Історія міста Сарни

Кожне місто має свою легенду, історію, традиції i свої символи: прапор, герб i гімн. Місто Сарни засновано 14 жовтня 1885 року. Місто районного підпорядкування. Воно є промисловим, залізничним та культурним центром Західного Полісся Рівненської області Розташоване в мiжрiччi Случа i Горинi на перетині двох залізничних магістралей - Рівне - Лунiнець, i Київ - Ковель, за 87 км вiд мiста Рівне. Мiсто з'явилось наприкiнцi минулого столiття, як полустанок, на перехрестi залiзничних дорiг. Ще маленька поки що станцiя Сарни перетворювалось у важливий залiзничний вузол. Невелике пристанційне поселення дуже швидко розбудовувалось у велике мiсто тих часів. Назва мiста Сарни пiшло вiд дикої кiзочки сарна, яких дуже багато було в лiсах Захiдного Полiсся, Рiвненського повiту, Волинської губернїї. Тепер через станцiю щодоби проходять 12 пар тiльки пасажирських поїздiв, якими можна доїхати до Санкт-Петербурга i Варшави, Бреста, Риги i Мiнська, Київа, Львова i багатох інших мiст України та Європи. Населення мiста - близько 32 тисяч чоловiк. Населення багато нацiональне, тут проживають i українцi, i росiяни, i бiлоруси, i молдовани та iншi нацiї. Розвинута в мiстi Сарни, як легка так i тяжка iндустрiя. Населення мiста зайнято на заводах, маслоробних комбiнатах, м'ясокомбiнатах. Держлiсгоспом та меблевою фабрикою виготовляються гарнi меблi. Капiтальне будiвництво здiйснюють 10 будiвельних органiзацiй. Вантажнi та пасажирськi перевезення в мiстi здiйснюють в автотранспортнi органiзацiї. У Сарнах працює понад 235 магазинів, ларкiв, підприємств громадського харчування. Концепцiю відродження нацiональної школи втілюють у життя в шести школах та гімназії, в двох професiйно-технiчних та педогогiчному училищах, півтори тисячi учнiв набувають професії. Близько півтисячі дiтей вiдвiдують музичну школу. Першi слiди перебування людини на територiї теперiшнього Сарненського району вiдносяться до стародавнiх часiв. На лiвому березi рiчки Случ, там, де тепер розкинулися новi квартали районного центру, археологи виявили стоянки первiсних людей доби неолiту. Тут знайдено кам'янi знаряддя працi, уламки глиняного домашнього посуду, вилiпленого вручну, без допомоги гончарного круга. Серед знахiдок - добре вiдшлiфований молот з висвердленим отвором для дерев'яної рукоятки, кременевi ножi та наконечники списiв. Частина цих речей знаходиться у краєзнавчому кабiнетi-музеї мiської середньої школи №1. Вони свiдчать про те, що кiлька тисячолiть тому на мiсцi теперiшнього районного центру жили первiснi мисливцi i рибалки, якi вже вмiли користуватись примiтивними кам'яними знаряддями працi i видобували вогонь, починали оволодiвати гончарною справою. Полiсся приваблювало давнiх людей достатком риби у водоймах, дичини, ягiд, грибiв, їстiвного корiння. Заливнi луки i величезнi пасовища сприяли розвитку скотарства. А рiки, густi лiси, непрохiднi болота надiйно захищали вiд нападу ворогiв. Скотарськi племена почали заселяти сарненськi землi в епоху бронзи (19 - 8 ст. До н. е.). Згодом тут виникло ряд поселень. Одне з тогочасних поселень виявлене на околицi Сарн. Знайденi там речi засвiдчують, що предки раннiх слов'ян займались не тiльки скотарством, а й землеробствомi рибальством. Поселення, назви яких збереглися до наших днiв, виникли на територiї району в основному пiсля утворення держави схiдних слов'ян - Київської Русi. Державне об'єднання схiдних слов'ян призвело до змiцнення економiчних зв'язкiв мiж окремими частинами Русi, сприяло розвитку торгiвлi. Одним з торговельних шляхiв стала досить повноводна тодi Горинь, по якiй купцi на невеликих суднах перевозили товари до Польщi, у прибалтiйськi країни. На цьому водному шляху, по берегах рiки, i виростали поселення. Майже всi вони згодом стали великими селами, деякi з них iснують понинi. На територiїї Сарненщини - це Кричильськ, Корост, Титовичi, Цепцевичi, Ремчицi. Приблизно в той же час з'являються