Людина Середньовіччя

Основні світоглядні орієнтири під час переходу від античності до Середньовіччя змінюються на протилежні. Людина Середньовіччя зосереджується на внутрішньому, духовному. Спасіння душі для неї має не лише індивідуальний сенс: рятуючи себе, людина, по-перше, збільшує світовий потенціал добра та світла, а, по-друге, сприяє поверненню світу до того стану, в якому він перебував до гріхопадіння. Людське життя набуває цільового спрямування, а історія -- часового виміру, оскільки все людство напружено очікує другого пришестя Христа. Бог створює світ із нічого, і тому останній весь час перебуває на межі буття і небуття. Світ існує лише тому, що Бог тримає його у своїй "десниці". Створений світ не впливає на Бога, оскільки Бог -- це духовна сутність, абсолют усіх абсолютів, сукупність усіх можливих досконалостей. З цієї причини Богпостає для людини неосяжним і принципово позарозумовим (задум Божий невідомий); Боглише із власного милосердя та любові може відкрити себе людині, і це відбулося, коли Він послав на Землю свого сина Ісуса Христа. З іншого боку, кожна людина несе в собі "іскру Божу ", тому шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення та самозосередження і, врешті-решт, через самовдосконалення. Відповідно й розуміння природи, моралі, людських життєвих обов'язків визначали винятково релігійні догмати (вихідні незмінні положення).

Християнство виникло в другій половині І ст. в провінції Римської імперії -- Ізраелі. Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно успадкувало, насамперед, визнання Старого завіту -- найдавнішої частини Біблії.

Основою будь-якої древньої культури е писемнicть. Смiливо можемо стверджувати, що зародження, та походження писемностi в Державi Киiвська Русь (орiентовна дата iснування - 837-1240 рр ) оповитi Iсторичною таемницею, над якою дискутуе вже не одне поколiння вчених науковцiв. Досить довгий час вважалося що до 988 року - року Хрещення Русi князем Володимиром, не iснувало словянськоi писемностi в Киiвськiй Русi. Вважалося що писемнiсть на землi Русi прийшла разом з офiцiйним прийняттям християнськоi релiгii. Але ми пам'ятаемо, що однiею з умов виникнення письма е якiсно новi зрушення в соцiальнiй органiзацii спiльноти, крiм того знаемо, що вже в 4 столiттi нашоi ери зформувався антський племенний союз ( анти - схiднi словяни ). Цей, та деякi iншi племеннi союзи були настiльки складними за своiм устроем, що нагадували за собою держави i було важко уявити такi союзи без будь-якоi писемностi.

Епоха середньовіччя охоплює період V -- початок XVI ст. Від Римської імперії вона успадкувала християнську релігію в її західному різновиді -- католицизм (з 1054 р.). Християнська церква стала головною ідеологічною силою, яка визначила розвиток культури. Перші університети було відкрито в Болоньїї (1088), Оксфорді (1168), Кембриджі (1209), Парижі (1253), Празі (1348) та в інших містах Європи. Ці освітні заклади мали самоврядування і користувалися певною автономією щодо церкви, феодалів і міських магістратів. Саме перші середньовічні університети заклали підвалини широкої енциклопедичної освіти, яка зовсім не передбачала спеціалізованої підготовки У середньовічних університетах було чотири факультети: артистичний (підготовчий) з терміном навчання 5-- 7 років, упродовж яких вивчали "сім вільних мистецтв", юридичний, медичний і богословський (термін навчання 5--6 років). Після закінчення артистичного факультету студенти могли вступати на інші факультети. Особи, які закінчували цей факультет, діставали ступінь "магістра мистецтва". Особи, які закінчували повний курс навчання в університеті (11--13 років), здобували вище звання -- "доктор наук". Навчання в них проходило в формі лекцій: професори та магістри читали й коментували праці авторитетних церковних і античних авторів. Влаштовувалися публічні диспути богословського і філософського характеру, в яких брали участь професори, а також студенти. Студенти виконували багато вправ і писали письмові роботи -- трактати. Викладання в середньовічних університетах велось на латинській мові. Середньовічня університетська наука отримала назву схоластики (від слова schola -- школа); найбільш яскраво схоластика відобразилась в середньовічному богослів'ї. Фактично середньовічні університети були професійними цехами зароджуваної з початком розвитку капіталізму інтелігенції, активно затребуваної дедалі більшими містами. Це принципово відрізняло їх від фактично гуманітарних гуртків античності, коли не було потреби в масовій підготовці випускників унаслідок глобального домінування сільського господарства.

