ТАКЕ НЕСПОКІЙНЕ XX ст. - Історія м. Дубровиця

Дубровиця рівненське полісся

Бурхливі та неординарні події переживала древня Дубровиця у неспокійному минулому XX ст. Це перша світова війна, революційні події, польська окупація, прихід радянської влади у вересні 1939р., війна з гітлерівськими завойовниками, голоди і розрухи, відбудова і комуністичні репресії, горбачовська перебудова і, нарешті, на початку 90-х рр. здобуття Україною своєї самостійності і незалежності.

Соціально-економічна відсталість поліського краю була непоганим грунтом для більшовицької пропаганди, що призвело до відомого збройного повстання у 1919р. А за Ризьким договором 1921р. територія попадає під польську окупацію, коли українці стали другорядною національною меншістю. Трагічно склалася доля повстанців, їх обміняли на польських громадян, що попали у радянський полон, і вони зазнали репресій. Містечко належало до Сарненського повіту Поліського, а з початку 1931р. - до Волинського воєводства. Процеси полонізації теж не обминули наші землі. Навчання у школі перейшло тільки на польську мову.

Значні надії поліщуки покладали на прихід Червоної армії згідно раніше засекреченого пакту Рибентропа-Молотова 17 вересня 1939р. У грудні Дубровиця стала центром однойменного району. Але розхвалене комуністичною пропагандою "визволення" принесло з собою із деякими позитивними змінами, у школах навчання почало вестися рідною мовою, запрацювали культурні і лікувальні заклади тощо, колективізацію і нові репресії проти просвітян, священиків, як батька відомої поетеси Галини Гордасевич отця Леоніда, гоніння і переслідування окремих людей.

Ці процеси продовжилися і з початком війни, коли 1 липня 1941р. фашисти увійшли у місто. Із перших днів вони по-звірячому повелися з єврейським населенням, загнавши у гетто в районі вулиці Спортивної, де розстріляли майже 2 тис. дубровичан, а всього було розстріляно, повішено і закатовано до 6 тис. мирних жителів, значну кількість вивезено на примусові роботи до рейху. У місті діяли підпільні групи і радянські партизани, а також формування "Поліської Січі", між якими було велике протистояння. Райцентр був звільнений від загарбників 10 січня 1944р. частинами 397-ї стрілецької дивізії 1-го Українського фронту, яка пізніше дістала найменування "Сарненської". Нині у центрі міста стоїть дубовий хрест, де сталінські енкаведисти стратили борців за волю України Сергія Камінського, Михайла Раковича і Жоржа Романушка. Їхні трупи, щоб нагнати більшого страху на людей, кілька днів не знімали, охороняючи їх, а потім закопали десь за містом.

Після війни запрацювали машинно-тракторна станція, колгосп, ліспромгосп та інші підприємства. А у 50 - 60-х рр. - райхарчокомбінат, "Сільгосптехніка", льонозавод, лісгоспзаг, пересувна механізована колона "Поліссяводбуду" тощо. Тоді трудилося уже майже 1200 робітників різних спеціальностей, серед яких добре зарекомендували себе династія лісівників Чернюків, лауреат Державної премії України в галузі виробництва, фронтовик-орденоносець Леонід Шиловець. У 70-і рр. місто значно розбудувалося. Запрацювала нова середня школа, профтехучилище, з'явилися новозведені адміністративні і житлові будинки, кінотеатр "Україна", готель тощо. Але продовжувався наступ на демократію, переслідувалися віруючі, закривалися храми.

Бурхливий період у 80-і рр. пережило промислове зростання. Розпочалося спорудження бавовнопрядильної фабрики, перша черга якої запрацювала у 1985р. і де було зайнято понад 2 тис. робітників. Почала діяти також філія київського заводу "Радіовимірювач", виріс новий житловий мікрорайон. У порівнянні з 1940р. виробництво валової продукції зросло аж у 50 разів. Населення склало 8100 чоловік.

Дружно виступили дубровичан у зв'язку із горбачовськими перебудовними процесами на боротьбу із радянським тоталітаризмом, за національне відродження. У жовтні 1988р. було утворене Товариство української мови ім. Т. Шевченка, яке згодом переросло у "Просвіту". Запрацював храм Різдва Богородиці, що був перетворений у продовольчий склад, і в 1993р. вийшов з-під опіки Московського і став провісником зміцнення Київського патріархату. У вересні 1989р. відродився Народний Рух України (НРУ), а делегатом у Києві установчого з'їзду був Василь Конончук. На демократичних засадах почали відбуватися вибори до Верховної Ради України. Наш регіон у парламенті представляли лікар О. Костюк, згодом - юристи І. Полюхович і М. Хомич, О. Абдулін.

Похожие статьи




ТАКЕ НЕСПОКІЙНЕ XX ст. - Історія м. Дубровиця

Предыдущая | Следующая