Особливості міжнародних розрахунків в Україні - Розвиток системи міжнародних розрахунків в Україні

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як:

    - Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931р.; - Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р.; - Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких (№ 500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993 р.; - Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996 р. (публікація МТП № 522); - Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р. (публікація № 325); - Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992 р. (№ 458), та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій.

Подібний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах.

Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

З іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немовби розмиває національні кордони під час руху товарів, послуг, переміщення капіталу в масштабах світового ринку.

Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни.

Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці -- не тільки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

    - вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усередині країни і за кордоном; - розширення можливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном; - стимулююча дія іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосовування підприємств до умов, що змінюються; - підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту; - можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах.

Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.

Валютні обмеження -- це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами.

Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах.

Головна мета їх введення -- концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці.

При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

    - блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами; - обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і/або уповноваженим банкам; - обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ); - заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою; - регулювання строків платежів за експортом та імпортом; - численність валютних курсів -- різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.

В Україні до подібних обмежень належать:

    - обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, - регулювання строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочку за експортом, - 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера.

З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації.

Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.

Реформування економіки, лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати зовнішньоторгові розрахункові операції.

Співробітництво між суб'єктами різних держав здійснюється в різних формах.

До них, зокрема, належать:

    - надання фінансових послуг, - проведення інвестиційної діяльності, - здійснення переказів, обмінів та торгівлі валютними цінностями, - організація емісії та розміщення цінних паперів на міжнародних фінансових ринках, - використання іноземних кредитів та ін.

Такі операції проводяться різними суб'єктами: громадянами, підприємствами і установами, об'єднаннями підприємств, державними органами управління, міжнародними фінансовими організаціями та іншими учасниками.

Об'єктами фінансової діяльності у міжнародній сфері є: товари, послуги, доходи, трансферти, капітали та ін.

Міжнародні фінансові операції - це операції з фінансовими активами, якими обмінюються суб'єкти різних країн з метою використання переваг глобалізації світової економіки.

Такі операції здійснюються з метою надання та споживання фінансових послуг.

До них належать послуги банківських установ, страхових компаній, проведення операцій з емісії цінних паперів та ін.

До основних напрямів проведення міжнародних фінансових операцій належать:

    - проведення валютних операцій; - залучення іноземних інвестицій; - мобілізація іноземних кредитів; - проведення страхування за участю іноземних страхових компаній; - надання фінансової допомоги.

Такі операції здійснюються з використанням різних форм міжнародних розрахунків, найважливішими з яких є: інкасо, акредитиви та банківські перекази.

Схему, що відображає класифікацію міжнародних фінансових операцій за суб'єктами, об'єктами та формами розрахунків, наведено на рис. 1.2.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т. д.

Похожие статьи




Особливості міжнародних розрахунків в Україні - Розвиток системи міжнародних розрахунків в Україні

Предыдущая | Следующая