Давньоруські міста складалися з двох основних частин: дитинця та окольного града. Дитинець -- це початкова найстаріша частина міста, яка добре укріплювалася й відігравала роль цитаделі. У межах оборонних укріплень дитинця містився князівський двір, палац, єпископська резиденція, кафедральний собор. Основна маса міського населення, що складалася переважно з ремісників, жила в окольному граді. Там же знаходилися двори бояр, дружинників, купців та торговельний майдан. Розміри окольного града у великих давньоруських містах сягали 50--120 га, дитинця -- від 0,2 до 10 га.

Лицарське мистецтво було вишуканим та витонченим. Лицарська література була не тільки засобом вираження самопізнання лицаря, його ідеалів, а й активно їх формувала. Лицарська поезія проповідувала обожнення земного через кохання. У середині XII ст. особливим явищем світської культури став лицарський роман, що прийшов на зміну героїчному епосу. Головним образом роману був герой-лицар з його подвигами в імгя власної слави, любові та морально-релігійної досконалості. Зразком такої творчості є роман "Тристан та Ізольда".

Джерелом західноєвропейського лицарського (куртуазного) роману був кельтський епос про короля Артура та лицарів Круглого столу. Герої лицарських романів втілювали вищі людські цінності земного буття. Це особливо яскраво виявилося у новому розумінні любові, що була в центрі уваги будь-якого лицарського роману. В лицарській культурі виникає культ дами, яка була необхідним елементом куртуазності.

Оригінальним явищем лицарської культури стала музично-поетична творчість трубадурів, труверів, мінезингерів. Так називалися благородні лицарі, сеньйори Провансу, півночі Франції, Німеччини, що писали пісні та вірші. Центрами їх творчості були замки.

У ліриці трубадурів домінувала тема кохання. "Висока" любов протиставлялась "безглуздій" любові -- долі "дурних багачів", старих і скупих. Вишукана лірика трубадурів оспівувала лицарську куртуазну любов і радощі життя. Дама, що оспівувалася трубадуром, стала новим персонажем у середньовічній європейській культурі. Шляхетна дама виступала охоронницею культурних цінностей, що змушували лицаря вдосконалюватись і бути зразковим представником привілейованого класу. Трубадури володіли музичною освітою. Головними жанрами і формами їх лірики були: серена (вечірня пісня), альба (вранішня пісня), пасторела (пісня-діалог), рондо, балада, естампіда (танцювальна пісня), плен (пісня-плач), сирвента (сатирично-політична пісня), кобла (любовна пісня).

У XII ст. із Провансу поезія лицарів-трубадурів поширюється в інші країни. Так, на півночі Франції згявилися поети-співаки, що називалися труверами. Вони були творцями віршованих куртуазних романів і драм, ліричних віршів. Головними пісенними жанрами труверів були пастурелі, сирвенти, шансон. Творчість труверів була більш професійною, чимало з них навчалося в університетах і монастирських школах. Часто це були духівники, дипломати, історіографи, законотворчі тощо. Мистецтво труверів було близьким народові. Відомими труверами були граф Шампанський (1201--1253), Кретьєн де Труа (XII ст.), Адам де ла Алль, Ж. Бодель, Г. Брюле, Адам Ле Боссю (XIII ст.) та ін.

Лицарство стало феноменом середньовічного західного світу. Воно створило особливу світську культуру, пройняту нормами особливої моралі, культуру, що вступила у боротьбу з духовно-релігійним началом і перемогла у цій боротьбі.

