у власності князя М. Огинського. У нього було три дочки, які вийшли заміж за Плятера, Бжостовського і Бржездецького. Після його смерті ця маєтність за розподілом 1750р. переходить до його дочки, що була одружена з Бжостовським, який за "споживчий" характер використання маєтку став винним різним кредиторам великі суми грошей, а найбільшим його кредитором був Плятер. Між 1762-1768 роками останній надав позики на 536 тис. Бажання утриматися на плаву штовхає боржника відділити хоча б фільварки і передати їх під заставу за проценти іншому кредитору, але Плятер не погодився, бо хотів стати повноправним власником. Почався судовий процес, який закінчився у 1777р., і власниками стали Плятери. Цей рід дуже древній. Існував ще у XIII ст. у Вестфалії. Одна із гілок у XIV ст. відокремилася і переселилася у Ліфляндію. А гілка в Дубровиці започаткувалася з Фрідріха фон-де-Броель Плятера.

Зацікавив його цей маєток тим, що тоді проходила заміна натурально-товарних відносин грошовими. Плятери належали до нової генерації власників, які, щоб мати прибуток, вкладають капітал, а не "викачують". Звичайно ж, щоб вкласти гроші, потрібно бути впевненим у прибутковості даної справи. Прибутковим тоді було виготовлення поташу і його експорт за кордон. За інвентарем 1777р. маєток мав приблизно 40 тис. гектарів землі. Половина їх була ріллею і сіножаттями, а на 12,5 тис. гектарів росли ліси. Останнє і привабило Плятера, бо це була база для випалювання поташу. Його собівартість була низькою, бо виробництво базувалося на використанні праці кріпосних селян у фільварково-поміщицьких господарствах. Протягом століття їх кількість у графстві зросла від 4 до 6.

Міщани ділилися на плацових і грунтових. Перші, а це були в основному євреї (143 чол.), мали лише плаци у самому містечку, а другі, українці (44 чол.), користувалися ще й наділами. Десь 1/3 міського населення займалося ремеслом, яке було міцно пов'язане із землеробством. А виключно плацовими були лише столярі, гончарі та мулярі. Частина ремісників уже об'єднувалася в цехи, які стали вищою формою організації праці.

За постановою Плятера ремісники працювали на матеріалах замовника, а також і на графський двір. Тоді значно пожвавилася і розширилася торгівля. Ходовими товарами, якими торгував двір, були горілка, сіль, воли, поташ і риба. Горілку і волів возили до Варшави, сіль - до Олики, Пінська, Горобина і Бродів, поташ - до Бреста для подальшої сплавки у Гданськ, рибу - у Луцьк і Пінськ. Дубровиця стала транзитним пунктом соляних перевезень. Більшість товарів доставлялися водним шляхом. Уся зовнішня торгівля була зосереджена в руках графа, а внутрішній ринок контролювали євреї. У місті діяло 18 лавок при кількості населення 700 чол. Почав зростати його статус в економічному відношенні. На початок XIX ст. у маєтку існували Воробинська винокурня, пивоварня, поташеві буди, фабрика для виготовлення дубової клепки, а в 1802р. запрацювала суконна фабрика. Плятерам було вигідно мати не найманих працівників, а кріпосних, бо це була дешева робоча сила. А міщани також надавалися грунти і вони відбували повинності у формі відробітків, за що не було жодної оплати.

Із часом поняття "міщани" ототожнилося з єврейським населенням, а не з місцевим. Кількість євреїв у місті поступово зростала, бо їхня община користувалася широкими правами. Їй надавалися в користування школа, лазня, кладовище, крамниці, право будувати винокурні без всякої оплати, право на заріз худоби і продаж її з виплатою економії щорічно по 200 злотих. Община звільнялася від подачі підвід. Такі умови заохочували євреїв. Коли за реєстром 1777р. всіх їхніх помешкань було 143, то вже на 1810р. - 206. 5 липня 1795 року її віднесено до категорії містечок. Дубровиця стала центром Домбровицького (Дубровицького) округу Волинського намісництва, а з 1797 року входила до Ровенського повіту Волинської губернії.

Вплив на історію міста мала і російсько-французька війна. Хоч воно і не було втягнуте у військові баталії, але збереглася значна кількість документів, які підтверджують, що Плятери не стояли осторонь. Регулярно поставлявся армії провіант і фураж, коні, лісові матеріали. Ця підтримка лягла перш за все на плечі місцевого населення. Самі господарі переносять свою резиденцію з міста до колишнього Воробинського фільварку, де збудували палац. Графи жили на широку ногу. Так, на 1857р. у палаці було 361 найменування різних меблів, 433 - столового срібла, 231 - порцеляни паризької, 41 - порцеляни саксонської розписної, 628 - столових виборів із скла тощо. Починаючи з середини XIX ст. в архівних документах левову частку займають реєстри саме графського майна, що дає змогу побачити ту прірву, яка лежала між ними і простими людьми.

А вже на кінець століття у місті діяли приватна лікарня і аптека, було відкрите однокласне училище, яке згодом реорганізувалося у двоскладне. Серед культових закладів були дві церкви, костел, синагога і два молитовні будинки. Кількість населення становила 3743 чол., дві третіх серед яких були євреями. У період середньовіччя Дубровиця посідає певне місце у системі феодальних міст України, хоч і незначне. А далі, протягом століть, місто наче бойкотується історією, аж до 20 ст., до подій 1918-1920 рр., коли розбурхана стихія темних обманутих народних мас під керівництвом більшовиків учинила дикий погром маєтку графів Плятерів. Під час розгулу цієї стихії у графському палаці загинули численні мистецькі шедеври.

Похожие статьи




ДУБРОВИЦЯ В РОКИ ПРАВЛІННЯ ГРАФІВ ПЛЯТЕРІВ - Історія м. Дубровиця

Предыдущая | Следующая