поселення i по берегах iншої великої рiчки краю - Случа: Сарни, Коротичi, Горлiвка, Люхча. Мiжрiччя Горинi та Случа довгий час зоставалось незаселеним. Проникненню сюди людини заважали непролазнi лiси та великi болота. Але в перiод монголо - татарської навали тут з'явилися дворища, якi поклали початок поселенням, що згодом переросли у села. Таке походження мають, зокрема, розташованi на пiвденному заходi району села Угли i Убереж. Дiстатися до них у давнину можна було лише у бездощове лiто або взимку, коли морози сковували поверхню торфових болiт - трясовин. Не дивно, що саме сюди, у такi трудно - доступнi мiсця, в добу феодалiзму люди втiкали вiд панiв - визискувачiв. Мiсцеве населення мужньо боролись вiд монголо - татарських завойовникiв. У народнiй пам'ятi збереглося чимало переказiв про героiчнi дiї руських людей. Один з них розповiдає про жорстоку битву на Туровому болотi пiд Кричильськом. Тут озброєнi поселяни нiбито заманили у пастку передовий загiн ворога i майже повнiстю його знищили. iнша легенда оспiвує патрiотичний подвиг молодого полiщука. Ординцi взяли його за провiдника, щоб дiстатись вiд Горинi до берегiв Случа, де жили ще вiльнi мисливцi i рибалки, якi не сплачували хану податкiв. Мужнiй юнак, нехтуючи власним життям, завiв ординцiв по вiдомих тiльки йому стежках у трясовину, звiдкiля не було виходу. Загинув юний патрiот, але назавжди залишилися там i завойовники. У Кричильську i зараз можуть показати вам урочище Перевiсся, яке стало, за переказом, кладовищем для татар. Взагалi в iсторiї Сарненщини чимало сторiнок, що розповiдають про споконвiчну боротьбу її населення проти iноземних поневолювачiв i загарбникiв. У серединi XV столiття край цей, як i вся Волинь, пiдпав пiд владу Литви. Великий князь литовський передав селян у повне володiння феодалам, офiцiйно узаконив закрiпачення. Часто селяни не витримували жорсткої експлуатацiї, вiдмовлялися виконувати феодальнi повинностi, нападали на панськi маєтки, втiкали в лiси. Для змiцнення свого панування на українських землях литовськi феодали постiйно йшли на полiтичне зближення з польськими магнатами. Пiсля Люблiнської унiї 1569 року територiю Сарненщини, як i решту волинських земель, загарбала феодальна Польща, панування якої тут тривало понад два столiття, Для поневоленого населення краю цей довгий час був часом боротьби проти тяжкого феодально - крiпосницького гнiту, боротьби за возз'єднання з усiм українським народом i з братнiм росiйським народом. Польськi феодали нещадно експлуатували селян. Тi не мали права вiльно розпоряджатися нi своїм майном, нi знаряддями працi, нi худобою, нi житом. Панщина становила 4 - 5 днiв на тиждень. У деяких селах, де вiд малородючих земель феодали не мали нiякого зиску, панщина замiнялась грошовим i натуральним податками, що вкрай розорило трудовий люд. Користуючись необмеженою владою, шляхта пiддавала селян жорстоким катуванням, за найменшу провину заковувала їх у кайдани, кидала у в'язницю. Крiм соцiального гнiту населення Волинi зазнавало i нацiональних утискiв. Особливо посилились вони пiсля прийняття в 1596 роцi Брестської унiї. Феодали, щоб змiнити свою владу в край, намагалися ополячити i покатоличити мiсцеве населення. Велику пiдтримку в цiй справi їм подавало католицьке духовенство. В багатьох мiстах i селах споруджувалися костьоли, монастирi, на утримання яких феодали видiляли землi, цiлi села. Тодi ж на Пригориннi та Прислуччин зашастали представники чернечих орденiв - iзуiтiв, домiнiканцiв, францисканцiв. У вiдповiдь на посилення соцiального та нацiонального гнiту народнi маси Волинi пiднiмалися на визвольну боротьбу. На початку XVII столiття на територiї теперiшнього району все частiше виникали народнi заворушення. Особливо посилився антифеодальний рух на Сарненщинi тодi, коли сюди у 1596 роцi прибули повстанськi загони Северина Наливайка. Сотнi жителiв сiл влилися в їх ряди, включилися в активну боротьбу