Згідно з поширеними в лицарському середовищі уявленнями, справжній лицар повинен був походити з хорошого роду. Поважаючий себе лицар посилався для підтвердження свого благородного походження на гіллясте генеалогічне дерево, мав фамільний герб і родовий девіз. Приналежність до стану передавалася по спадщині, в рідких випадках в лицарі присвячували за виняткові військові подвиги. Суворість правил стала порушуватися по мірі розвитку міст -- цей привілей стали все частіше купувати. У різних країнах існували схожі системи виховання лицарів. Хлопчика вчили верховій їзді, володінню зброєю -- насамперед мечем і списом, а також боротьбі і плаванню. Він ставав пажем, потім зброєносцем при лицарі. Лише після цього юнак удостоювався честі пройти через обряд присвячення в лицарі. Існувала і спеціальна література, присвячена лицарським "мистецтвам". Майбутнього лицаря навчали, крім іншого, і прийомам полювання. Вона вважалася другим після війни заняттям, гідним лицаря.

У лицарів вироблявся особливий тип психології. Ідеальний лицар зобов'язаний володіти безліччю достоїнств. Він повинен був бути зовні красивий і привабливий. Тому спеціальна увага приділялася поставі, одягу, прикрасам. Лати і кінська упряжь. особливо парадні, були справжніми творами мистецтва. Від лицаря була потрібна фізична сила інакше він просто не зміг би носити лати, що важили до 60-80 кг. Лати починають втрачати свою роль тільки з винаходом вогнепальної зброї. Від лицаря очікувалося, що він буде постійно піклуватися про свою славу. Свою доблість треба було весь час підтверджувати, і багато які лицарі знаходилися в постійному пошуку можливостей для цього. "Коли тут війна, я тут залишуся", -- говорить лицар в одній з балад поетеси Марії Французької. Нічого незвичайного не було в тому, щоб помірятися силою з незнайомим суперником, якщо той хоч чим-небудь викликав незадоволення. Організовувалися спеціальні лицарські турніри. У XI--XIII сс. виробилися правила лицарських поєдинків. Так, їх учасники повинні були користуватися однаковою зброєю. Частіше за все спочатку суперники мчали один на одного зі списом напереваги. Якщо списи ламалися, бралися за меч, потім за булаву. Турнірна зброя була тупою, і лицарі старалися лише вибити суперника з сідла. При проведенні турніру після численних індивідуальних поєдинків, які могли продовжуватися декілька днів, влаштовували головне змагання -- імітацію битви двох загонів. Лицарські поєдинки стали складовою частиною битв в нескінченних феодальних війнах. Такий поєдинок відбувався перед боєм, єдиноборство завершувалося смертю одного з лицарів. Якщо поєдинок не проводився, то вважалося, що бій початий "не за правилами".

Саме в лицарському середовищі формується культ Прекрасної Дами, що становить саму серцевину так званої куртуазної любові, під якою розуміється нова форма відносин між чоловіком і жінкою. Сучасниками тодішньої епохи куртуазна любов називалася "fine amour", тобто витонченої любов'ю.

Любов, воспеваемая провансальськими поетами XII і початку XIII століття вже носить індивідуальний характер: поетові дорога лише одна жінка, і він не проміняє її ні на яку іншу. Не знатність походження і багатство, а краса і куртуазность дами викликають почуття трубадура. Поняття благородства народження і благородства внутрішнього світу починають розходитись в цих творах. Прекрасна дама повинна володіти тактом, люб'язністю, вмінням зі смаком одягатися, благородством, здатністю вести світську бесіду - інакше кажучи, набором тих ознак, які в сукупністю і називаються куртуазної. Відносини між коханими, судячи з пісням трубадурів, були різні: від платонічного "служіння" неприступною дамі, до дуже інтимних стосунків, нерідко змальованих трубадурами з натуралістичною прямотою. Незабаром виробився певний ритуал залицяння і любовних відносин, якому повинні були слідувати всі вишукані люди, дорожили своєю репутацією. Дама була зобов'язана мати коханого і відповідно з ним поводитися, її лицар мав зберігати таємницю "потаємної любові" і служити дамі серця точно так само, як васал служить сеньйору: феодальна термінологія легко розповсюджувалася і на інтимні стосунки. Властива свідомості епохи пристрасть до класифікації виразилася в створенні свого роду "схоластики любові", канонів любовного поведінки і виразу почуттів.

На думку середньовічних авторів, любові між подружжям бути не може, бо любов вимагає таємниці та поцілунків крадькома; любов до того ж не можлива без ревнощів, тобто без стану тривоги про те, як би не втратити кохану, а в шлюбі нічого подібного немає.

Куртуазна любов носила соціально-знаковий характер, символізувала престиж чоловіки в лицарському співтоваристві. Згодом неписаний кодекс честі закріпить в якості обов'язкової умови - лицар не лицар, якщо він не має дами серця. античність лицарський куртуазний середньовіччя

Середньовічну систему освіти запозичено в античності, але її збагатили, пристосували до нових умов. Середньовічна освіта будувалася на "семи вільних мистецтвах". Викладання велося латиною, у XIV столітті відбувається перехід на національні мови. Вікові особливості дітей не враховувалися. Читати в школі вчилися за Біблією. Відомості часто були фантастичними.

З розвитком міської культури кафедральні школи перетворювалися на університети. Університетські випускники мали право викладання в будь-якій школі. Університет поділявся на факультети. Революцію у викладанні здійснило книгодрукування.

До ХІІ століття книги зберігалися переважно у монастирських і кафедральних бібліотеках. Перші публічні бібліотеки відкрилися в[[Всесвiті Стiвена] у великих містах.

Провідними жанрами образотворчого мистецтва Київської Русі були мозаїка, фреска, іконопис та книжкова мініатюра.

Жанри монументального живопису - фреска і мозаїка - складалися на основі візантійських шкіл. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Така техніка вимагала від художника високої майстерності, швидкого і точного нанесення малюнка і фарб. Відповідно всю композицію необхідно виконати протягом одного дня. Зате фарби добре вбираються, висихають разом з штукатуркою, завдяки чому не обсипаються і не вицвітають. Рецепти складання фарб трималися у суворому секреті, передавалися від майстра до учня. Завдяки чудовим властивостям цієї техніки давньоруські розписи витримали випробування часом. Значною складністю не тільки у художньому плані, але й технологічному відмічене мистецтво мозаїки. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла, секрет виготовлення якого прийшов з Візантії і був втрачений під час монголо-татарського ярма.

У прямому зв'язку з введенням християнства перебуває виникнення і розвиток національної традиції іконописного мистецтва. Ікони писалися на дошках. Дошку вкривали особливим грунтом, потім наносили малюнок, по якому писали фарбами, розтертими на яєчному жовтку. Теми, композиції, колірна гама зображень на іконах підкорялися суворим правилам - канону. У канонічних зображеннях немає реалізму, їх символіка дуже складна. Найбільші майстри вміли, не пориваючи з каноном, наділяти свої твори неповторними індивідуальними рисами, наповнювали свої вироби справжніми почуттями. У "Києво-Печерському патерику" описане житіє знаменитого майстра Алімпія (Аліпія) Печерського. Найдавніші з ікон, які збереглися до сьогодні, датуються приблизно часом князювання Володимира Мономаха. Привезена з Візантії ікона "Володимирська Богоматір" послужила основою цілого ряду ікон, які отримали назву "Замилування".

Поява мистецтва книжкової мініатюри співпадає з появою найдавніших писемних пам'яток. Рукопис з кольоровими ілюстраціями називався "лицьовий". Зображенням трьох євангелістів - Іоанна, Луки і Марка -- було прикрашене Остромирове Євангеліє. Четвертого євангеліста, Матфея, немає, але для малюнка був залишений чистий аркуш. "Лицьовим" є знаменитий "Ізборник" Святослава. Крім сюжетних ілюстрацій, книги багато орнаментувалися. Про мініатюри Київської Русі ми можемо скласти уявлення по так званому радзивілівському літопису XV ст., який є списком з рукопису XIII ст. Його 617 мініатюр - своєрідна художня енциклопедія історії і культури того часу.