проти шляхетського панування. З новою силою спалахнули селянськi повстання на територiю краю в перiод Визвольної вiйни українського народу пiд проводом Богдана Хмельницького. Тодi на боротьбу проти шляхти пiднялось населення багатьох пригоринських i прислучанських сiл. Повстанськi загони дiяли в Немовичах, Тиному, Коросту, Титовичах, Ремчицях. Громили панськi маєтки i жителi Сарн. До селянсько - козацьких загонiв вступило багато жителiв Степанi, якою повстанцi оволодiли пiсля запеклої битви в 1649 роцi. За Андрусiвським перемир'ям 1667 року майже вся Правобережна Україна, в тому числi й Волинь, залишились у складi магнатської Польщi. Колонiальна полiтика, безконтрольне господарювання i свавiлля шляхти негативно позначились на економiчному i культурному розвитку загарбницьких земель. Становище тут дещо змiнилося лише пiсля третього подiлу Польщi (1793 - 1795 рр.) i приєднання Волинi до Росiї. Знову зросла роль Горинi як водного торгiвельного шляху, а через Степань на Пiнськ i далi на пiвнiч потяглись по зимовiй дорозi валки з хлiбом та iншими товарами. Скасування крiпосництва у 1861 роцi започаткувало у Пригориннi розвиток промисловостi. Так, 1882 року у Степанi уже було три водянi млини, лiсопильний завод, паркетна фабрика, майстерня механiчної обробки деревини. Суконна мануфактура дiяла в Кричильску. iнакше в промисловому вiдношеннi виглядало Прислуччя. Тут усього - на - всього нараховувалося три водяних млини невеликої потужностi i тартак. Дуже повiльно розвивалося й сiльське господарство. Основним методом господарювання помiщикiв було хижацьке винищення лiсiв та малопродуктивне використання лук. Малородючi землi давали низькi врожаї. На них вирощувались здебiльшого жито i картопля. Селяни шукали собi заробiтку на розробцi лiсiв. Таким чином, в результатi несприятливого розвитку господарського життя Сарненщина до кiнця ХiХ столiття залишалася економiчно i культурно вiдсталою частиною Ровенського повiту Волинського намiсництва. У серединi 80 - х років ХІХ століття тишу поліських лісів розбудили гудки паровозiв. Почався рух поїздів по щойно збудований залізниці Ленінець - Сарни - Рівно. То був період, коли у пореформеній Росії швидко розвивалися промисловий капiталiзм, який вимагав доброго сполучення мiж населеними пунктами, а отже, дорiг. Досить сказати, що з 1866 по 1890 рiк протяжнiсть сталевих магiстралей у країнi зросла у сiм з лишком разiв. У лютому 1883 року царський уряд прийняв рiшення i про спорудження залiзничного шляху Вiльно - Ровно, який повинен був пройти там, де тепер лежить Сарни. Значна частина його пролягла по заболоченiй мiсцевостi, перетинала багато рiк i дрiбних рiчок. При зведеннi полотна пiд колiю довелося вiдсипати понад 5 мiльйонiв кубометрiв грунту. Цю величезну за обсягом роботу здiйснювали зiгнанi звiдусiль полiськi селяни. Працювати доводилось по колiна у водi. Єдиним землерийним інструментом була лопата - грабарка, а транспортом - ноші. Там, де прокладали залізницю, не завжди могли пройти навіть запряжені кіньми візки. Залізничники працювали безперервно 24 години, мінялись через добу, а з 1891р. через часті аварії міністерство шляхів сполучення заборонило робітникам цих служб працювати по 24 години. Проте фактично лише через кілька років запропонували 12-годинний робочий день. На спорудження залізниці було відведено мало часу. До того ж скорочення строків будівництва обіцяло чималі бариші підрядчикам, і тому вони нещадно визискували трудовий люд. Робочий день на будові тривав 12 - 14 годин на добу. Жили грабарі в землянках, де під ногами хлюпала вода, а то й просто неба, в нашвидкуруч зроблених з гілля і листя наметах. Вони голодували і мерзли, виснажувались на неймовірно важкій роботі, терпіли від різних хвороб, від жорсткого поводження з ними. Будівництво нагадувало картину, яку змалював великий російський поет М. О. Некрасов у поемі "Железная дорога": Мы надрывались под зноем и холодом,

С вечно согнутой спиной,

Жили в землянках, боролися с голодом,

Мерзли и мокли, болели цингой.

На будівництві, звичайно, не могло бути й мови про будь - яку охорону праці. Нещасні випадки і захворювання від виснажливої праці були звичайним явищем. На них ніхто з начальства не звертав уваги, бо життя простої людини тоді коштувало мало. Ціною надлюдської праці залізницю було побудовано за порівняно короткий час: відрізок Вільно - Лунінець почав діяти ще в грудні 1884 року. Дільниця Лунінець - Сарни - Ровно стала до ладу в серпнi наступного року. Важливу роль у розвитку економiки Волинського Полiсся, освоєнi його природних багатств вiдiграла iнша залiзниця, що пролягла через Сарни, - з Київа на Ковель. Першi поїзди пройшли по нiй у жовтнi 1902 року. Ця магiстраль мала й чимале стратегiчне значення. Споруджувалася вона за iнiцiативою i клопотанням самого вiйськового мiнiстра царського уряду. Пiсля 1902 року станцiя Сарни стала вже крупним вузлом залiзничних шляхiв, якi входили до складу Пiвдено - Захiдної залiзницi. Тодi ж було зведено вокзал з кiлькома залами для транзитних пасажирiв та службово - технiчними примiщеннями. Одночасно стали до ладу локомотивне депо, ремонтнi майстернi, вагонна i розвантажувально - навантажувальна дiльницi, будувалися матерiальнi склади. Залiзничний вузол розвивався, створювалися всi необхiднi технiчнi i допомiжнi служби. Швидко зростала тут i кiлькiсть робiтникiв - залiзничникiв, основну масу їх становили вихiдцi з навколишнiх сiл, якi оселялися бiля станцiї, будували тут житла. Для роботи на станцiї, в депо i майстернях приїздили майстровi люди з рiзних мiсць Росiї. Для них зводились одноповерховi жилi будинки. Станцiя поступово перетворювалася в населений пункт. Отже, на вiдмiну вiд iнших, бiльш старих мiст, вiк Сарн можна визначити з точнiстю до одного року. Початок його iснування поклало пристанцiйне селище залiзничникiв. Цiлком вiрогiдно, що першi постiйнi жителi тут з'явилися у 1885 роцi, тобто тодi, коли почалася експлуатацiя залiзницi Лунiнець - Сарни - Ровно. Сарни будувалися на заболоченій місцевості. Освоєння ділянок для спорудження житла було нелегкою справою: доводилося рити осушувальні канали, відводити воду, викорчовувати лiс i чагарники, записати яруги шлаком i піском. Згадка про тi часи залишились до наших днів у назвах вулиць - Торфова, Борова, Березова. У гонитвi за прибутками "хазяї" мiста не дбали про його впорядкування та благоустрій. Вулиці були бруднi, на багатьох з них болото не висихало навіть у влітку. До того ж болото підходило до самої станції, тяглося вздовж вулиці Широкої. Майже нічого не робилося для розвитку народної освіти, охорони здоров'я, підвищення культурного рівня населення. Найбільш важким у мiстi було становище робiтникiв. Унормований 12 - годинний робочий день був установлений лише для категорiї залiзничникiв, зокрема для стрiлочникiв, зчiплювачiв вагонiв, складачiв поїздiв. Решта ж робiтникiв працювала по 14 i бiльше годин на добу. Ще бiльше експлуатували хазяї робiтникiв на невеликих напiвкустарних пiдприiмствах (їх налiчувалося тут близько десятка). Ряди робiтничого класу мiста поповнювали бiдняки з навколишнiх сiл, яких не могла прогодувати земля. У надiї знайти якiсь засоби для iснування вони йшли сюди на заробiтки. В мiстi формувалися пролетарiат, який дедалi голоснiше заявляв про себе. Мізерними були заробітки залізничників. Робітники І-категорії одержували 9 крб. на місяць, ІІ-категорії - 6 крб., ІІІ-ї - 3 крб. Через високі норми виробітку робітники часто не виконували їх, тому таких залізничників часом переводили у нижчу категорію. Особливо дошкуляли штрафи. Машиніста за перевитрату вугілля штрафували по 24 коп. за пуд, тоді як ціна палива становила 19 коп. за пуд. Усе це викликало невдоволення робітників, піднімало їх на боротьбу проти гнобителів. Важливу роль у підвищенні політичної свідомості пролетаріату відіграла Сарненська група РСДРП, що виникла у 1904р. У 1902р. відкрили двокласне залізничне училище, наступного року - двокласне сільське училище, в якому працювало 7 вчителів і навчалося 353 учні. 4 березня 1905р. застрайкували робітники залізничних майстерень з приводу революційної боротьби петербурзького пролетаріату. Страйк спробували придушити збільшивши чисельність поліції на станції, проте робітники продовжували боротьбу. 12 жовтня припинився рух поїздів на дільницях Сарни-Рівне, Сарни-Ковель, Сарни-Дубровиця. Залізничники вимагали від царського уряду скасування смертельної кари, надання трудящим демократичних прав, запровадження 8-годинного робочого дня. З 12 грудня 1905р. Сарненський залізничний вузол 5 днів перебував під контролем страйкового комітету. Коли адміністрація станції спробувала пропусти поїзд з військовою охороною, залізничники розібрали колію, зіпсували телеграф і телефонний зв'язок. Для придушення страйку з Києва було викликано роту солдатів з кавалерією. 17 грудня почалися арешти. 16 найактивніших робітників, членів страйкового комітету, було кинуто до в'язниці, багатьох звільнено з роботи. Однак саренські більшовики не припинили підпільної діяльності. 