Аскетизм -- спосіб життя, що характеризується самообмеженням, скромністю та стриманістю.

Амльма-мамтер -- старовинна студентська алегорична назва університету чи коледжу.

Героїчний епос -- збірна назва фольклорних творів різних жанрів, в яких у легендаризованій формі відображено волю, завзяття народу в боротьбі проти ворогів, зла, гноблення. В такому епосі прославляється розум, сила, мужність воїнів, богатирів, народних героїв. Витоки героїчного епосу лежать в усній народній творчості

Вітрамж, орнаментальна або сюжетна декоративна композиція зі скла та інших матеріалів, що пропускають світло.

Єресь - це усвідомлене відхилення людини від релігії, яка офіційно прийнята соціумом.

Індульгемнція, Відпуст -- у римо-католицькій церкві, відпущення тимчасових покарань Церквою за гріхи, які були раніше прощені Богом в таїнстві примирення

Інквізиція називається ряд установ Римської католицької церкви, які були покликані боротися з єрессю.

Скриптомрій (лат. писальний, або писальне місце) майстерня рукописних книжок у західноєвропейських монастирях 6 - 12 століть.

Трубадури - це середньовічні поети і співаки, виконавці власних пісень.

Вагамнти або голіарди -- мандрівні священики і монахи-утікачі у середньовічні часи, XI--XIV століття, у Західній Європі, що складали вірші, виконували пісні та декламували прозу на площах міст та на різних зібраннях. Особливістю творчості вагантів була постійна критика католицької церкви і духовенства за їхню скупість, лицемірство і невігластво.

Лицарство -- це кодекс поведінки і честі, яких офіційно дотримувалися середньовічні рицарі.

Куртуазний роман - роман лицарський.

Ромамнський стиль -- художній стиль в архітектурі, що панував у Європі (переважно західній) в X--XII ст. (у деяких місцях -- і в XIII ст.), один із найважливіших етапів розвитку середньовічної архітектури.

Лицарська література - це велике напрям творчості, яке отримало свій розвиток в Середньовіччі. Героєм її був здійснює подвиги воїн-феодал.

Квадримвіум (лат. quadrivium -- "чотиридоріжжя") -- цикл з чотирьох дисциплін вільних мистецтв у початковій школі у середньовіччі:Арифметика;Геометрія;Астрономія;Музика.

Орамнта -- один із основних типів зображення Божої Матері. Оранта зображувалася з піднятими вгору руками -- жест адорації (молитви).

Смамльта -- кольорове непрозоре (заглушене) скло у вигляді невеликих кубиків або платівок, застосовуване для виготовлення мозаїк у декоративно-ужитковому, в тому числі ювелірному мистецтві.

Серенамда -- музична композиція, що виконується на честь когось.

Теологія - богослів'я, сукупність релігійних доктрин про суть і дію бога, побудована у формах ідеалістичного умогляди на основі текстів, що приймаються як божественне одкровення.

Берестямні граммоти -- пам'ятки давньої східнослов'янської писемності (XI-XV ст.), написані на доступному дешевому матеріалі -- бересті.

Пергаммент-- матеріал для письма з недубленої шкіри тварин.

Мозамїка -- зображення чи візерунок, виконані з кольорових каменів, смальти, керамічних плиток, шпону та інших матеріалів.

Фремска -- живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства.

Гомтика -- период в развитии средневекового искусства на территории Западной, Центральной и отчасти Восточной Европы с XI -- XII по XV--XVI века.

Капітемль -- верхня частина колони, що бере на себе навантаження від горизонтальних балок перекриття

Плінфа, широка та плоска обпечена плитоподібна цегла, яка використовувалася при будівництві у Візантії, була нерідко основним матеріалом для будівництва конструктивних елементів будівель.

Людина Середньовіччя

Похожие статьи