1909р. в місті відкрили лікарню для залізничників на 2 ліжка, амбулаторію. Працювали в них лікар і два фельдшери. Місто швидко росло. У 1911р. площа міста становила близько 200 десятин, жило в ньому понад 4 тис. чол. Серед них було чимало ремісників: булочників, м'ясників, шевців, кравців, столярів, бондарiв, ковалiв та iнших. Діяли 2 лісопильні й винокурний заводи, 2 млини, поштово-телеграфна контора, залізничні підприємства.. Швидко "освоювали" мiсто купцi i торговцi, гендлярi, якi приїжджали сюди звiдусiль. Вiдкривалися дрiбнi крамнички, шинки i навiть гральнi заклади. У мiстi заправляли лихварi, в кабалу до яких дуже часто потрапляла мiська та сiльська бiднота. Під час першої світової війни Сарни були важливим прифронтовим пунктом. Тут розміщувались військові частини, госпіталі, склади з продовольством і зброєю. Становище населення значно погіршило. Не вистачало продовольства, поширилися епідемічні захворювання. 1917р. тут зареєстровано понад 230 випадків тифу і холери. Становище ускладнювалось тим, що, починаючи з 1915р. після евакуації амбалаторії у місті не лишилося цивільних лікувальних закладів. Міську лікарню переформували у військовий госпіталь. Під впливом більшовиків влітку 1915р. страйкували залізничники, вимагаючи від уряду припинення війни, забезпечення робітників роботою, а їх сімей хлібом. Страйки відбувалися і в наступні роки. Війська Центральної Ради в грудні 1917р. повалили радянську владу в Сарнах. Голову Ради робітничих і солдатських депутатів Овсянова було вбито, інші більшовики пішли в підпілля. 1 січня 1918р. в Сарнах відновлено Радянську владу, але в лютому 1918р. місто окупували астро-німецькі війська. Трудящі міста активно боролися з окупантами. 5 червня 1919р. червоні війська визволили місто, завдавши ворогові значних втрат. Населення радісно зустріло Червону Армію. Трудящі міста і навколишніх сіл добровільно вступали до лав Червоної Армії. В лютому 1921р. Сарни стали повітовим містом Поліського воєводства. За даними на листопад цього року, у ньому мешкало 5930 чол. В місті панували голод, безробіття. Зруйноване в 1919р. депо не було повністю відбудоване до кінця окупації, тому що польська буржуазія виявилася неспроможною подолати господарську розруху. Діяли лише невеликі кустарні підприємства. Згодом виникло кілька лісопильних, кравецьких підприємств, шевські майстерні. Робочий день тривав 10-14 годин. Охорони праці і техніки безпеки на підприємствах не було, покалічених без жалю звільняли з роботи. За лікування доводилося дорого платити. На залізниці українців заміняли поляками. Поселення українців в місті обмежувалось. 1931р. в місті працювала семирічна школа, в якій навчалося 572 учні. В Сарнах також була гімназія, навчання в якій коштувало дуже дорого. Викладання в школах ввилося лише польською мовою. Трудящі не мирилися з окупаційним режимом. Боротьбу проти існуючого ладу очолювали комуністи. 1923р. в Сарнах був створений підпільний осередок КПЗБ. Комуністи викривали антинародну політику буржуазної польської влади, організували страйки. В роки світової економічної кризи 1929-1933рр. в місті посилився революційний рух. Вимоги робітників під час страйків набули ще більшого політичного змісту. Для боротьби з трудящими місцеві власті вжили ряд заходів - у жовтні 1932р. збільшили кількість поліцаїв в місті. Активність трудящих міста зросла. Лише в 1934р. відбулося 3 страйки. В 1935-1936рр. розгорнувся антифашиський рух. Страйкували будівельники, залізничники, шевці, пекарі. В ході страйкової боротьби робітники добилися часткових поступок з боку підприємців. У вересні 1939р. Радянський Союз подав дружню руку допомоги західноукраїнським трудящим. 20 вересня населення міста радісно зустрічало воїнів - визволителів, з квітами, хлібом і сілю. Почалося нове життя. Під керівництвом тимчасового управління, створеного зразу ж після визволення, налагоджувалося робота підприємств, культурно-освітніх закладів. Виникли партійні, комсомольські, профспілкові та інші громадські організації. 22 жовтня 1939 року відбулися вироби до Народних зборів Західної України. Відповідно до адміністративно - територіального поділу, проведеного в грудні 1939 року, місто стало районним центром Рівненської області. В ньому створено міську Раду, підпорядковану Сарненському райвиконкому. Було конфісковано у поміщиків, осадників і монастирів землю, тяглову силу, худобу, націоналізовано великі промислові підприємчтва. Протягом кількох днів за участю частин Червоної Армії було відремонтовано мости, колії, налагоджено рух поїздів. Сюди приїхали спеціалісти-інженери, агрономи, вчителі. На щойно створеній Сарненській і Здолбунівській залізницях прибуло на роботу 1500 залізничників. У жовтні 1939р. відкрилися школи, навчання велося рідною мовою. Було організовано школи ліквідації неписьменості, хати-читальниці, відкрито будинок піонерів, клуб, районну бібліотеку. Розпочали роботу промислові і будівельні організації. У січні 1940 року створено деревообробну артіль ім. Першого травня, де працювало 166 робітників. Меблевий цех механізував обробку деревини, налагоджувалася торгівля. Відновила роботу Сарненська лікарня. Було надіслано кілька лікарівв із східних областей України. Лікування стало безплатним. Відкрилися дві аптеки, магазини, санітарії і гігієни, спеціальні кіоски, міжрайонна аптечна база. З січня 1940р. почала виходити районна газета "Червоний шлях". До лютого 1941р. було ліквідовано безробіття. Створювалися спортивні організації. У травні 1941 року створену консультацію матері й дитини.

Мирну працю радянських людей перервав розбійницький напад на країну фашиської Німеччини. З перших днів війни Сарни зазнали жорстоких бомбувань з повітря. Ворожа авіація, намагалась вивести з ладу залізничний вузол, здійснювалися майже безперервні нальоти на місто. 6 липня 1941р. гітлерівські окупанти вдерлись у місто. З перших днів окупації фашисти почали планомірно винищувати людей. Всього за період окупації вони розстріляли у Сарнах 13 тис. 711 мирних жителів міста і сіл району, відправили з району на роботи в Німеччину 1500 юнаків і дівчат, вивезли 4646 голів великої рогатої худоби. Школи закрили. Утримували в місті великі військові сили, поліцію, жандармерію. Але трудящі міста піднялися на визвольну боротьбу проти фашистів-поневолювачів, вступаючи до партизанських загонів. В районі міста діяли партизанські з'єднання С. А.Ковпака, О. М.Суворова, В. А.Бегми, А. П.Тринського та інші. У грудні 1942 року під час операції "Сарненський хрест" партизанські диверсійні групи висадили в повітря 5 залізничних мостів, припинивши на 15 діб рух поїздів через станцію Сарни. В липні 1943 року обласний штаб партизанського руху розробив заходи виведення з ладу Сарненського Залізничного вузла. Залізниця від Сарн до Коростеня фактично була паралізована з травня по жовтень 1943р. Активні дії партизанів і підпільників непокоїли німецьких загарбників. Влітку 1943р. вони були змушені збільшити свій гарнізон у Сарнах до трьох тисяч чоловік. Посилили терор. 11 січня 1944 року воїни 143-ї і 397-ї стрілецьких дивізій штурмом оволоділи Сарнами, захопивши 30 гармат, 90 кулеметів, 80 вантажних автомашин, 300 коней. Відступаючи, окупанти знищили залізничний вузол, пограбували школи, багато житлові будинки. Проте населення швидко усувало пошкодження, і через Сарни проходило 24-26 поїздів. До червня 1944 року мешканці міста і району внесли у фонд Червоної Армії 358 тон хліба, 643 тони картоплі, 197 тис. літрів молока, на будівництво танкової колони - 394 тис. крб. У лютому 1944 року відновив свою роботу райком комсомолу. Люди міста швидкими темпами відбудували депо, вокзал, міську електростанцію, спорудили залізничну електростанцію, перехідний міст через колії, відновили роботу промкомбінату і харчокомбінату. В січні 1944 року було створено ліспромгосп та хімлісгосп. У червні почав працювати м'ясокомбінат, незабаром збудували маслозавод, лазні, перукарні, 50 різних магазинів, поштове відділення, аптека, середня школа, СПТУ, два кінотеатри, бібліотека, клуб залізничників. 1957р. в місті створено Ровенську машинно-екскаваторну станцію тресту "Укрмехгідробуд" (з 1968р. - ПМК тресту "Поліссяводбуд") 1963р. створений РМЗ "Мостобуд-1", а в 1964р меблева фабрика, в 1960р.-лісгоспзаг. Рік у рік зростає купівельна спроможність населення. У 1970р. товарообіг міста досяг 3318 тис. крб. В 1971р. здано на експлуатацію 3742 кв. м. житлової площі, завершено спорудження мосту через річку Случ. Збудовано завод збірного залізобетону, комбікормовий завод. Медичне обслуговування населення міста здійснюють дві лікарні, дві поліклініки, пологовий будинок, жіноча і дитяча консультації, стоматологічна поліклініка, дві станції швидкої допомоги, протитуберкульозний диспансер, санстанція, чотири аптеки. З 1957р. в місті працює музична школа.

Культосвітню роботу серед населення проводять районний Будинок Культури (зведений у 1958р.), кінотеатр, два клуби, міська, районна, дві дитячих бібліотек. Виходить районна газета "Сарненські новини" ("Будівельник комунізму"), "Провінційна Газета" У місті є парк, стадіон "Мрія", два футбольні поля, 35 спортивних майданчиків. Для відпочинку населення збудовано центральний стадіон "Мрія", будинки культури, дiє 3 церкви i собор.

Сарни місто полісся районний

Гімн міста Сарни Сарн

Ми горді, краю Сарненський, тобою,

Твій нездоланний дух не змінить час,

Навіки ти лишилась молодою,

Свята земля, що народила нас.

Повсюди: від Случа до Горині -

Зелені луки, вікові ліси.

Куточок мальовничий України

У сяйві невмирущої краси.

Слався, наша Сарненщино рідна,

Слався, неповторна сторона,

У державі вільній ти розквітла,

Мов поліська квітка чарівна.

Невпино нас від роду і до роду

Шляхи тернисті в майбуття вели,

У боротьбі одвічній за свободу

Свою ми незалежність здоболи.

Колосся шум, і гуркіт залізниці,

І стук сердець, і храмів передзвін...

Хай Сарненська земля навік святиться,

Народ невтомний, України син.

Слався, наша Сарненщино рідна,

Слався, неповторна сторона,

У державі вільній ти розквітла,

Мов поліська квітка чарівна.

Талоновиті люди - гордість краю,

Майстри, що мають руки золоті.

Зорею день прийдешній зацвітає,

Буяють всюди сили молоді.

Земля батьківська щедра і багата,

Піснями стоголосими дзвенить,

Красу нетлінну збереже нащадкам

І волі кожному найдорожчу мить.

Слався, наша Сарненщино рідна,

Слався, неповторна сторона,

У державі вільній ти розквітла,

Мов поліська квітка чарівна

Історія міста Сарни

Похожие статьи